Вступ……………………………………………………………………………....3

1.Міжнародно-правове регулювання системи соціального захисту в Україні…………………………………………………………………………..... 6

1.1.Поняття системи соціального захисту…………………………………....6

1.2. Роль міжнародних конвенцій у системі соціального захисту ………… 9

2. Ефективність політики соціального захисту ……………………………. 12

2.1.Основні проблеми соціальної політики в Україні……………………....12

2.2. Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на побудову моделі соціального захисту на міжнародному рівні………… ………….... 22

2.3. Досвід іноземних держав…………………………………………………..26

3. Стандарти ООН у системі соціального захисту………………………......30

Висновки………………………………………………………………………....34

Список використаних джерел та літератури…………………………………..37

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлюється важливістю визначення явища міжнародних стандартів побудови сучасної системи соціального захисту, тому необхідно визначити саму суть даних правовідносин та основні способи, механізм реалізації.Особливість міжнародно-правового регулювання відносин у сфері соціального захисту полягає в особливому юридичному способі, за допомогою якого здійснюється таке регулювання. Мова йде про соціальні стандарти і соціальну стандартизацію як спеціальний вид соціально-захисної функції держави. Реалізація прав людини вимагає встановлення на державному рівні певних мінімальних стандартів як відправних показників для визначення рівня їх забезпеченості. Система соціального захисту покликана створити нормальні умови існування людини і передбачає не тільки забезпечення прожиткового мінімуму, надання допомоги тим, хто неспроможний сам подбати про себе, але і створення умов, що дають змогу громадянам заробити кошти для існування законним способом, створення сприятливих умов праці для найманих робітників.   Тільки в умовах послідовного, з урахуванням динаміки прожиткового мінімуму, зростання заробітної плати можна забезпечити зацікавленість працівника в ефективнішій праці та реалізувати постійне підвищення його продуктивності. Для досягнення необхідних цілей потрібно сприяти збільшенню кількості насамперед високооплачуваних і захищених робочих місць. З метою збільшення частки заробітної плати у структурі доходів необхідно переглянути розмір прожиткового мінімуму і трансформувати мінімальну заробітну плату в дійсну соціальну гарантію для працюючого населення. Також слід чітко визначити загальну, галузеву та регіональну потреби в робочих місцях і на поточний період, і на перспективу на основі демографічних прогнозів та всебічного аналізу даних про чисельність і структуру зайнятих і безробітних, кількість і структуру наявних робочих місць, вивчення попиту і пропозиції, виходячи з напрямів і темпів розвитку виробництва, вибору пріоритетних напрямів створення нових робочих місць. Важливо досягти пом’якшення проблеми структурного безробіття завдяки реалізації моделі гнучкої зайнятості, механізмом реалізації якої може бути гнучкість робочого часу і структури робочих місць. Також слід зазначити,що реформування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов’язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Об’єктом дослідження виступають основні чи матеріальні правовідносини, тобто правовідносини, які виникають на міжнародному рівні при побудові сучасної системи соціального захисту та процедурно-процесуальні правовідносини з установлення юридичних фактів. Предметом дослідження є система чинних в Україні нормативно-правових актів, що визначають основні засади міжнародних стандартів побудови сучасної системи соціального захисту. Мета дослідження. Основною метою курсової роботи є визначення законодавчого та наукового характеру даного явища, наведене відносне визначення якого дозволяє встановити широке коло питань, які необхідно розглянути в даній роботі і які в сукупності являють собою конкретно розглянуте в подальшому міжнародні стандарти побудови системи соціального захисту. Відповідно до поставленої мети були визначені наступні дослідницькі завдання курсової роботи:

- вивчення загальних закономірностей і тенденцій встановлення і розвитку організаційно-правових форм соціального забезпечення.

- визначити роль і місце міжнародних конвенцій.

- дослідити основні проблеми соціальної політики.

- розкрити світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на побудову моделі соціального захисту на міжнародному рівні.

- ознайомитись із міжнародно-правовим регулюванням сучасної системи соціального захисту. Ступінь наукової розробки проблеми. Наразі існує досить значна кількість вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень даної тематики. На особливу увагу заслуговують праці: Байморатова М.О., Болотіна Н.В.,Запари С.І., Лободи К.С., Лушнікова А.М., Лушнікової М.В., Мачульської О.Є., Морозова П.Є., Юшко А.М..

Для повного розкриття поставлених завдань мною були використані загальнонаукові і спеціальні методи: логіко-семантичний та формально-юридичний методи використовувався для визначення поняття «соціальний захист», метод аналізу,порівняльно-правовий метод.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу,трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

1. Міжнародно-правове регулювання системи соціального захисту в Україні

1.1.Поняття системи соціального захисту

Міжнародно-правове регулювання відносин у сфері соціального захисту здійснює значний вплив на розвиток національного законодавства. Такий вплив має як обов'язковий, так і необов'язковий характер. Виділяють кілька способів впливу міжнародних норм на внутрішнє законодавство: пряме застосування міжнародних актів після їх ратифікації; включення міжнародних норм до тексту законів; реалізація положень ратифікованих або нератифікованих актів за допомогою внутрішнього законодавства [16; с.39]. Міжнародно-правові акти, які вміщують стандарти соціальних та економічних прав, поділяються на всесвітні (універсальні) й регіональні, зокрема європейські. Остання група актів має особливе значення для України з огляду на європейський стратегічний курс держави. Водночас важливим є врахування у національному законодавстві стандартів, встановлених міжнародними установами, що мають світове значення, — ООН і МОП [15; С.249 - 256]. Водночас при прийнятті нових законодавчих актів в Україні у сфері соціального захисту, особливо при визначенні державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, беруться до уваги міжнародні стандарти, зокрема встановлення прожиткового мінімуму, межі бідності. Особливість міжнародно-правового регулювання відносин у сфері соціального захисту полягає в особливому юридичному способі, за допомогою якого здійснюється таке регулювання. Мова йде про соціальні стандарти і соціальну стандартизацію як спеціальний вид соціально-захисної функції держави. Реалізація прав людини вимагає встановлення на державному рівні певних мінімальних стандартів як відправних показників для визначення рівня їх забезпеченості. Взагалі "стандарт" означає певний еталон, мірило, відносно якого вимірюються певні процеси, предмети, явища. Вироблення соціальних стандартів має особливе значення, оскільки саме від відповідності таким стандартам робляться висновки не тільки вітчизняними, а й зарубіжними, міжнародними експертами, — чи забезпечено певне право людини в Україні. Поняття міжнародних стандартів досліджувалося в науковій літературі. Зокрема, Приходько С. пише: "Терміном "міжнародні стандарти" охоплюються досить різні норми, такі як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних делегацій, політичні домовленості, як от Гельсінкський заключний акт, документи Віденської та Копенгагенської зустрічей, міжнародні звичаї [34; с.22-26]. В юридичному аспекті стандартизація соціальних прав становить собою діяльність компетентних державних органів щодо прийняття нормативно-правових актів, в яких встановлюються кількісні та якісні показники щодо забезпечення соціальних прав людини і громадянина. Система стандартизації соціальних прав включає: 1) створення каталогу соціальних прав; 2) визначення змісту (елементів) кожного права; 3) встановлення державних гарантій забезпечення прав; 4) встановлення системи контролю за забезпеченням соціальних прав [35; с.54-57]. В Україні правові основи соціальної стандартизації закладено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, який є складовою державної системи класифікації та кодування соціально-економічної інформації. Класифікатор розроблено для забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина, законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів, диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів, наукового обґрунтування норм споживання, гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні [8; с. 409]. Метою встановлення державних соціальних стандартів та нормативів є визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених у відповідних нормативно-правових актах, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації, визначення та обґрунтування розмірів потреби в коштах Державного бюджету, місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і утримання соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій. Підхід до соціальної стандартизації має бути таким, щоб розглядати ці стандарти не як технічні норми, а як юридичні норми з технічним змістом. Окрім того, стандартизації мають підлягати не лише нормативи потреб (споживання), а й певний набір гарантій їх забезпечення. Актуальною проблемою є встановлення відповідності рівня вітчизняних соціальних стандартів їх міжнародним аналогам [28; с.20 ]. У Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У Законі України "Про міжнародні договори України" встановлено: "Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору" [1; с. 140]. Отже, система соціального захисту передбачає забезпечення громадянам гідних умов існування – достатнього життєвого рівня. І саме ядром соціального захисту є соціальне забезпечення, яке передбачає всі необхідні програми реалізації і розвитку відповідних стандартів.