Білет №1 Історія поняття «СКД».

У різні історичні часи СКД мала свої назви: дозвіллєва діяльність , культурно-освітня діяльність, культурно-просвітницька, політико-просвітницька, культурно-виховна робота,соціально-культурна діяльність. Перші згадки про дозвілля знаходяться в хроніках XV-XVII ст.. Поняття «досуг», «досужество», «досужий» - характеризують сімейно-побутовий устрій різних станів і соціальних груп. (У боярських сім’ях було роздільне проведення вільного часу чоловіками і жінками; селяни віддавали перевагу традиційному способу проведення дозвілля, дворянство – європейським нововведенням). У 18 ст. за ініціативою Петра I проводяться бали, з’являються купецькі клуби, любительські театри, громадські бібліотеки, музеї. Створюються благодійні установи соціальної допомоги населенню. Активно розвивається культурно-освітня діяльність. Після Революції 1917 року почалася ера ідеологічного диктату, проводилася політико-просвітницька робота. (Боротьба з «кулаками»; в Німеччину було вислано багато відомих видатних вчених, письменників, громадських діячів). Впродовж 20-30 років 20ст.виникають терміни культурно-освітня, культурно-масова робота, культурно-виховна робота. У воєнні роки культурно-освітня і соціальна діяльність набуває агітаційного характеру (похідні клуби, агітпоїзди, фронтові бригади і ін..)У післявоєнні роки культурно-просвітницька робота спрямовується на агітацію людей на відновлення і розвиток народного господарства і подолання наслідків війни. У 1953р. (після падіння культу) збільшується увага до культурно-просвітницької роботи. Створюється Міністерство культури СССР. З’являються нові типи культурно-дозвіллєвих закладів: центри дозвілля, центри естетичного розвитку дітей і юнацтва, молодіжні культурні центри і ін.. До 90-х років 20ст. культурно-дозвіллєва діяльність була політизована і тісно пов’язана з ідеологією КПРС (ком.пар.Рад. союзу). Сучасне визначення: СКД – – це процес, який спрямований на формування умов для якомога повнішого самоствердження, розвитку і самореалізації групи і особистості у сфері дозвілля. Вона включає в себе організацію вільного часу: спілкування, виробництво і засвоєння культурних цінностей і ін..

Білет №2

Поняття СКД. Його структурні елементи.

Соціально-культурна діяльність – це процес, який спрямований на формування умов для якомога повнішого самоствердження, розвитку і самореалізації групи і особистості у сфері дозвілля. Вона включає в себе організацію вільного часу. Однак, це не просто організація дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях: задоволення і розвиток культурних потреб та інтересів як окремої особистості, так і соціуму в цілому. Діяльність характеризується свободою вибору, добровільністю, активністю, ініціативою та має гуманістичний, культурологічний, і розвиваючий характер. Це пов’язано з тим, що у своїй основі СКД володіє культурними цілями.СКД може бути як колективна, так і індивідуальна. Основні функції, які виконує СКД: розвиваюча, комунікативна,інформаційно-просвітницька, культуротворча, рекреаційно-оздоровча. СКД сприяє пізнавальному розвитку особистості, розкриттю потенціалу людини, розвитку творчих здібностей, комунікативному потенціалу особистості, соціальному захисту людини.

Білет№3.

Поняття "індивідуальна культурна діяльність", його структурні елементи.

Індивідуальна культурна діяльність - активність, яка проявляється в конкретних діях, актах і вчинках суб'єкта. Зовнішня можливість творчого самовираження і самореалізації. ІКД - це культурна діяльність індивідуального суб'єкта по: 1) створенню культурних цінностей; 2) саморозвитку особистого духовного та фізичного потенціалу; 3) освоєння знань, норм, умінь культурного використання цінностей культури і природи. ІКД-буває професійною та непрофесійною. Професійна - діяльність фахівців галузі культури, їх головне професійне заняття, що відповідає певним вимогам і нормативам. Непрофесійна діяльність - аматорська культурна діяльність, яка передбачає творчий саморозвиток, самоствердження, самореалізацію особистості і здійснюється в години дозвілля. Обидві діяльності характеризуються свободою вибору, добровільністю, активністю та ініціативою. Індивідуальна культурна діяльність обумовлена ​​національно - етичними, регіональними особливостями і традиціями. Її змістом є розвиток самої людини, як суб'єкта цієї діяльності.

Білет №4

Співвідношення понять «СКД» та «ІКД».

Соціально-культурна діяльність – це процес, який спрямований на формування умов для якомога повнішого самоствердження, розвитку і самореалізації групи і особистості у сфері дозвілля. СКД може бути як колективна, так і індивідуальна. Для неї характерна цілеспрямованість, постановка мети. Попередня продуманість після визначення завдань, аналіз ситуації, в якій буде відбуватися дія, вибір засобів і методів досягнення визначають послідовність діяльності в СКС. Основні риси: розвиваючий, гуманітарний характер. Це пов’язано з тим, що в своїй основі діяльність володіє культурними цілями.

Індивідуальна культурна діяльність - активність, яка проявляється в конкретних діях, актах і вчинках суб'єкта. Зовнішня можливість творчого самовираження і самореалізації. . ІКД-буває професійною та непрофесійною. Професійна - діяльність фахівців галузі культури. Непрофесійна діяльність - аматорська культурна діяльність. Індивідуальна культурна діяльність обумовлена ​​національно - етичними, регіональними особливостями і традиціями. Її змістом є розвиток самої людини, як суб'єкта цієї діяльності.

Білет №5 Предмет СКД.

СКД як наука вивчає історію поняття СКД, теоретичні основи, сфери реалізації СКД, її суб'єктів, ресурсні бази і сучасні технології соціально-культурної діяльності. Предметом СКД є вивчення можливих шляхів і форм активної дії соціально-педагогічного і соціально-культурного середовища на духовний і культурний розвиток різних соціальних, вікових, професійних і етнічних груп. Об’єктом СКД – являється соціально-педагогічне і соціально-культурне середовище існування людини. Суб’єктами СКД - можна розглядати особу, соціальну групу, регіон, суспільство, або людство в цілому.

Білет №6 Структура функцій СКД.

Функції СКД передбачають максимальний розвиток самостійності, ініціативи, творчості населення. Основні функції, які виконує СКД: розвиваюча, комунікативна,інформаційно-просвітницька, культуро-творча, рекреаційно-оздоровча. Генеральною функцією вважається розвиваюча функція, яка пов'язує воєдино всі інші функції. Бо кожна з функцій, так чи інакше пов'язана з розвитком і саморозвитком особистості, її соціальним самоствердженням. Комунікативна функція - передбачає реалізацію потреби людини в спілкуванні (клубно-гурткова робота, творчі об'єднання, вечори зустрічей, дискотеки і т.д.), потреби в безперервній інформаційній міжсуб'єктній взаємодії в різних сферах суспільної соціокультурної практики. Інформаційно-просвітницька – заснована на добровільності, ініціативі самостійності самих людей. Вона забезпечує більш повне задоволення різноманітних індивідуальних дозвіллєвих інтересів, запитів і переваг людей різних віків і професій. Вона спирається на більш широкий, ніж в навчальних закладах, арсенал засобів, форм і методів придбання знань, навичок, умінь, продовжує, доповнює і поглиблює знання та інформацію, отримані в навчальних закладах та з інших джерел. Культуро-творча функція - пов'язана з розвитком духовних сил і здібностей, з активною творчою діяльністю (трудова, технічна, спортивно-ігрова, художньо-театральна, науково-дослідна, прикладна), цілеспрямованою творчою навчальною діяльністю дітей (фестивалі, олімпіади, конкурси, туристичні походи, школи активу і т. п.). Культуро-творча діяльність значною мірою компенсує недолік можливостей для більш повної реалізації різнобічних творчих здібностей дитини, підлітка, дорослої людини. Рекреаційно-оздоровча - вона складається в розробці і здійсненні розважальних, ігрових, оздоровчих дозвіллєвих програм для різних груп населення. Функція за змістом і характером орієнтована на дозвілля активне і пасивне, організоване (запрограмоване) і неорганізоване, колективне (в тому числі сімейне) і індивідуальне. По суті, ця функція сприяє фізичному і духовному відновленню дитини і дорослої людини (прогулянки на повітрі, спорт, вечори відпочинку, ігри, забави, розваги та ін.), А в багатьох випадках вона спрямована на соціально-культурну реабілітацію людей з обмеженими можливостями, як фізичними, так і психічними.

Білет №7 Функція соціальної пам’яті.

Соціальна пам'ять – сукупність наукових знань, ідей, накопичення і збереження в пам'яті людства досвіду всіх минулих поколінь. СП складається з двох шарів: - соціально несвідоме, успадковане генетично(етнічна психологія, менталітет), архетипи, соціальні інстинкти (співчуття, підпорядкування лідеру); - культурна спадщина, що складається з нематеріальної частини (суспільна свідомість у вигляді мови, звичаїв, знань, умінь) отриманих від попередніх поколінь або створених даними поколіннями; та матеріальної частини, що складається з пам’яток культури (штучно створених виробів), документів, і освоєної суспільством природи (корисні копалини, ведення господарства) і т.д. Однією з функцій є процес соціалізації ( процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють бути повноправним членом суспільства). СП корегує соціальну поведінку індивідів у відповідності зі сформованими суспільними цінностями. Ще одна – функція селекції (лат. Selectio-вибір, добір) вибір і накопичення інформації корисної для суспільства. Суть механізму СП в накопиченні та відтворенні інформації, для активного використання того, що буде служити прогресу даного народу і взаємодіючих з ним спільнот.

Білет №8

Міжнародні та українські проекти збереження національної культурної спадщини.

Проекти збереження національної спадщини передбачають охорону, збереження, популяризацію об’єктів створених людиною чи природою в силу їх особливої ​​культурної, історичної або екологічної цінності. Найбільшим таким міжнародним проектом є Організа́ція Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри, скорочено ЮНЕСКО - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка сприяє розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо. 

Програми організації: комітет «Всесвітньої спадщини» визначае та оберігає об’єкти, які потребують охорони в силу їхньої культурної та історичної цінності; комітет «Нематеріальної культурної спадщини» - визначає шедеври усної і нематеріальної культурної спадщини (усні традиції, традиційні музика, танці, ритуали та фестивалі, ремесла; реалізується також захист зникаючих мов); програма «Пам’ять Світу» - програма покликана охороняти документальну спадщину, історичні документи, архіви і т. п., привертати загальну увагу до значущості існуючих об'єктів. Всі об'єкти можуть розраховувати на спеціальну допомогу та фінансову підтримку.

Українські проекти українські проекти збереження національної культурної спадщини.

Всеукраїнський благодійний Фонд «Україна – ЮНЕСКО» ( в рамках програм ЮНЕСКО) - основна мета діяльності спрямована на підтримку розвитку освіти, науки, культури та інформаційних технологій; Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Арсенал» - музей, який демонструє укр. Історію, культуру і мистецтво. Сам є пам’яткою архітектури національного значення; Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» створений на базі комплексу пам’яток культурної спадщини та природи, пов’язаних з історією укр.. козацтва доби Гетьманщини; Шевченківський національний заповідник, створений на базі музею-заповідника Т. Г. Шевченка, з матою збереження Шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі; Національний «Сорочинський ярмарок» - елемент національної традиції, що представляє творчість народних майстрів; Музей національної архітектури і побуту «Пирогово» являє собою відкриту експозицію етнографічних регіонів України; Центр народознавства «Мамаєва Слобода» - створений для популяризації та відродження самобутніх народних традицій; Музей культурної спадщини – першочергова мета музею колекціонування й експонування робіт укр.. майстрів, з тих чи інших причин змушені були виїхати за кордон(за активного сприяння музею вдалося повернути на Україну чимало творів мистецтва). Та багато інших музеїв, заповідників, бібліотек, які виконують місію збереження та охорони культурної спадщини.

Билет №9

Комунікативна функція соціокультурної діяльності.

Комунікативна функція передбачає реалізацію потреби людини в спілкуванні (клубно-гурткова робота, творчі об'єднання, вечори зустрічей, дискотеки і т.д.), потреби в безперервній інформаційній міжсуб'єктній взаємодії в різних сферах суспільної соціокультурної практики. Зміст комунікативної функції стосовно до соціокультурної сфері складають виробництво, обмін, кодування і декодування, споживання і використання величезних обсягів інформації зі світу науки, мистецтва, релігії та інших областей. Різні рівні, масштаби реалізації цієї функції: міжособистісний, груповий, організаційний і масовий. На груповому рівні цю функцію здійснюють, як правило, малі групи. На організаційному (установському) рівні в якості суб'єктів комунікативної функції виступають великі інтегровані мережі, що охоплюють інформаційну взаємодію безлічі людей і груп в установах і організаціях СКС (театрах, музеях і кіно, навчальних закладах і т.д.). На масовому рівні ця функція передбачає поширення культурної інформації за допомогою ЗМІ та засобів сучасного аудіовізуального технологічного комплексу: радіо, ТБ, Інтернету, кабельних і комп'ютерних мереж і т.д.

Білет №10 СК Сфера та СКД.

СКД – керований суспільством і його соціальними інститутами процес залучення людини до культури і активного включення самої людини в цей процес. СКД є однією зі структур СКС. СКС включає в себе процеси СКД, соціальні інститути та технології СКС. Інститути СКС: Соціальні інститути духовного виробництва – науково дослідницькі інс-ти(академії, лабораторії),- установи мис-ва (театри, кіностудії), -творчі союзи і інші об’єднання художньо-мистецької спрямованості ; Освітньо-виховні уст.-навчальні заклади, -дошкільні уст, -уст. додаткової освіти (муз. Школи, палаци дит. творчості); Науково-просвітницькі –музеї, виставки; -бібліотеки. –планетарії, зоопарки; Заклади охорони та зберігання культурних цінностей-заповідники, -архіви, реставраційні майстерні; Засоби поширення культури- засоби масової інфо (тв., радіо), -книговидавництво, інформаційно-комп’ютерні центри; Культурно-дозвіллєві уст.-клуби, палаци культ., кінотеатри, -концертні уст.; Відомчі культурно-освітні уст.-будинки офіцерів, -будинки мед. пед. Просвіти, -будинки художників, акторів,композиторів.; Санаторно-курортні і спортивно-оздоровчі у.-санаторії, пансіонати, -табори відпочинку, -стадіони, спорт.зали, пляжі.; Туристсько-екскурсійні у. – готелі, туристські бази, -туристські потяги, пароплави; Уст. Розважально-комерційного дозвілля – мюзик-холи, казино. –ресторани, кафе. –центри ігрового дозвілля; Спец. Канали впливу на культуру сім’ї і дитинства – масове тиражування витворів мистецтва засобами тв., інтернету. – дія на дитяче дозвілля за допомогою мультфільмів, дит. Літ-ри., -пропаганда одягу, побутового убрання, -реклама. Процеси діяльності: індивідуально-творча, колективно-творча, культурно-дозвіллєва, культурно-просвітницька, діяльність по вивченню, збереженню і популяризації культурної і природної спадщини. Технологічна підсистема – це єдність педагогічних, Арт-технологій, технологій дозвілля, бізнес-технологій, технологій менеджменту, інформаційно-комунікаційних технологій. Отже СКС- це сукупність різних умов (мат-х,фінансових, організаційних) для здійснення СКД на індивідуальному і громадському рівні, що забезпечують задоволення духовних потреб людини.

Білет №11 Критерії СКД.

Критерії СКД це – критерії сутності, якості, ефективності.

Сутнісні критерії - охоплюють критерії гуманістичного спрямування та доступності соціально-культурної діяльності. Метою соціально-культурної діяльності є збільшення питомої ваги гуманістичних та людськи характеристик у суспільному бутті та у житті окремої людини специфічними засобами усвідомленої цілеспрямованої культуротворчості. Застосовуючи ці критерії при аналізі конкретного явища, можна визначити його приналежність до соціально-культурної сфери. Наприклад, певне явище має гуманістичну спрямованість, але не доступне основним категоріям населення (через занадто високу ціну на білети). Зрозуміло, що у цьому випадку ми маємо справу не із соціокультурним явищем, адже відсутня найголовніша умова здійснення соціокультурного процесу – сама можливість займатися улюбленим видом діяльності для конкретної категорії населення. Критерії якості – дозволяють визначити рівень соціально-культурної діяльності (високий, середній, низький), передбачають духовне наповнення соціально-культурного заходу, активність особистості в соціально-культурному процесі та збалансованість видів соціально-культурної діяльності. Критерії ефективності – ефективності охоплюють критерії мети (можливості досягнення сформульованої мети у результаті проведення соціально-культурного заходу) та критерії задоволення (сприйняття суб’єктом соціально-культурного заходу).

Білет №12 Тенденції розвитку СКС на сучасному етапі

В СКС простежуються як негативні, так і позитивні тенденції розвитку. Основні негативні:

- збільшення відстані між інноваційним потенціалом культури та масовою здатністю його засвоєння й використання в СК практиці; -подальша тенденція соціального розшарування суспільства(образ і стиль життя, соц. статус, соц.. позиція); -зменшення показників духовного життя суспільства,зміна масової свідомості з духовних, гуманістичних цінностей на цінності матеріальногого благополуччя; -надмірна комерціалізація СК життя.

Серед позитивних є – посилення процесів, спрямованих на зближення та взаємопроникнення культурної, освітньої, соціальної сфер суспільного життя, що уможливлює соціально-педагогічний вплив на різні соціальні спільноти (сім’ю,, територіальні громади, етнічні групи, професійні колективи);-відновлення напрямів діяльності пов’язаних з громадянським та патріотичним вихованням молоді; -активізацію СК творчості різних категорій та груп населення; -адресну підтримку соціально незахищених верств населення шляхом проведення цільових соціально-культурних програм загальнонаціонального та локального рівнів; - розвиток індустрії та розваг.

Білет № 13 Функції менеджера СКД

Менеджмент – це керування. Функції менеджера СКД (як і будь якої іншої галузі)насамперед полягає в керуванні, куди входять такі його аспекти : маркетинг, планування, організація і контроль. Функціональні особливості менеджера залежать від професійно-посадових видів діяльності. Наприклад: Арт-менеджер (творчий керівник), Його функції включають такі аспекти діяльності: художній аспект - вибір костюмів, постановка декорацій, вибір акторів; Організаційний – оренда приміщень, розклад репетицій, організація розповсюдження білетів; Маркетинг – організація реклами, продаж білетів; Фінансова сторона – кошторис витрат, формування бюджету, пошук спонсорів. Менеджер СКД повинен бути практично орієнтованим в галузі СК менеджменту, маркетингу, та мати високий рівень обізнаності в галузі культури.

Білет №14

Категорія «цінність», її значення для СКД.

Поняття «цінність» -це культурна, суспільна чи особистісна значимість явищ та фактів дійсності. Всі різноманіття світу можна розглядати, як «предметні» або «об’єктні» цінності, тобто оцінюватися з погляду добра і зла, істини і неправди, справедливого і несправедливого і ін..До таких цінностей відносяться предмети матеріальної та духовної діяльності людей, суспільні відносини, а також природні явища, що мають для людини позитивне значення і здатні задовольнити її різноманітні потреби. Є ще суб’єктні цінності – установки, оцінки, вимоги, заборони (тобто самі критерії оцінювання), які виражені у формі певних норм. Цінності не існують поза суспільством, оскільки є соціальною якістю об’єкта. Цінності виконують регулятивну функцію (являються своєрідним орієнтиром). Як для суспільства в цілому (соціальні цінності), так і для окремої особи. Можна сказати, що індивідуальні цінності – визначають місце особистості в суспільстві, а соціальні цінності диктують норми поведінки суспільства та формують його культуру.

Білет №15 Загальна характеристика соціально-культурної системи.

Соціально-культурна система в своїх проявах - це сукупність елементів її складових, підкреслюють існування і розвиток соціальної і культурної життєдіяльності людської спільноти. Соціально-культурна система значною мірою пов'язана з естетичним і духовним впливом на всі сторони життєдіяльності людини. Соціально-культурна система тут не просто "супроводжує" або "обрамляє" соціальну і культурну реальність, але і активно включена в неї.

Соціально-культурна система є найважливішим компонентом суспільного життя соціуму, вона цілеспрямовано виконує функції: культуротворчості, навчання і виховання, соціального захисту, дослідні, проектні, комунікативні, дозвілля і розваг, інформаційно-рекламні та ін.

Білет №16 Гра як історико-культурне явище.

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті.

Гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина — суспільство. Людина починає гратися з раннього дитинства.

Аналізу ролі гри в людському суспільстві присвячена книга нідерландського філософа Йогана Гейзинги «Homo Ludens». Гейзинга, зокрема відзначає, що гра старша за культуру, оскільки гра властива не тільки людям, а й тваринам. На його погляд людська культура зароджується з гри, хоча гра не переходить у культуру, а залишається поряд з культурою як сестри-двійнята. Культурі властиве створення вигаданих штучних середовищ, які не є «справжнім життям», а містять в собі елемент гри.

Білет №17. Взаємозв'язок гри й творчості.

Гра - це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на досягнення мети, привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги

Гра - це відображення життя. Дії гравців реальні, і їх почуття та переживання - справжні. Дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові засобів для його реалізації. Гра - завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена.

Ігрова діяльність, як творчий процес сприяє активному розвитку мислення дитини: підвищує результативність усього навчально-виховного процессу. 

Гра - це творчий процес дитини, який розкриває та зміцнює творчі сили, формулює її як унікальну особистість.

Білет №18 Особливості гри як виду діяльності.

Технологія ігрової діяльності дає великі результати в розвитку пізнавальної активності дітей, формує у них зацікавленість у процесі виховання, спрямованість на здобуття нових знань, вміння колективної співпраці, розвиває ініціативу і творчість, навчає культурі спілкування, змінює соціальну роль дитини, вводить дитину в коло реальних життєвих явищ.

У сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь-якої соціальної дії (цілеспрямованість, усвідомленість, активність) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове відчуття радості та задоволення).

Білет№19. Взаємозв'язок гри й дозвілля.

Природа морального впливу гри закладена у самої двухплановості ігрової поведінки: дії у грі - умовні, а супроводжують їх, їхні почуття і реальні думки. Це дає можливість граючому придбати певний соціальний досвід, пережити життєво важливі ситуації.

Концептуальна розробка гри як соціального розвитку людини обумовлена, з одного боку, переміщенням сфери дозвілля з залежною від сфери праці позиції на рівноправне і навіть пріоритетну у розвитку людини й культури, яка затвердилася в концепціях І. Хейзінги, Дж. Мід, Дж. Морено й у масовій свідомості. З іншого – необхідністю соціально-педагогічного управління культурно-досуговою сферою фахівцями, покликаними розвивати і задовольняти постійно зростаючі запити, й потреби різних соціально-демографічних груп, вводячи ігровий початок у діяльність установ культури. Гра, будучи специфічної моделлю соціальних відносин, стає важливою.

Р. Гессе та інші артисти пов'язують гру з громадським розумом, з культурою загалом, представленою як система ігор, в якій вічно щось розвивається, сукупність сюжетів, сценаріїв, ролей, норм цінностей, символів, мови, культури. Саме тому гра узята на озброєння освіти й систем професіональної підготовки людей. Ігри вчать людей філософії осмислення складнощів, протиріч, вчать підніматися над негараздами, жити із користю і святково, «граючи».

Соціологія рекреації і дозвілля досліджує:

- гру як форму дозвілля

- історію гри

-гру, як головний чинник морального і естетичного сприйняття й поведінки, психологічного розвантаження

-як складний вид міжособистісного спілкування

-етику гри

-гру, як головний чинник самореалізації.

-TV-ігри: КВН, «Що?Де?Коли?» тощо, на відміну від розважальних, включають учасників у кризові ситуації, де потрібні не лише знання, а й логіка, асоціативне мислення, гумор, уміння знайти вихід зробивши правильний вибір. Це - інтелектуальні ігри якими займаються ті, кому подобається гімнастика розуму.

Білет №20. Простір дитячої гри

Технологія ігрової діяльності дає великі результати в розвитку пізнавальної активності дітей, формує у них зацікавленість у процесі виховання, спрямованість на здобуття нових знань, вміння колективної співпраці, розвиває ініціативу і творчість, навчає культурі спілкування, змінює соціальну роль дитини, вводить дитину в коло реальних життєвих явищ.

У сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь-якої соціальної дії (цілеспрямованість, усвідомленість, активність) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове відчуття радості та задоволення).

Гра - це рукотворний оазис серед хаосу реального життя. «Переодягаючись або надягаючи маску, людина «грає» іншу істоту» (Й.Хейзінга).

Білет №21 Поняття «дозвілля», соціальні функціі дозвілля.

Дозвілля це вільний час людини. Також «Дозвілля» - це сфера соціокультурної діяльності, де відбувається самореалізація творчого і духовного потенціалу суспільства.

У сучасній соціально-культурній ситуації дозвілля сприймається як суспільно усвідомлена необхідність. Суспільство зацікавлене в ефективному використанні вільного часу людей - в цілях соціально-економічного розвитку і духовного оновлення усього нашого життя. З цих позицій і формується "зовнішнє" соціальне замовлення на освоєння вільного часу на проектування досуговых програм, центрів і зон дозвілля.

Дозвілля в сучасному суспільстві виконує такі соціальні функції: рекреаційну (відпочинок, відновлення сил), розважальну(задоволення), просвітницьку (саморозвиток), пізнавальну, виховну, комунікативну (спілкування), творчу(самореалізація) та ціннісно-орієнтаційну(традиції, сімейні відносини); Таким чином, дозвілля, дозвіллєвий час - це частина соціального часу особи, групи або суспільства в цілому, яка використовується для збереження, відновлення і розвитку фізичного і духовного здоров'я людини її інтелектуального вдосконалення та саморозвитку .

Білет №22. Взаємозв'язок дозвілля й соціально-культурної діяльності.

Дозвілля, дозвіллєвий час - це частина соціального часу особи, групи або суспільства в цілому, яка використовується для збереження, відновлення і розвитку фізичного і духовного здоров'я людини її інтелектуального вдосконалення.

На мою думку дозвілля є масовим надбанням і повсякденним досвідом життя, невід’ємним елементом структури культури.

Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, яке з'являється перед нами в контексті реалізації інтересів особи, пов'язаних з саморозвитком, самореалізацією, спілкуванням, задоволенням, оздоровленням або групи осіб в галузі культури, освіти, мистецтва, дозвілля, спорту.

Оскільки дозвілля ідентифікується з дією, активністю, воно залежить від соціальних стосунків.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла найти зміст свого існування.

Принципи дозвілля не є стабільними, вони змінюються відповідно до культурно-історичних умов і залежать від соціальних, ідеологічних, політичних та економічних чинників.

Білет №23. Види дозвіллєвої діяльності.

- пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля, то не має перспективних цілей, дозволяє звільнитися від виробничої перевтоми, побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою життя людини;

- розважальне дозвілля включає прогулянки, спортивні та видовищні шоу, відвідування театрів, ігри, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та фізичній розрядці; розважальне дозвілля вимагає від людини певної підготовки, вольових зусиль, застосування фізичних та психічних сил;

- пізнавальне дозвілля передбачає активну участь людини у дозвіллєвій діяльності, спілкування в хобі-групах, з однодумцями, формує світогляд людини, розвиває її духовний світ, соціальні зв'язки та творчі уподобання;

- творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соціальною активністю, сприяє культурному збагаченню, створенню нових духовних цінностей.

Білет №24. Специфіка дитячого та сімейного дозвілля.

Дитяче дозвілля _це своєрідна "зона невтручання", так необхідна для самоперевірки, оцінки власного "Я". Дозвілля для дітей, підлітків, юнацтва - це сфера, в якій, виступаючи в нових соціальних ролях, відмінних від сімейних і шкільних, вони особливо гостро розкривають природні потреби у свободі і незалежності, активній діяльності і самовираженні. Таким чином,  дитячомудозвіллю властива самореалізаційна функція. Сімейне дозвілля виступає джерелом формування позитивного мікроклімату, емоційної сфери, виховання  дітей на сімейних традиціях засобом їх привчання до раціонального використання вільного часу та

прилучення до національної культури.

Білет №25. Педагогічні аспекти організації дозвілля.

Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілля є необхідність формування духовно-моральних цінностей особистості, її емоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчих здібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою яких фахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля.

У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти раніше набуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін "Педагогіка", "Психологія", "Соціальна педагогіка", "Соціальна психологія ".

Призначення “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі залучення дітей до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активного відпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил і потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.

Тому роль вчителя або керівника як організатора культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягає не у вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав’язуючи старі форми”.

Білет№26. Види споживання як рівня дозвіллєвої діяльності.

Білет№27. Творчість та екстеріоризація – рівні дозвіллєвої діяльності.

Екстеріоризація – перехід внутрішніх психічних актів у конкретні зовнішні дії та вчинки в процесі активної взаємодії особистості з навколишнім середовищем. У процесі екстеріоризації виникають нові матеріальні й ідеальні об’єкти, формуються нові типи соціальних відносин і форм поведінки. Екстеріоризація діє в нерозривній єдності з інтеріоризацією.

Творчість – одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості усім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об’ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Білет№28. Принцип інтересу в дозвіллєвій педагогіці.

Одне з основних завдань педагогіки полягає в розвитку соціальної активності і творчого потенціалу особистості, організації різноманітних форм дозвілля і відпочинку, створення умов повної самореалізації особистості в сфері дозвілля.

Предметом педагогіки дозвілля є цілеспрямований, планомірний і систематичний виховний процес організації дозвіллєвої діяльності і піднесення її на вищий рівень розвитку та його чинники і складові

Педагогіка дозвілля як виховний процес у специфічній сфері життєдіяльності людини виходить з ряду положень, що визначають усі його сторони: зміст, методи, форми організації. Найзагальнішими вихідними положеннями є: принцип інтересу, єдності рекреації (відпочинку і відновлення сил) пізнання, спільності діяльності. Найважливіший принцип педагогіки дозвілля – принцип інтересу. Дозвіллєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив. Дозвільна активність або пасивність людини повною мірою визначається лише наявністю або відсутністю інтересу до неї. Тому спонукання людини до того або іншого виду дозвіллєвої діяльності повинно виходити з урахування її інтересів.

Різна інформація, що сприймається людиною, емоційно забарвлюється. Всі сфери життєдіяльності людини інформаційно й емоційно наповнені. При цьому емоційні стани можуть бути найрізноманітнішими: радість, сум, сором, гнів, переляк, байдужість, презирство, образа та ін.

Принцип єдності рекреації та пізнання. Пізнання – це залучення людини до культури. Особистість живе і діє в умовах культури, культура наповнює собою особистість. Культура як творча й освітня діяльність звільняє людину від монотонного слідування біологічним інстинктам, багаторазово збагачує набір видів поведінки та діяльності, духовний світ людини.

Принцип інтересу. Спонукання людини до того чи іншого виду дозвіллєвої діяльності, як і включення в неї, повинно виходити з урахування його інтересів, оскільки неврахований інтерес - це незадоволена потреба. Крім того, інтерес не тільки задовольняє потребу, але і здатний породити її. Те, чим раніше людина цікавився без видимої користі (проявляв поверхневий інтерес), може його захопити, перетворитися в об'єкт постійної діяльності, а отже, потреба (стати постійним інтересом, глибоким). Виникає своєрідна ланцюжок: потреба - інтерес, інтерес - потреба, потреба - інтерес і так далі. У цьому ланцюжку як раз і міститься та відправна точка, яка дозволяє спонукати або включити людину в змістовну, соціально значиму досугову діяльність. Інтереси людей надзвичайно різноманітні, як і людська діяльність різноманітна. Формування та розвиток інтересів залежить від багатьох факторів, в тому числі від рівня розвитку самого індивіда, а також від якості та особливостей об'єкту, що викликає той чи інший інтерес. Разом з тим інтереси формуються іншими людьми, колективом, суспільством. Вони залежать від стану суспільного розвитку, суспільних відносин, духовної, моральної культури людини й суспільства та ін. Саме тому в одних людей є інтереси до творчості, навчанні, праці, техніці, науці, мистецтву, спорту, а в інших - ні. Серед інтересів людини у сфері дозвілля в першу чергу виділимо той, який викликаний потребою в інформації, тобто в отриманні різних відомостей. Будь-яка сприймається людиною інформація в більшій або меншій мірі емоційно фарбується. Дуже часто інтерес викликає або породжує не стільки сам факт, тобто повідомлення, скільки емоції, пов'язані з ним. Всі сфери непорушної життєдіяльності людини інформаційно та емоційно наповнені. При цьому емоційні стани можуть бути найрізноманітнішими: радість, смуток, сором, гнів, переляк, байдужість, зневага, образа та ін Інша картина спостерігається в сфері дозвілля. Тут різко знижується або зникає зовсім інформація, породжена обов'язковими видами занять. Виникає своєрідний інформаційний вакуум, який людині доводиться заповнювати самому. В іншому випадку йому загрожує стан, який визначається як інформаційний голод. Поряд з ним виникає і емоційний голод. Прагнення вийти з цього психологічного стану спонукає людину до пошуку різноманітних вражень. Але не вражень взагалі, а мають позитивну емоційне забарвлення, в яких переживання домінує над пізнанням, тобто розваг. У традиційному слововживанні розвагами називають такі види дозвіллєвої діяльності, які створюють умови для розваг, приємного проведення часу, відволікання від повсякденних непорушних справ, що доставляють задоволення. Інтерес до розваг притаманний будь-якій людині незалежно від його віку, соціального положення. Відмінності спостерігаються лише в перевагах по відношенню до розваг в залежності від їх характеру і змісту. Принцип інтересу потребує врахування і такого чинника, як прагнення людини до самоствердження. У сфері дозвілля задовольнити це прагнення дозволяє гра. Дозвіллєва діяльність, змістом якої є змагальність, змагальність, являє собою важливе поле для самоствердження. Можливість багаторазово проявляти кмітливість, спритність, винахідливість, кмітливість, нестандартні рішення, дотепність ріднить гру з творчістю, переводячи її з рівня споживання на більш високий рівень дозвіллєвої діяльності. Гра, будучи яскраво вираженою розважальною формою дозвіллєвої діяльності, має ще істотним пізнавальним значенням. У грі людина часто сприймає нову інформацію від партнерів або безпосередньо в правилах гри, її матеріалі. Такий процес пізнання в процесі відпочинку в повній мірі відповідає наступним принципом дозвіллєвої педагогіки - єдності рекреації (відпочинку і відновлення сил) і пізнання.

Білут№29. Принцип єдності рекреації та пізнання.

Пізнання - це прилучення людини до культури. Особистість живе і діє в умовах культури, культура наповнює собою особистість. Засвоєння культури вимагає від людини активних зусиль, напруги, здатності до самоосвіти і саморозвитку. До найбільш популярних форм, які являють собою джерела масового поширення інформації, відносяться телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі. З найбільшою повнотою принцип єдності рекреації та пізнання реалізується в процесі групової дозвіллєвої діяльності. До таких форм дозвіллєвої діяльності можна віднести роботу клубних об'єднань, гурткові заняття, екскурсії, походи та ін Вони є активними формами використання вільного часу і відіграють суттєву роль у розвитку особистості, що визначає сутність такого принципу дозвіллєвої педагогіки - принципу спільної діяльності.

Білет№30. Принцип спільної діяльності.

Дозвіллєва діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, може здійснюватися людиною як індивідуально, так і спільно з іншими людьми. Спільність передбачає таку взаємодію, в процесі якої люди знаходяться у певних відношеннях взаємної залежності і взаємної відповідальності. Така залежність виникає тоді, коли успіх одного з членів дозвіллєвого об'єднання визначає успішність дозвіллєвої діяльності інших і невдача одного впливає на результат іншого. Ці умови в повній мірі проявляють себе в педагогічно організованої діяльності самодіяльних об'єднань, гуртків, клубів за інтересами та інших, що функціонують на основі яскраво вираженою предметної діяльності на рівні творчості або переходу до нього. Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційне єдність групи, народжує традиції, організаційну структуру, їде до підвищення рівня дозвіллєвої діяльності, реалізуючи закладений у ній виховний потенціал. Виховним потенціалом володіють і ті форми дозвіллєвої діяльності, які виникають і функціонують поза педагогічного впливу. Облік і розвиток цього потенціалу є пріоритетними напрямками в дозвіллєвої педагогіці, так як спільна групова дозвіллєва діяльність в повній мірі дозволяє сприяти формуванню духовного і культурного вигляду особистості. Всі розглянуті принципи, що визначають окремі сторони педагогічного процесу в сфері дозвілля, взаємопов'язані і в своїй сукупності обумовлюють методику дозвіллєвої педагогіки в цілому.

Білет№31. Спеціальні події в сучасному суспільстві та діловій практиці.

Для того щоб спеціальна подія принесло реальну користь, необхідно виконати велику підготовчу та організаційну роботу: визначити мету заходу, продумати склад учасників, написати сценарій, розіслати запрошення, отримати згоду основних учасників, підготувати приміщення або майданчик, а також врахувати багато інших життєво важливі дрібниці. Іронія ситуації полягає в тому, що вся підготовча робота фахівців із зв'язків з громадськістю зазвичай не видно запрошеним учасникам і глядачам. Спектр організованих спеціальних подій надзвичайно широкий. • Свята, знаменні дати та ювілеї: корпоративні, загальнонаціональні, міжнародні, релігійні, професійні, регіональні, місцеві. • Фестивалі, конкурси, вікторини, спортивні змагання. • Виставки, ярмарки, дефіле, карнавали. • Концерти, вистави. • Благодійні та спонсоровані акції та заходи. • Церемонії: відкриття, закриття, вручення премій, стипендій, • вшанування. • Прийоми: святкові, ювілейні, у зв'язку з приїздом VIP (very important persons - дуже важливих персон). • Презентації (можливо, у поєднанні з прийомом і прес-конференцією): продукції, проектів і програм, організації, нових виробництв і офісів. • Конференції, семінари, круглі столи. • Екскурсії, дні відкритих дверей. • Поїздки делегації - ділові та наукові, ознайомчі поїздки політиків та адміністративного керівництва, бізнес-туризм.

32. Проблема визначення спеціальної події.

Основними спеціальними подіями є такі заходи, як презентації, церемонії відкриття, конференції, круглі столи, дні відкритих дверей, виставки, вручення премій і стипендій, конкурси, паради, фестивалі, річниці, вечори, бали, спеціальні поїздки, концерти і т. п. 3 Для того щоб спеціальна подія принесло реальну користь, необхідно виконати велику підготовчу та організаційну роботу: визначити мету заходу, продумати склад учасників, написати сценарій, розіслати запрошення, отримати згоду основних учасників, підготувати приміщення або майданчик, а також врахувати багато інших життєво важливі дрібниці. Іронія ситуації полягає в тому, що вся підготовча робота фахівців із зв'язків з громадськістю зазвичай не видно запрошеним учасникам і глядачам. При проведенні спеціальних подій існує певна небезпека переродження спеціальних заходів по зв'язках з громадськістю в псевдо-події, які являють собою невдалий варіант спеціальних заходів. Справа в тому, що псевдо-події намагаються представити прості факти більш глибокими, більш складними, ніж вони є насправді. Широке поширення псевдо-подій в практиці зв'язків з громадськістю пов'язано з тим, що повсякденна діяльність більшості промислових підприємств не створює достатньої кількості нової інформації. Тому і спеціалісти по зв'язках з громадськістю та журналісти зацікавлені в проведенні псевдо-подій.1 Псевдо-події мають ряд переваг над стандартними PR-заходами: - вони більш пристосовані до стандартів ЗМІ; - вони швидше поширюються і більш добре запам'ятовуються; - більш социабельны, тобто доступні спостереженню; - вони можуть бути повторені, посилені і ретранслированы.2 Головний недолік псевдо-подій пов'язаний з тим, що вони перебільшують або спотворюють реальну підоснову подій, що відбуваються в організації. Багатьом недобросовісним фахівцям зі зв'язків з громадськістю здається, що можна взагалі не проводити спеціальних заходів і зосередити всі сили тільки на комунікації з тим, щоб у засобах масової інформації з'явилися повідомлення про неіснуючі події. Така позиція є не тільки неетичні, а й непрофесійну, оскільки приховати інформацію в століття «журналістики в режимі on-line» практично неможливо.3 Якщо широкої громадськості стане відомо, що заходи, яке широко висвітлювалося в ЗМІ, не було або воно проходило в значно скороченому варіанті, то це може завдати величезної шкоди репутації організації. Більш того, виправлення негативних наслідків зажадає набагато більше коштів, ніж було зекономлено на організації спеціальних заходів. Спеціальні події проводяться з метою комунікації з цільовою аудиторією: або безпосередній (наприклад, щорічні збори акціонерів), або опосередкованої через засоби масової інформації (створення позитивного враження про проведений щорічних зборах акціонерів у тих, хто по тим або іншим причинам не зміг особисто бути присутнім на ньому). Тому під час проведення спеціальних заходів від їх організаторів потрібне створення всіх умов, як для учасників заходу, так і для роботи журналістів.

Білет №33

Класифікація спеціальних подій.

За такими критеріями: маркетингове середовище - зовнішні або внутрішні СП; за типом маркетингового середовища – політичне, корпоративне, соціальне, культурне; характер взаємодії учасників – формальна, неформальна; масштабі цільової аудиторії – міжнародні СП, державні, корпоративні; маркетингові завдання – ребрендинг, випуск нового продукту. За періодичністю – одноразові,циклічні (прив’язані до якоїсь дати), багаторазові(турне або проведення в різних місцях); СП можуть розподілятися за цільовою аудиторією: закритий захід (корпоратив, ВІП-гості, для журналістів); розраховані на комунікацію з масовою аудиторією (концерти, спорт. заходи); та типом аудиторії – внутрішня(працівники компанії); зовнішня (партнери, ЗМІ, клієнти); комбінована (з’єднує внутрішню та зовнішню). За характером цілей – святкування; освітні спеціальні події – тренінги, семінари; маркетингові спец події (презентація товару);

Білет №34

Загальні вимоги до підготовки та організації спеціальних подій.

Насамперед Спеціальна подія повинна запам'ятовуватися учасникам, як щось виняткове й унікальне. Вона повинна викликати позитивні емоції, спонукати учасників до активності. Такі заходи проводяться з метою формування позитивного іміджу організації, залучення уваги до її діяльності і продуктам. Потрібна наявність загальної маркетингової стратегії (ідеології). Визначиться з важливими для нас цільовими контактами. Подія обов'язково має бути освітлена в ЗМІ. Потрібно орієнтуватися на ЗМІ, які домінують у потрібних нам цільових групах. Обов’язково розіслати прес-релізи журналістам або персональні запрошення. Спробувати залучити до участі у події знаменитостей. (політики, чиновники, артисти). Потрібно забезпечити безпеку, якість культурної програми, частування. Не зайве буде зробити фото - і відео зйомку події.(зі згоди учасників). Ці матеріали можна буде використовувати в подальшому, як рекламу. Брак коштів можна компенсувати креативним рішенням, та приурочити захід до свята, приїзду знаменитостей, ювілеям (міста).

35. Правила ефективності спеціальних подій.

Білет №36 Презентація, як спеціальна подія.

Презентація - це форма подання інформації, репрезентація чогось нового за допомогою різноманітних технічних засобів, або без них. Види презентацій: 1.Презентація фірми – формування іміджу, реклама фірми; 2.Презентація товару чи послуги – ознайомлення споживачів з новим товаром, послугою; 3.Презентація проекту - пошук зацікавлених у підтримці розробки та реалізації проекту; 4.Презентація плану майбутніх і об’єму виконаних робіт. На презентацію можуть бути запрошені журналісти. Обов’язкове використання наглядного матеріалу(слайди, відео сюжети, комп. презентація). Можливі зразки продукції. Презентація може включати в себе, окрім основної частини, частування, культурну програму, вручення рекламної продукції. В основному презентація триває 1,5-2 години. Підготовка: визначення мети і планування самої презентації; аналіз аудиторії; розробка демонстраційно-наглядних матеріалів; підготовка промови та відповідей на запитання аудиторії; вибір місця проведення презентації.

Білет №37 Правила організації конференції.

Конференція — заздалегідь заплановане, організоване зібрання людей, для обговорення певної теми, яка визначена заздалегідь. План організації:-визначення мети і завдань планованої конференції;- склад потенційних учасників; тематика конференції; коло виступаючих і доповідачів; необхідне матеріально-технічне забезпечення; можливість розміщення приїжджих учасників; а також попередні контакти, по емейл, факсом, телефоном; складання попереднього бюджету витрат; вибір місця проведення; запрошення журналістів; розробка сценарію проведення, перерв на обід та каву; підготовка неформального спілкування: культурна програма, фуршет; виготовлення запрошень; телефонний обзвонювання на передодні конференції. В день проведення: організатори повинні прибути не пізніше ніж за годину до початку; Після проведення: розсилка інформаційних матеріалів учасникам, які не змогли взяти участь; на протязі тижня розсилка листів-подяки всім учасникам конференції, підготовка брошури з матеріалами конференції; підготовка і розсилка прес-релізу ЗМІ. Проведення конференцій підвищує імідж компанії, забезпечуючи новий рівень контактів. Фотографії, брошури і ін. використовуються для PR.(зв’язків з громадськістю).

38. Соціальні й культурні функції свята.

Білет№39. Види свят у сучасному житті українського суспільства.

Умовно всі свята і масові гуляння можна поділити на: загальнодержавні, традиційно-сезонні, регіональні, релігійні, сімейно-побутові.

Загальнодержавні свята – це всі свята “червоного” календаря.

Традиційно-сезонні – це всі професійні свята, свято врожаю, а також такі: “Подільська масляна”, Свято землі тощо.

Регіональні свята – це свята, які притаманні певному регіону (свято вулиці, свято села, фольклорні свята “Подільські візерунки”, свято козацької слави (Хортиця), свято білих ночей, свято Співоче поле та інші. Сценарії таких свят пишуться на конкретному місцевому матеріалі, з урахуванням місцевих звичаїв, традицій, історії краю.

Релігійні свята – Різдво Христове, Водохреще, Маланки, Святого Василя, Великдень, Гаївки, Веснянки, Івана Купала.

До сімейно-побутових належать свята, присвячені найбільш важливим подіям в житті людини, а також відображають особисті сімейні побутові стосунки в житті (родини, день народження, день повноліття, день весілля, новосілля, день виходу на пенсію та інші).

Білет№40. Особливості дитячих та сімейних свят.

Проведення дитячого свята - це чудовий привід довести дитині свою любов і турботу, привнести в його життя ще більше чарівництва і чудес. Однак свято, оформлений вами, безумовно, повинен бути яскравим і запальним. Особливість сімейних свят в тому, що в них беруть участь лише самі близькі люди, панує тепла атмосфера, звучать добрі, щирі слова. Відмітна особливість сімейного свята полягає в тому, що його можна проводити щодня. І не важливо, з якого приводу зібралася вся родина за столом. Достатньо лише запастися гарним настроєм. А якщо воно було зіпсовано за минулий день, то у вузькому сімейному колі воно обов'язково підніметься. Звичайний обідній стіл легко перетворити в святковий. Необхідно лише трохи фантазії і творчого підходу. Можна, наприклад, додати відтінок святковості, поставивши в центр столу звичайний букет квітів, що виділяє чудовий аромат живої природи. Якщо ж квітів під рукою не виявилося, можна створити приємну атмосферу, зруйнувавши кімнатну тишу приємною мелодійною музикою. В ідеалі, кожен день має бути сімейним святом!

Білет№41. Особливості корпоративних свят.

Корпоративне свято, як поняття, вперше з`явилось на Заході, а саме в США. Керівники потужних корпорацій почали докладати максимум зусиль для того, аби згуртувати свою команду. Організація корпоративних заходів, проведення корпоративних вечірок позитивно відображається на працездатності колективу компанії протягом всього року.

Корпоративні заходи є одним з потужних інструментів внутрішніх комунікацій, завдяки якому компанія може спілкуватись зі своїми працівниками. Це елемент стимулювання колективу, форма прояву корпоративної відповідальності, а головне – це спосіб донесення до, великого штату працівників, основних корпоративних цінностей, корпоративної культури, бізнес-змін, що відбуваються в компанії.

 Мета корпоративних заходів – це стимулювання колективного Духа компанії, розвиток творчих здібностей у працівників, відпочинок і, звичайно ж, запорука хорошого настрою.

 Наслідком корпоративних заходів стають не лише виховання командного духу, але і поява прагнення у працівників до подолання нових висот, до кар’єрного зросту у стінах вашої компанії за рахунок нових ідей і появи стимулу до роботи.

Білет №42

Значення діяльності ведучих особливих подій.

Перед тим, як вибрати ведучого, потрібно визначити, які основні завдання він має виконувати на святі. Проведення конкурсів, ігр, змагань, розіграш лотереї; розпорядництво – анонсування наступних частин свята, залагодження і недопущення конфліктів; Конферанс – оголошення номерів і заповнення пауз в програмі жартами та розмовами. За стилем роботи ведучих можна розділити на такі категорії: ігровик (масовик-затійник) - вони сильні в проведенні ігор, конкурсів, жартівливих аукціонів, гумористичних поздоровлень. Частіше за все їх запрошують на проведення нескладних корпоративних свят; Конферансьє – в його обов’язки входить оголошення номерів та заповнення виникаючих пауз. Повинен мати відчуття гумору. Його запрошують на концерти; Тамада – має досвід проведення приватних ювілеїв і весіль, його основне завдання сподобатись гостям. Радіоведучий- ясно викладає свої думки, вміє контролювати поведінку співрозмовника, направляти його думки в потрібному напрямку. Але зазвичай вони не вміють добре проводити конкурси, нагородження і інші святкові події; Клубний ведучий – їхні плюси- вміння підтримувати настрій гостей, які розважаються, фразами, жартами і швидкими конкурсами. Але клубні ведучі (працюючи в молодіжних клубах )мають певний стиль мовлення, сленг, гумор та розв’язну поведінку. При виборі ведучого важливі такі фактори, як досвід, зовнішній вигляд. У ведучого має бути план роботи, але він повинен відчувати настрій гостей та пропонувати їм відповідні настрою події.

Білет №43

Фестиваль та особливості його проведення.

Фестиваль (з лат. Festivus - святковий) означає масове святкування, огляд досягнень якого-небудь виду діяльності людей. Загальне святкування, яке супроводжується показом різних мистецтв та конкурсів. Основне значення фестивалю – розвиток і просування того виду діяльності, результати якого представлені на даному фестивалі. Часто фестивалі проводять для того, щоб відмітити важливу подію, досягти конкретних культурних та соціальних цілей. Проведення фестивалю це виявлення та підтримка талантів, збереження культурної спадщини, можливість самореалізації любителів мистецтва. При проведенні фестивалю важливе не тільки видовище, але й особлива атмосфера, ефект співучасті глядачів у події. Плануючи подію потрібно визначити потенційну аудиторію та розробити рекламну стратегію - розповісти про переваги та новизну фестивалю, з урахуванням потреб аудиторії. Потрібно визначити точні рамки проведення. Проведення фестивалю пов’язано з ризиком, тому потрібно забезпечити присутність служби безпеки. А риск-менеджер має проаналізувати та мінімізувати можливість появлення ризику та вчасно вирішити проблему(щоб не зірвати фестиваль). За допомогою фестивалів можна також: просувати торгові бренди; рекламувати товари та організації; створювати імідж політичних діячів, партій; приваблювати туристів; привертати увагу до проблем суспільства; розвивати культурні потреби відвідувачів фестивалю.

Білет№44. Церемонія як особлива подія.

Церем́онія — обряд, урочиста процедура ритуального значення, що відбувається за особливою нагодою.

Слово «церемонія», що вживається по відношенню до події, саме по собі має на увазі її урочистість. Однак, слово «церемонія» має й інші значення (обряд, церемонія(фільм)), для підкреслення однозначності слова, часто вживається словосполучення «урочиста церемонія», що деякою мірою є тавтологією.

Церемонія може відзначати деякі важливі випадки людського життя, такі як:

• день народження

• сім святих таїнств: (хрещення,миропомазання, сповідь, вінчання, єлеопомазання, хіротонія)

• посвячення (напр. вступ до навчального закладу а, також обряди ініціації: хрещення, обрізання та ін.)

• повноліття (соціальна зрілість, напр)

• завершення навчання (напр. випускний вечір)

• весілля

• призначення на посаду (присяга)

• вихід на пенсію

• поховання

Церемонії можуть мати фізичне відображення та театралізовані вистави: шоу-програму, танці, вручення символів. Декоративна словесна заява може пояснювати або підсумовувати подію, наприклад:

Оголошую вас чоловіком і дружиною

Клянуся служити й захищати народ …

Я оголошую відкриття [ігор, заходу, закладу] …

… В ім'я Отця, Сина і Святого Духа … Амінь!

Білет№45. Особливості шоу-заходів для дітей.

Особливості дитячих шоу-програм - це комплекс групових дій, цілісно реалізують основні функції дозвілля (комунікативну, рекреаційну, розвиваючу) засобами многожанрового сценічного мистецтва, що поєднує музику, танець, спів, розмовні жанри, номери з ляльками, циркові та інші оригінальні жанри відповідно до дозвіллєвими потребами різних категорій дитячої аудиторії установ культури.

Білет№46. Функції продюсера особливих заходів.

Основні функціональні завдання та методи продюсерської діяльності:

• стратегічний метод — полягає у вивченні, проведенні, аналізуванні ситуацій, розробці прогнозів, на основі яких вибудовуються цілі продюсерської діяльності, а також складається бізнес-план

• адміністративний метод — полягає в контролі та оцінці результатів, здійсненні колективної діяльності, заохоченнях та покараннях, здійсненні нової стратегії співпраці з партнерами

• експертно-інноваційний — випливає з адміністративного й вимагає від продюсера постійного цілеспрямованого знайомства з новинками ринку, їх кваліфікованої оцінки, створення умов невідкладного впровадження на практиці

• соціально-психологічний метод — передбачає створення у колективі сприятливої морально-психологічної атмосфери, створення і підтримка традицій колективу, запобігання й вирішення суперечок, формування стандартів поведінки. Ця функція також відображає такі здібності продюсера, як мотивування, активізація, стимулювання.

• лідируючий метод — полягає в тому, що продюсер-менеджер є інтегратором і контролером, стежить за тим, щоб конкретні дії його команди не суперечили загальній стратегії