3. Розкрити технології соціальної вуличної роботи.

Технології соціальної вуличної роботи – сукупність організаційних форм та методів соціальної та соціально-педагогічної роботи, що здійснюються в умовах соціального середовища вулиці.

Діяльність соціальних працівників в умовах вуличного простору спрямована на діагностичну, профілактичну, консультативну та анімаційну роботу з дітьми та підлітками, що більшість свого вільного часу перебувають на вулиці, з безпритульними та бездоглядними дітьми. Це один з небагатьох видів „польових” технологій, що забезпечують природність, щирість взаємодії соціального педагога та клієнта. Особливості соціальної роботи в умовах вуличного простору полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні більш реальної діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб ); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів

Основною структурною одиницею діяльності соціальних працівників та педагогів стає мобільна група вуличної роботи. Очолюють її, як правило, соціальні педагоги Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, координатори програми “Ігротеки на вулицях”. Сучасна практика соціальної роботи дозволяє назвати такі типові організаційні форми вуличної соціальної роботи: рейд, ігротека, дискотека, вуличний театр, мітинг, маніфестація, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), пункти інформаційно-консультативної роботи з наркозалежними тощо. До складу бригади (групи) соціальних працівників, що працюють на вулиці можуть увійти: керівник, координатор, відповідальний за зв’язки підрозділів, ігротехніки, група інформаційно-рекламної роботи, відповідальні за техніку безпеки, за зв’язки з іншими соціальними установами, залучені фахівці (лікар, психолог, представники громадськості), волонтери.

Успішна реалізація завдань вуличної соціальної роботи залежить від системи співпраці з основними партнерами Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а саме: державними установами та організаціями, які вже працюють з певними категоріями клієнтів; недержавними організаціями; колективами педагогів середніх загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів; релігійними громадами, службами церкви; комітетами місцевого громадського самоврядування.

4. Як ви розумієте зміст поняття терапевтична спільнота?

У нашій країні перспективним методом реабілітації лю­дей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спіль­ноти. Це можна пояснити, по-перше, незначною пошире­ністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи спільноти необхідно залучати фахів­ців із соціальної роботи, які мають знання та досвід робо­ти у подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, потрібні початкові матеріальні вкладення, зокрема на придбання будинку для спільноти, необхідного облад­нання тощо.

Терапевтична спільнота - це форма об'єднання людей, структурована з метою набуття вагомих терапевтичних ефек­тів. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмо­сфері, утворюваній усіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створенній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти. Тобто фактично спільнота лікує сама. Середови­ще в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини, яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових спо­собів поведінки, робити помилки і вчитися на них [14].

Важливою умовою повноцінного функціонування тера­певтичної спільноти є сформоване середовище, тобто су­купність об'єктивних чинників - організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (ме­дичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психотерапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілі­тації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації [15]. У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися прин­ципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах ак­цент роблять на трудотерапії та встановленні ієрархічних від­носин «табірного» або сектантського типу, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти (але може призве­сти до декомпенсації клієнтів).

Варіант 2 .