ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

1. Ресурси та використання поверхневих вод Рівненщини.

2. Характеристика річкового стоку області.

3. Ресурси природних та штучних водойм області.

4. Гідрогеологічна характеристика артезіанських басейнів р.Іква.

5. Характеристика якісного стану поверхневих вод.

6. Підтоплення земель та населених пунктів.

7. Активізація сучасних екзогенних процесів. РОЗДІЛ II. УПРАВЛІННЯ ВОДНИМ БАСЕЙНОМ

1. Водний басейн - основа сталого водокористування.

2. Сучасні проблеми водокористування.

3. Проектні соціальні зміни при впровадженні збалансованого використання в межах СВК «Семедубський».

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Використання водних ресурсів без дотримання екологічних вимог в процесі економічного та соціального розвитку України призвело до корінної перебудови водних систем, зниження стійкості екосистем річкових басейнів, їх здатності до самоочищення і самовідновлення.

Проблеми водогосподарського комплексу обумовлені, в першу чергу, кардинальними змінами інституційних умов у державі, послабленням системи державного управління, багаторазовим зменшенням обсягів фінансування водогосподарських заходів щодо забезпечення його екологобезпечного функціонування й розвитку. Критичне зношення основних фондів водного господарства є причиною негативних наслідків у сфері водозабезпечення, а збиток, нанесений об'єктам економіки та населенню в цьому зв'язку, значно перевищує суму коштів, необхідних для їх попередження.

В сучасних умовах особливої актуальності набуває проблема раціонального водокористування, коли потреби населення і галузей економіки повинні задовольнятись в повній мірі зі збереженням якості і природного відтворення водних джерел.

Виникає необхідність подальшого поглиблення комплексної оцінки рівня водоспоживання, визначення шляхів збалансованого водокористування, розробки основних напрямів управління водними ресурсами, що дозволить захистити водні екосистеми, середовище існування людини і саму людину від негативних наслідків сьогодення

.РОЗДІЛ І. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

1.1. Ресурси використання поверхневих вод Рівненщини.

Рівненська область відноситься до порівняно невеликої кількості поліських та прикарпатських областей України, що лежить у так званій "зоні надмірного зволоження". Дійсно, у середній по водності рік загальний об'єм поверхневого стоку, що формується на території області, становить 1,72км , забезпечуючи понад 1440м³ води на кожного мешканця, а з урахуванням загальних ресурсів прісних підземних вод середнє подушне водо забезпечення на Рівненщині помітно перевищує такі показники по державі в цілому. Проте у маловодні періоди, які повторюються на території області в середньому один раз на чотири роки, об'єм місцевого поверхневого стоку зменшується до 1,04км , а в особливо маловодні роки навіть до 0,562км ; і в такі роки водозабезпеченість Рівненщини не перевищує середньо державних значень.

З наведеного вище зрозуміло, що за наявними водними ресурсами описувана територія навряд чи може бути віднесена до "зони надмірного зволоження". Якщо ж урахувати, що значна кількість води збирається Для народногосподарських та побутових потреб населення, а також те, що наведена картина природного водного балансу суттєво порушується антропогенними перетвореннями, стає очевидним, що наявні водо запаси дозволяють говорити лише про достатнє водо забезпечення області.

Протягом 1993 року для потреб народного господарства і населення

о

області було забрано 229,8млн.м води, у тому числі з поверхневих джерел - 116,30 млн.м³, кар'єрних - 9,71млн.м³. При цьому необоротне споживання (вода, що після використання не повертається у водойми) становило 101,9млн.м³. Серед основних водокористувачів області виділяється промисловість, підприємствами якої використовується 38,9% загального об'єму забраної води.

У сільському господарстві використовувалося майже 36,4% загального водозабору області, у комунальному господарстві - 23,4%. На інші народногосподарські потреби було використано близько 1,3%.

Одним із головних недоліків в організації раціонального використання водних ресурсів є порушення системи обліку споживання води. Через відсутність водовимірювальних приладів на водозаборах майже 60% промислових і до 90% сільськогосподарських підприємств користуються водою на свій розсуд, далеко не завжди дотримуючись установлених норм водокористування.1.2 Характеристика річкового стоку області.

Стік води є найважливішою гідрологічною характеристикою, яка через систему різноманітних показників дозволяє оцінити не тільки водність того чи іншого водотоку, але й кількісно виразити умови водоутворення на всій площі водозбору. Стік формується під впливом комплексу найрізноманітніших природних і господарських факторів - клімату, геологічної будови, геоморфологічних та гідрогеологічних умов, заліснення, заболочування, ступеня розораності, гідротехнічних меліорацій тощо.

Кліматичні умови, що визначають водність річки, в першу чергу співвідношення атмосферних опадів і випаровування, по території області змінюються мало, в зв'язку з чим вони впливають не стільки на внутріобласні відмінності у формуванні поверхневого стоку, скільки відбиваються у часовому вимірі, тобто через багаторічні та сезонні коливання стоку.

На поліських річках у середньому за водністю році на весну припадає 50-70% стоку, на літньо-осінній період - 10-15%, а на зиму - 15-30%, в той час як у лісостеповій частині області за рахунок більш інтенсивного підземного живлення помітно зростає доля стоку у літньо-осінній період. На основних водних артеріях області максимальні витрати спостерігаються під час весняної повені, в той час як малі річки найбільше води несуть під час зливових паводків літньо-осіннього періоду. Такі паводки здебільшого мають локальний характер, оскільки зливи охоплюють порівняно невеликі площі.

Територіальні особливості водності річок більшою мірою визначаються гідрогеолого-геоморфологічними, геоботанічними та господарськими умовами. Зменшення водності на ріках області спостерігається підчас літньої межені, коли ріки живляться майже виключно підземними водами.

Підземне живлення неглибоких поліських річок відбувається переважно через грунтові води, які залягають близько від поверхні і в зв'язку

з тим влітку різко зменшуються витрати або зовсім пересихають. Зокрема, це

яскраво проявляється на правих притоках Случі. Податок літньої межені

припадає на травень-початок червня, а закінчується вона у третій декаді жовтня. Загальна тривалість літнього меженного періоду на ріках району пересічно становить 130-160 днів.

Твердий стік річок області пов'язаний з ерозійною діяльністю силового змиву, тимчасових і постійних водотоків, а отже прямо зумовлюється водністю потоків, їх кінетичною енергією, характером опадів, особливостями рельєфу. Протягом року мутність води змінюється у широкому діапазоні.

Найвища вона під час повені та паводків, досягаючи 400-800г/м на головних

і

ріках області і до 1000 г/м на малих ріках.

1.2. Ресурси природних та штучних водойм області.

Характерною рисою природи Рівненщини є наявність значної кількості природних та штучних водойм - озер, водосховищ, ставків.

За останніми даними, в області налічується 52 озера, площа водного дзеркала яких становить 1га і більше. Загальна площа цих природних водойм

становить 266,25км , а сумарний об'єм води в них стає майже 131 млн.м³ . Всі озера зосереджені у поліській частині області. Крім того на заплавах крупких річок налічується близько 750 заплавних і старчих водойм, площа яких, як і обриси берегів та водозапаси, може змінюватися з року в рік у досить значних межах.

Саме заплавні озера становлять найчисленнішу генетичну групу

природних водойм на Рівненщині. Другу велику групу природних водойм в

області становлять карстові озера, уголовини яких утворилися внаслідок

розчинної діяльності підземних вод у карбонатних породах. Такі озера

відрізняються більшими глибинами, стабільністю підземного живлення,

високою якістю води. Касторові озера особливо поширені у північно-західній

частині області, де крейдяний фундамент залягає аномально високо і

підходить близько до поверхні. Сумнівним є виділення в області озер

льодовикового та еолового походження, про що можна знайти згадки в учбовій і навіть науковій літературі, на жаль, не підтверджені геоморфологічним та геологічним матеріалом. На наш погляд, такі озера доцільно відносити до природних водойм мішаного або визначеного ґенезу.

Серед найбільших озер області відзначимо Нобель, Біле, Острівське.

Водосховища являють собою штучні водойми, що створюються при спорудженні водо підпірної греблі в долині річки і призначаються здебільшого для комплексного використання. Серед найбільших водосховищ області згадаємо Хрінницьке на р.Стир та Млинівське р.Іква (Млинівського району), Новомалинське на р.Свитенька (Острозький район), Боберське на р.Бобер (Березнівський район).

Ставки - це найчисленніша група порівняно невеликих штучних водойм, які споруджуються з найрізноманітнішою метою. Ставки займають площу близько 64км² і акумулюють 74,Змлн.м³ води. Особливо поширені ставки рибогосподарського призначення, що належать обласному рибокомбінату, колективним сільськогосподарським підприємствам та цілому ряду окремих установ, підприємств та організацій. Велика кількість ставків знаходиться у занедбаному стані, водойми замулюються і заболочуються, а зрештою і повністю припиняють своє існування.

1.3. Гідрогеологічна характеристика артезіанських басейнів р.Іква.

Територія басейну р. Іква становить 2250км . Річка бере початок у Львівській області, протікає через Тернопільську та Рівненську область. На території Рівненської області вона впадає в р.Стир. На даний час не існує детальної картографії басейну, однак з існуючої статистики Млинівського та Дубенського районів помітно, що 70-80% території водозбору припадає на сільськогосподарські землі, 20% - на лісове господарство, решта - це населені пункти чи заболочені непродуктивні території.

Для вибору раціональної схеми басейнового управління водними ресурсами необхідно знати особливості стану підземних вод зони активного водообміну.

Басейн р. Іква за гідрогеологічним районуванням знаходиться в центральній частині Волино-Подільського артезіанського басейну. Особливістю підземних вод є їх умови формування та транзиту в різних геолого-геоморфологічних зонах: схил Подільського плато, що закінчується Кременецьким кряжем, Малополіська рівнина і Волинська лесова височина.

В межах басейну р.Іква відкарбовані наступні водоносні горизонти та комплекси:

• Сучасних болотних відкладів;

• Сучасних алювіальних та алювіально-делювіальних відкладів;

• Верхньо-четвертинних алювіальних відкладів надзаплавної тераси;

• Неогенових утворень;

• Верхньокрейдяних відкладів туринського ярусу;

• Сеноманських відкладів верхньої крейди;

• Девонських відкладів;

• Силурійських відкладів.

На гідрогеологічній карті басейну р.Іква виділено його межі, поширення девонського водоносного комплексу, сеноманського водоносного горизонту, водоносного горизонту у неогенових відкладах та поширення комплексу підземних вод, до яких віднесені болотні, алювіальні та флювіогляціальні водо насичені породи.

Водоносний горизонт сучасних болотних відкладів має значне поширення в межах заплави та надзаплавної тераси, флювіогляціальних відкладів в межах Малого Полісся та на ізольованих пониженнях сучасного рельєфу, де вклинюються води спорадичного існування.

Водомісними породами є торф з прошарками пісків та супісків, потужність якого змінюється від 0,5 до 8,0 м. Глибина залягання болотних вод змінюється від 2,0 до 3,0м, а на ділянках здренованих осушувальними каналами вона може бути більшою. Доцільно відзначати, що долина р.Іква, починаючи від с.Сананова, що у підніжжі Кременецьких гір, є повністю меліоративною відкритою системою каналів. Вниз за течією р.Іква меліоративні заходи проведені до с.Аршичин Млинівського району. В межах басейну, на ділянках перетину Малого Полісся, в сучасному рельєфі відкарбовані заболочені території флювіогляціальної рівнини.

Живлення водоносного горизонту сучасних болотних відкладів здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, розвантаження поверхневих вод і підпливу вод з горизонтів, що залягають нижче.

За хімічним складом переважають гідрокарбонатні кальцієві води з мінералізацією 0,33-0,68г/дм , інколи зустрічаються води з мінералізацією Іг/дм , що характеризує наявність осередку техногенного забруднення.

Водоносний горизонт сучасних алювіальних та алювіально-

• • • О т *«»•

делювіальних відкладів поширении в межах заплави р.Іква, її приток та на дні балок і ерозійних врізів. Водовміщуючими є різнозернисті, з перевагою дрібних, піски, та версту ваті піски з прошарками супісків і суглинків. Середня потужність заплавного алювіалію 5,5м.

Залягають сучасні алювіальні відклади на породах різнбих генетичних комплексів - морських крейдових і неогенових та неоплейстоценових флювіогляційних. Відсутність витриманих регіональних водотривких товщ обумовлює тісний гідравлічний взаємозв'язок із відкладеними нижче водо насиченими породами. Рівні ґрунтових вод сучасного алювіалію в меженний період встановлюються на глибині до 1,5м, а у період паводків і повеней піднімаються до донної поверхні. Дебіти свердловин змінюються від 0,015 до 1,0л/с, при зниженнях рівнів на 1,0-3,5м.

Живлення горизонту здійснюється за рахунок підпливу вод, залягаючи нижче водоносних горизонтів. Розвантаження вод здійснюється у поверхневу гідрографічну мережу, болотні масиви, а також за рахунок випаровування з поверхні заплави.

За хімічним складом переважають прісні води гідро карбонатного кальцієвого складу.Водоносний горизонт верхньочетвертинних алювіальних відкладів надзаплавної тераси поширений на центральній та північно-західній частині долини р.Іква. Водовміщуючими породами є різнозернисті піски, переважно дрібні, з прошарками суппісків загальною потужністю 12 м. Підстелюються вони верхньокрейдовими відкладами. Глибина залягання вод - 1,5-3,0 м.

За хімічним складом це гідрокарбонатні кальцієві води, кі використовуються місцевим населенням для локального водопостачання.

Водоносний горизонт середньої четвертинних водно льодовикових відкладів поширений в межах Малого Полісся на ділянках його пересічення басейном р.Іква. водовимірюючими породами є піски різного гранулометричного складу, з перевагою дрібних, середньою потужністю до 7,0м. Зв'язок з підстеляючи ми водоносними горизонтами є тісним.

Води прісні, з мінералізацією до 0,5г/дм³. Живлення горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів та перетоку вод з верхньокрейдового водоносного горизонту туринського ярусу.

Води середньо-четвертинних воднольодовикових відкладів широко використовуються місцевим населенням для приватного водо забезпечення.

Водоносний горизонт неогенових утворень поширений у південній та південно-східній частині басейну р.Іква. Домінують території північних схилів Подільської височини і дещо обмеженими є вододільні частини Рівненського лесового плато Волинської лесової височини.

З перекриваючими четвертинними породами, що утворюють зону аерації, та підстеляючи ми крейдяними відкладами встановлений тісний взаємозв'язок. Потужність горизонту від 10-15м до 50-65 м. дзеркало вод займає єдиний рівень. Збільшення потужності водо насичених порід проліковується від долини р.Іква до вододілів.

Водоносний горизонт є невитриманим, оскільки високе його

положення на вододільних ділянках території контролюється тренованістю,

що виражена наявністю крутих, глибоких ерозійних балок та ярів.

Водовміщуючими породами є дрібні піски, вапняки та кварцово-глауконітові

11

пісківники. Умовами його поширення є наявність у підошві неогенових порід глиняних товщ. Загальна потужність водоносного горизонту змінюється від 0,5 до 15,0м.

На схилах чисельних ярів та балок, особливо в межах Кременецьких гір відмічається розвантаження водоносного горизонту у вигляді нисхідних джерел. Живлення горизонту здійснюється виключно за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, а розвантаження здійснюється яружною мережею і перетоком у нижчезалягаючі крейдові породи.

За хімічним складом неогенові води є гідрокарбонатними кальцієвими з мінералізацією 0,2-0,7г/дм³. Наявність, на окремих ділянках, у водах забруднюючих інгредієнтів органічного походження свідчить про незахищеність горизонту від побутового забруднення.

Водоносний горизонт верхньокрейдових відкладів туринського ярусу у басейні р.Іква має всюдне поширення. Він перекривається четвертинними відкладами різного ґенезу і неогеновою товщею, підстелюється девонськими і силурійськими утвореннями, частково, сеноманськими відкладами.

Літологічно він складений мергелями і крейдою писальною з загальною потужністю до 70м. У верхній частині розрізу, як правило, Має розвиток зона кольматації, яка утворює місцевий водотривкий шар.

Колекторські властивості мергельно-крейдяної товщі визначені її тріщинуватістю та закарстованістю. Найбільш інтенсивною є тріщинуватість порід з глибини 30-40м до 60-70 м від поверхні землі, нижче тріщини згасають. На при вододільних ділянках тріщинуватість крейди є незначною, а в межах річкової долини р.Іква вона збільшується. В басейні р.Іква цей водоносний горизонт є основним для забезпечення великих населених пунктів водою питної якості.

За хімічним складом води мергельно-крейдяної товщі є гідрокарбонатними кальцієвими з вмістом важливих мікрокомпонентів, що дає змогу їх використовувати як лікувально-столові.

Водоносний горизонт сеноманських відкладів верхньої крейди в межах басейну р.Іква має майже повсюдне поширення, за винятком вододільної частини Рівненського лесового плато на ділянці Повчанських дислокацій, західніше м.Дубно. водовміщуючими породами є вапняки, пісковики і піски, максимальною потужністю до 10м. Перекриті ці відклади утвореннями крейди, а підстеляються утвореннями силуру і девону. Води сеноманського горизонту є напірними, їх рівні встановлюються близько донної поверхні, в окремих випадках на 3-5м вище землі.

Живлення цього горизонту відбувається водами нижче залягаючи горизонтів палеозою. За хімічним складом це гідрокарбонатні води, інколи гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві або кальцієво-магнієві з мінералізацією 0,3-0,5г/дм³.

Враховуючи незначну потужність і води насиченість, сеноманський водоносний горизонт рекомендовано використовувати для потреб у питній воді населення тільки сумісно з вище - та нижчезалягаючими водоносними горизонтами.

Водоносний горизонт девонських відкладів має значне поширення в межах басейну р.Іква. Його виходи під утворення верхньої крейди простежуються по лінії з північного заходу на південний схід орієнтовно по наступних населених пунктах: Добрятин Млинівського району - Смордва - Великі Сади - Кам'яниця - Судобичі - Смига - Вілія і далі виходить за територію досліджень. Під невеликим кутом відклади девону занурюються у західному напрямку, де вони залягають на глибинах 70-90м. В районі с.Повча вони виходять на донну поверхню.

Водовміщуючими є вапняки та доломіти. З шарами пісковиків та аргілітів рідко зустрічаються конгломерати. Підземні води, що циркулюють у девонських відкладах характеризуються напірними властивостями. Колекторські властивості девонського горизонту обумовлені тріщинуватістю та пористістю.За хімічним складом води гідрокарбонатні кальцієві, кальцієво-магнієві з загальною мінералізацією 0,3-0,7г/дм .

Води девонського горизонту є надійно захищеними від техногенного забруднення і широко використовуються для питних потреб населення.

Водоносний горизонт силурійських відкладів під крейдову поверхню виходить у східній частині басейну р.Іква. Занурюючись у західному напрямку він перекривається утвореннями девону, а підстеляється відкладами венду. Водовідміщуючими породами є вапняки, алевроліти і мергелі, що перешаровуються аргілітами.

Підземні води, що циркулюють у названих породах мають напірний характер. їх рівні в долині р.Іква встановлюються на рівні донної поверхні, а на вододільних ділянках, на глибині до 30,0м.

Дебіти свердловин змінюються від 0,5 до 4,5л/с при зниженнях рівня на 8,5м. За хімічним складом це гідрокарбонатні води з мінералізацією 0,4- 0,6г/дм³. На ділянках тектонічних порушень, при наявності водопідводящих зон, цей горизонт може бути перспективним для бальнеологічних потреб. Самостійного використання він не має.