Висновки

Потреба в соціальному забезпеченні з'явилася одночасно з виникненням людського суспільства. У будь-якому суспільстві незалежно від його економічного і політичного устрою завжди є люди, які в силу природних, незалежних від них причин, не можуть власними зусиллями здобувати джерело засобів свого існування. До числа таких людей відносяться перш за все діти і люди похилого віку. Перші «ще», а другі «вже» непрацездатні. Крім того, ряди непрацездатних може поповнити кожна людина, що втратив здатність працювати тимчасово або постійно у зв'язку з розладом здоров'я. У міру розвитку суспільства і ускладнення соціальних зв'язків до причин потреби людини у соціальній допомозі додаються й ті, які обумовлені  характером пануючих у суспільстві економічних відносин, що породжують безробіття, інфляцію, бідність. Соціальний захист, як певна форма життєзабезпечення людей має конкретні історичні типи, оскільки воно здійснюється в рамках тієї чи іншої суспільно-економічної формації. Соціальний захист, як реально існуюче суспільне явище потребує науково обгрунтованої дефініції, цінність якої визначається тим, наскільки повно і точно в ній відображено його сутнісні ознаки. Іноді визначення того чи іншого поняття дає сам законодавець і воно сприймається наукою і практикою як легальне поняття. У науковій і навчальній літературі поняття соціального захисту авторами формулюється по-різному, в залежності від того, які ознаки приймаються за базові, основні для даного явища. До числа сутнісних ознак соціального захисту на сучасному етапі можна віднести: по-перше, державний  характер - встановлення в суспільстві організаційно-правових способів розподілу сукупного суспільного продукту через систему соціального забезпечення, по-друге, законодавче закріплення переліку соціальних ризиків, визнаних  державою в якості підстав для надання тих чи інших видів соціального забезпечення, по-третє, закріплення в нормах права або в договорах, санкціонованих державою, кола осіб, які підлягають забезпеченню, по-четверте, нормування державою соціального  стандарту забезпечення, нижче якого воно не може бути, шляхом законодавчого закріплення видів забезпечення, його рівня і умов надання. Соціальний захист - це розгалужена мережа визнаних і гарантованих державою заходів щодо матеріального забезпечення громадян у разі втрати годувальника, працездатності, хвороби, безробіття, старості та в інших випадках. Соціальне забезпечення є і правовою категорією, оскільки держава реалізує політику перерозподілу доходів за допомогою правового механізму, закріплюючи нормативним шляхом організаційно - правові способи здійснення соціального забезпечення, порядок утворення відповідних фінансових систем та їх правовий статус, системи управління соціальним забезпеченням; коло осіб, підлягають соціальному забезпеченню; види забезпечення та умови їх надання; механізм захисту порушених прав. Отже, соціальний захист - це один із способів розподілу частини валового внутрішнього продукту шляхом надання громадянам матеріальних благ з метою вирівнювання їх особистих доходів у випадках настання соціальних ризиків за рахунок коштів цільових фінансових джерел в обсязі і на умовах, суворо нормованих суспільством, державою, для підтримки їх повноцінного соціального статусу. На мою думку, істинно наукова концепція сучасної системи соціального захисту повинна позбутися прагматичного, політизованого погляду. Сьогодні вона будує фундамент на послідовному науковому підході до проблеми, використовуючи сучасну юридичну науку, базуючись на об’єктивній оцінці теоретичних позицій і далеко неоднознач­них, суперечливих фактів реальної правової практики з врахуванням всіх проблем її розвитку. З погляду цієї концепції соціального захисту - це одночасно і проголошена, і гарантована можливість забезпечити необхідні умови для повноцінного розвитку людини: в сім’ї, праці, відпочинку, управлінні тощо. Це система соціальних та юридич­них гарантій, які захищають людину від свавілля інших, забезпечують впевненість у завтрашньому дні. Ця система дозволяє гармонійно співставити інтереси особи та всього суспільства, не приносячи при цьому в жертву особу, але й не знімаючи з кожної особи покладену на неї відповідальність. Це - свобода реалізувати себе. У ситуації, що склалася сьогодні в Україні, існує єдиний конструктивний ви­хід - коректне обговорення будь - якої важливої проблеми зі сфери соціальної політики, та й це тільки в умовах, коли кожна сторона керується своїм внутрішнім переконанням, а також ви­могами українського законодавства та існуючими міжнародно-правовими документами, і прагне вдосконалити соціальне забезпечення, забезпечити кожній людині гідні умови життя. Міжнародні стандарти система соціального захисту повиннні об'єднувати, з одного боку, відповідальність особи за формування умов свого життя, а з другого - солідарне соціальне страхування. В цьому разі буде переважувати принцип особової відповідальності, бо особа безпосередньо прийматиме участь у формуванні та фінансуванні свого соціального забезпечення. Як бачимо, цей принцип найкраще проявляється в роботі і буде забезпечуватись ефективна реалізація мети і досягнуто значний результат.