Водевіль Маскаль Чарівник аналіз

Водевіль - це різновид комедії, яка виконується під музику. Вважається жанром естрадного концерту. Є дві версії походження слова. Перша від французького словосполучення "voix de vill", яке означало сатиричні пісні, в яких висміювали феодалів та феодальний строй. Інша версія від "Vaudeville" - "голос села", "міські голоси". В Україні найбільшого розвитку набув у 19 ст.

Отже водевілю притаманна легкість, динамічна виконуваність, ритмічність, довго не зациклювати уваги на одному моменті. Водевіль має народний характер. Фольклорні мотиви проявляються майже в кожній ланці сюжетної лінії. Типовими є детальні описання побуту, стилю життя героїв у простому середовищі. Тому звичайно, що наступними ознаками будуть етнографізм та етнопсихологічний типологізм.

Гумор є невід'ємною частиною. Характер у нього більше низовий, народний. Це створювалось для того, щоб було легко розуміти проблематику простого життя народу, і в той же час мати додатковий простір для опису більш заглиблених проблем: соціальної нерівності влади і людей, політичні аспекти кризи, культурний рівень. Це відтворювали персонажі творів, намагаючись приділити увагу загальногуманістичному контексту.

Сильна позиція головного героя, найчастіше, позитивного. У такого героя провідні риси: виваженість поглядів, стриманість, значний життєвий досвід. Яскравий приклад - Тетяна. Герой намагається осмислити не тільки свою ланку, а мислити ширше, більш масштабно, як би захоплюючи поле зору інших персонажів. Характерний дидактичний пафос, який, до того ж, оснащує і робить яскравіше кінцівку, а також прикінцевий піснеспів усіх персонажів.

Водевіль "Москаль Чарівник" Івана Котляревського написана у 1819 році, а вперше видана в "Українському збірнику" у 1841 році. У п'єсі прості декорації і всього 4 дійові особи: Лихой, Тетяна, Михайло і писар з міста - Каленик Кононович. Написана чисто народною українською мовою, де Тетяна і Михайло розмовляють, немов відтворюючи національну характеристику від людської сторони:

Тетяна. Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте "Ой, не відтіль вітер віє"?,

А Финтик говорить мішаною мовою, інколи проскакує суржик:

Финтик. Рано еще. Мені очень-весьма не хочется з тобою розставатись.

Іван Петрович використовує народний анекдот про невірну жінку як основу для твори. Проте, змінює його, перевертає деякі образи і показує кращу сторону колоритного українського персонажа. Для Котляревського цінність, в першу чергу, в самій людській особистості, в її високій моралі представників простого народу.

Відношення до власних батьків, чемність і глибока повага до них проявляються в противагу іншим цінностям панської етиці. У таких моментах проявляються два світи, які конкурують між собою і в той же час доповнюють один одного, щоб глибше розкривати один одного.

Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвітськи поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очіпок, намітку, плахту и прочие мужичие наряды.

Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається — хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.

Чиновник Каленик цурається рідної матери, до того ж значно біднішої, аніж він сам. Він з деяким презирством розмовляє про простий люд, кривить душею та усім видом з діями показує, як для нього це низько. Тобто, Котляревський показує, що така аморальна поведінка іде з боку панівного класу.

Протилежний йому образ Михайла - чистого, вірного і мужнього солдата. Той шанує і поважаю свою жінку, гармонічно доповнюючи її образ. Його гуманістичність проявляється у тому, що він прощає ловеласа Финтика, а не навпаки караючи за нахабну поведінку.

Михайло. Так ось воно як... Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарівник і панич цей не... дух святий з нами? Горілка і страва — не од того, що не при хаті згадуючи? Га?

Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Політичні погляді Котляревського проявляються у четвертому персонажі Лихому. Він росіянин і своєю поведінкою підкреслює єдність двох народів - українського і російського. Немов чарівник, він намагається охопити ланку для утворення певного союзу між двома могутніми силами.

Солдат. Ну, вареников... Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.

Комічність і до того ж сатиричність образів персонажів поєднується із ідеями миру, злагоди та покращення власного життя. Усе це значний прояв бажань людей того часу, які мають актуальність і в наші часи.

Етюд у одній дії був виданий Кропивницьким у 1882 році. Твір пізньої творчості автора, наближений до політичної сатири, аніж до реалістично-побутової комедії. У п'єсі відчувається тягар Кропивницького до модерну, до модерністичних напрямків в літературі. Намагається створити нетипових персонажів для своєї доби, перевтілити певні усталені образи якісь інший мірі, зробити різними і відійти від типологізму.

Як і в п'єсі Котляревського, Марко Лукич висміює представників влади, які так далекі від простого народу. Вони мають займати сильну позицію, відстоювати і захищати права людини. На практиці ж вони нічого не роблять, напиваючись цілими днями. Старшина і його писар - це сільські урядовці, які є проміжною системою між державною бюрократією і народом. Проте, вони як і для держави нічого корисного не роблять, так і для простого населення.

Вони придумали власні правила, які, на їхню думку, мають керувати громадські справи таким чином, щоб і їм добре жилося, і інші не страждали. Суб'єктивні судження зумовлені або черговою випитою чаркою, або власним егоїстичним інтересом, який має досить швидкоплинний характер. Невміння аналізувати і прогнозувати подальші обставини призводять до зовсім песимістичної картини оточуючою реальності. Кропивницький намагається донести, що таких персонажів як Василь Миронович і Севастян Скубко - часті випадки серед кількості працівників адміністративного апарату.

Старшина. Мольчать! З ким це ти губу розпустив? Сказано тобі, щоб по щучому велінню. Сторож. Та про мене, я й піду! Але ж я запевне знаю, що ви й сьогодні не поїдете. Старшина. Ну, ну, базікай! Свинота! Сторож. А звєсно. Старшина. Ти хочеш, щоб я тебе по мармизі затопив?

Сторож. Хіба це первина? Бийте! На те ви началство.

Відношення до простого люду з неприхованою огидою та презирством. Стиль вести бесіду та манера розмовляти із вседозволеністю роблять таких персонажів показниками того бруду, який йде з боку представників влади. Тим самим Кропивницький підкреслює відсутність сенсу і повну безглуздість роботи бюрократичної системи. Інтереси представників влади, які зовсім далекі від інтересів народу - ось у чому полягав трагікомізм "По ревізії".

Сварка баби Риндички і Пріськи показує простий побут народу, який теж чітко проявляється в "Москаль Чарівнику". Показується індивідуальні манери кожного персонажа, стиль поведінки у стресових ситуаціях, шлях пошуків компромісу та зайва дипломатичність.

Пріська. За яким ділом мене кликали? Мені ніколи тут з вами патякати! Риндичка. До вечора ще не близько, ще успієш побачиться!.. Пріська. Не лізьте, бабо, осою в вічі, бо при людях вилаю. Риндичка. Ти мене лаятимеш? Та ще той на світ не народився, щоб мене перепаяв! Та я тобі сто і сімнадцять болячок…

Оригінальність суб'єктивних рішень часто має протилежний характер із логічною послідовністю дій. Персонажі доповнюють поведінку один одного таким чином, щоб з'явилась цільна картина протиріч між кожним з них. А нездатність проявляти себе з повагою до інших, демонструє обмеженість побачення повної картини того, що відбувається насправді.

Інший бік цієї ситуації полягає в тому, що з персонажів такого рівня багатого і не слід очікувати. Нестандартність вирішення ситуації поведінкою - це нонсенс і абсурд для таких ситуацій. П'єси мали значний успіх через простоту подачі, зрозумілість, на перший погляд, проблематики і характерів героїв, проте більш глибокі і масштабні кризисні ситуації скривають у собі реальну дійсність і песимістичну картину навколишнього світу.