Порівняльний Аналіз Сава чалий Костомаров і Карпенко-Карий

Костомаров і Карпенко-Карий видали твір про Саву Чалого з однойменною назвою. Микола Іванович видав у 1838 році , у той час як Тобілевич - 1899 році. У сюжет обох творів покладено опис подій, де головним героєм є Сава Чалий. Його прообразом був український військовий, полковник, який воював на боці і гайдамаків, і Річ Посполитої.

П'єса Миколи Івановича складається з 5 дій і 7 картин. Починається із сцени зібрання старшини позаду Дніпра. Саву поважали, як мужнього воїна і витриману особистість. За розмовою горілки пропонували, але він виказував стриманість і вірність собі, ніколи не куштував її.

Гуляли й дiди нашi, та й вороги вiд їх трусилися. А у нас... де кричать, а де спiвають, де кров iллють, а де горiлку п’ють. Аби менi гаразд, а об других нема заходу! Не таке вам пиво пити подобає, коли наша Вкраїна пропадає!

Проте тут його не було обрано отаманом - вибрали Петра, його батька.

Йде час. У минулому побратим і товариш Гнат стає для головного героя лютим ворогом. Тому причиною і особисті стосунки: Сава одружуються із Катериною, яку кохав Гнат. І соціально-політичні: змінивши сторону інтересів на бік Річ Посполитої, козаки зненавиділи його. Батько не здатен вбити сина, відмовляючись на пропозиції вбивства власноруч. Він готовий віддати булаву заради єдиного сина, щоб покарати, але не вбити.

"“Не робіть мене навік безщасним, - звертається він з проханням до старшини, - не вбивайте мого сина! Коли вже він став такий зрадник – я й сам бачу... поїдемо до нього, він покається, він посоромиться батька свого рідного"

Загострення конфлікту між Савою та Копецьпольським проходить знов на фоні політичних причин. Дві угоди, з трьох, Сава прийняв. Він намагався знайти кращу пропозицію щоб примирити поляків і козаків. Проте насадження унії замість української віри - для нього це занадто жорстоко: Ні, пане, я своїй вірі не зрадник

Ближче до фіналу, автор устами самого Чалого намагається зрозуміти істину. Він намагається прийти до висновку і причин головних проблем його життя.

"Куди не підеш, усе люди! Тому тільки життя на світі, хто з ними у ладу. Тільки той щастя бачить, хто до них покірливий. Я не вмію з ними жити, хочеться, щоб то старшим бути над усіма!"

У кінці козаки і Голий вбивають головного героя разом із дружиною .

У Сави значний внутрішній конфлікт. Він має свої власні інтереси і здатен змінити їх заради народу. Свобода і волелюбність - ось що десь у глибині душі манить головного героя Костомарова. Він хоче кращою долі для українців, для свого рідного народу. Заради цього Чалий і готовий піти на інший бік, до поляків, ставши в їхніх очах зрадником. І рідного батька зненавидів він саме через значно більшу любов до кращого життя народу. Підколи перейти до служби у поляків зі сторони Гната тільки підсилюють внутрішній конфлікт. Маючи навіть дружину і власну дитину як опору для подальшої власної безпеки, Сава все сумніваються. Він сумнівається у правильності своїх минулих рішень і турбується про майбутнє народу.

У "Саві Чалому" Костомарова простежуються риси античної трагедії: не має чіткої відповідності у порівнянні з реальним історичним персонажем, тобто герой не може відповідати повністю позитивному або ж повністю негативному персонажу; закінченість дії - смерть. Події відбуваються з певною логічною структурою, де є перехід від щастя до нещастя. Прикладом щастя може підпадати договір між Савою і Копецьпольським. А нещастя - той же неукладений договір і конфлікт через відказ впроваджувати унію.

У своїй драмі, Тобілевич показує трошки інший шлях головного героя. Той заплутався в павутинні шляхтича, зайнявши його сторону, сам того не визнаючи. Так, він теж хотів кращої долі для народу. Проте більш жорстокий внутрішній конфлікт не дав змогу зайняти правильну, вірну опозицію полякам, не завдавши болю побратимам. Можливо у нього і не було чіткого вибору, проте Сава того і не визнавав.

У Карпенко-Карого мова Сави немов відрізняється від фраз інших своєрідністю, чіткістю, підкреслюючи його значну постать. Звичайно, що у діалогах чи у значних бесідах, слова певних героїв (Гнат, Шмигелеський) виокремлюються певною національно-культурною особливістю.

Гнат: Здоров, здоров, пане Саво! Здалека ти нежданії гості маєш, чим будеш вітати.

Шмигельский: Тоді не буде місця для шибениць, тортур і паль, бо кров, коли її як воду точать, ту має силу, що не страшить і не придержує учинки, за котрі, ніби, ллється, але, як масло те в огонь, ще більше підлива в запеклі людські душі жадоби крові.

Чалий у обох авторів готовий то бою з феодальною системою. Він її ненавидить всім серцем, проте піти на її страту власноруч не має можливостей. Тому, суб'єктивно оцінюючі свої шанси, чоловік готовий прийняти бій власного внутрішнього конфлікту заради успіху козаків. Реалізація його ідей цілком можлива через подолання того ж самого конфлікту. Проте, щоб мати вибір між своїм власним майбутнім і майбутнім цілого суспільства, Чалому доводиться конфліктувати раз за разом із самим собою. Він хоче думати, що його ідеї цілком мають рацію і зможуть досягати успіху, але ж існують інші обставини - дружина, дитина, взаєморозуміння із шляхтичем.

Певна обмеженість світогляду може компенсуватися сильними амбіціозними намірами. І ці наміри мають масштабні результати. Проте, цілком домовитись із панами йому заважає не тільки селянські прошарки і недостатність підтримки - тієї сторона, яка б не була зацікавлена а ні в козаках, а ні в поляках.

Загальність спирання на перший закон діалектики - закон взаємного переходу кількісних змін в якісні доказує, що у Сави Чалого був тільки єдиний вихід із ситуації. Подолання труднощів, спочатку внутрішніх, а згодом і зовнішніх, обумовлює цілковиту нездатність домовленостей з панами. З останніми не могло і бути чітких союзів, оскільки якість проявлялась у Сави тільки при взаємодії із власним населенням: знаходячись поряд і маючи свідому підтримку. Карпенко-Карий демонструє, що здолавши цей внутрішній конфлікт будуть зовнішні приємні зміни. Костомаров демонструє сутність цієї кількості на вчинках героя.

На боці Річ Посполитої, Сава не мав гідної підтримки, яку мав при українцях. Звичайно, і там, і там, він не був один. Проте, вдома він не відчував певних сумнівів - таких сильних, щоб йти через себе. Нав'язавши ідеї, які не відбивали б повну дійсністю Сави, поляки покращували свій стан і свої інтереси. Тут проявляється знатність долати зовнішній конфлікт. І на сам кінець, фіналом стає невирішена драма і нездоланний внутрішній тягар героя, який все життя намагався вирішити, покращити і усвідомити повний прояв своїх амбіцій і можливостей.