Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Факультет суспільних наук

Кафедра соціології та соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«АНКЕТУВАННЯ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ»

Студентки 3 курсу

напряму підготовки 6.030101

спеціальності – Соціологія

Дедіашвілі Естер Давидівна

Науковий керівник:

доц. Борщ К.К.

Національна шкала_____________

Кількість балів____ Оцінка ECTS__

Члени комісії _________ Рюль В.О.

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

_________ Борщ К.К.

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

__________ Афанасьєв Д.М.

_{(підпис) (прізвище та ініціали)}

Ужгород 2015

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження вивчення громадської думки ……………………………………………………………………..6

1.1. Теоретичне дослідження історії громадської думки ……………...6

1.2. Специфіка вивчення громадської думки ………………………….10

Розділ 2.  Mетодологія і методика емпіричного соціологічного

вивчення громадської думки ……………………………………….....15

2.1 Характеристика анкетування як одного із методів

вивчення громадської думки…………………………………………15

2.2 Основні етапи проведення та організації

пілотажного дослідження……………………………………………19

Розділ 3. Аналіз отриманих даних та оцінка використання методу анкетування при дослідженні громадської думки………………………………..24 3.1.Аналіз отриманих даних за допомого

методу анкетування…………………………………………………..24

3.2. Оцінка використання методу анкетування при

дослідженні громадської думки……………………………………...30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….38

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..40

ВСТУП

Громадська думка, на наш час вже набула соціального значення, і далі значно розширює сферу активного впливу на соціальні процеси, участь у соціальному управлінні. І хоча раніше вона впливала на соціальне управління, нині вона стає важливим фактором, який визначає соціальні та політичні процеси у суспільстві. Тому проблеми вивчення, врахування громадської думки у процесі соціального управління є особливо актуальними.

Його вивчають і аналізують фахівці практично всіх областей суспільствознавства, про нього розмірковують і пишуть журналісти, стежать політики та керівники різних рангів. Громадську думку вивчають, формують, прогнозують, прагнуть врахувати в практиці соціального управління, одним словом, докладають чимало зусиль до того, щоб завоювати його прихильність.

Актуальність дослідження. Соціологія громадської думки є ядром соціологічного механізму вивчення процесів, що відбуваються в суспільстві. Дослідження, що проводяться в її рамках,розширюють і поглиблюють наші уявлення про різні сторони соціального і його прояви в конкретних людських спільнотах. Звертаючись до суспільної думки і з отриманими даними, фахівці можуть з певним ступенем імовірності передбачити перебіг майбутніх соціальних процесів і явищ.

Багато західних соціологів, навіть ті з них, які безпосередньо займаються вивченням громадської думки, визнають свою безпорадність перед обличчям цього феномену. Подібно керівнику Британського інституту громадської думки Г. Дюренту, вони з прикрістю констатують, що громадська думка, не дивлячись на безкінечні маніпуляції з нею, «представляє собою річ надзвичайно важку з точки зору реального аналізу її характеристик».

Проте, вивчення громадської думки можна здійснювати за допомогою такого методу як анкетування. Яке дає можливість зібрати статистичну інформацію, а також виявити глибинний шар громадської думки та вивчити його фундаментальні характеристики, основні закономірності його розвитку, того його змісту. Також метод анкетування дозволяє отримати великі обсяги інформації в різний час та порівняти отримувані дані. Такий підхід дозволяє отримати необхідну інформацію про стабільні і мінливі характеристики громадської думки.

Розвиток соціології громадської думки пов’язаний з діяльністю таких відомих соціологів, як Г. Тард, Ф. Тьонніс, Б. Берельсон, Дж. Геллап, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, С. Ліпсет, Е. Ноель, Б. Грушин,В. Коробейников, В. Оссовський та ін. Термін „громадська думка” ввійшов у вжиток в Англії у ХІІ ст. Звідти він проник в інші країни, а з XVIII ст. став загальноприйнятим.

Метою – є вивчення можливості застосування методу анкетування для теоретичного дослідження громадської думки в суспільстві.

Для здійснення мети необхідно виконати такі основні завдання :

1. Визначення поняття, сутності, природи громадської думки;

2. Дослідити історію виникнення та розвитку громадської думки;

3. Експериментальна перевірка використання методу анкетування для дослідження громадської думки.

Об'єктом дослідження - анкетування як один із методів вивчення громадської думки в сучасному суспільстві.

Предметом дослідження – виявлення можливості застосування методу анкетування у дослідженні громадської думки в сучасному суспільстві.

Методи дослідження:

1) теоретичний рівень: аналіз та узагальнення методичної літератури з обраної проблеми, розробка головних критеріїв та показників застосування методу глибинного інтерв’ю.

2) емпіричний рівень: здійснення опитування за допомогою методу глибинного інтерв’ю .

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, Висновків, Використаної літератури та Додатків. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження вивчення громадської думки» розглядається теоретичне вивчення громадської думки та специфіка вивчення громадської думки. У другому розділі «Mетодологія і методика емпіричного соціологічного вивчення громадської думки» розглядається анкетування як один із основних методів дослідження громадської думки, а також етапи та організація проведення пілотажного дослідження. В третьому розділі аналізуються отримані дані та оцінюється використання методу анкетування при дослідженні громадської думки.

Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження вивчення громадської думки

1.1. Теоретичне дослідження історії громадської думки

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. В узагальненому вигляді вона означає специфічний вияв суспільної свідомості, що виражається в оцінках (як в усній, так і в письмовій формі) і характеризує явне (або приховане) ставлення великих соціальних груп (у першу чергу більшості народу) до актуальних проблем дійсності, що становлять суспільний інтерес [1,с.55].

Не зовсім вдалим є й ставлення до громадської думки лише як до стану суджень, що притаманні певній сукупності індивідів. Адже громадська думка - не статичний, а динамічний процес висловлення, уточнення та узгодження думок, в ході якого спільно виробляється напрямок дії [4,с.67]. Таким чином громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з'ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, які дії необхідно здійснити..

Досить нелегко аналізувати явище, яке, за влучним виразом Дж. Р. Лоуелла, нагадує атмосферний тиск: невидимий неозброєним оком, але досить чутливий. Однак головна перешкода її аналізу пов’язана не з цією її особливістю, а з виключно складною внутрішньою побудовою. Структура даного явища включає в себе багато різних сторін, з яких кожна повинна бути з необхідністю зафіксована в кінцевому визначенні. І справа не тільки в кількості сторін, але й — ще більше — в відмінності їх природи: громадська думка представляє собою деякий органічний сплав соціальних, ідеологічних, психологічних, логічних і інших елементів [3,с.62].

Гегель вважав, що громадська думка є всього лише "неорганічний спосіб виявлення того, чого народ хоче і що він думає", між тим як "те, що дійсно проявляє себе в державі, повинно діяти органічно, і це має місце в державі устрої". Він виділяє в громадській думці цілий ряд структурних елементів і говорить, по-перше, про умови існування громадської думки. Потім, хоча і в дуже абстрактній формі ставиться питання про об’єкт (зміст) громадської думки. У визначенні говориться, (також досить абстрактно), про носія громадської думки (під суб’єктом розуміється деяка "сумісність"); про характер суджень, який виступає в якості громадської думки ("порада"); нарешті, ставиться питання про співвідношення "загальної" і "особливої" думок. Разом з тим ряд інших, в тому числі важливих, складових структури явищ, які розглядаються, пов’язаних з соціальною природою громадської думки, з формами її виразів, її функціями і іншим Гегелем взагалі випускаються.

Г. Тард є автором роботи «Громадська думка і натовп» і зазначав, що громадськa думкa являє собою певну сукупність роздумів і відповідей на питання сучасності. Це - статистична система, керована і логікою, і почуттями та розділюваний різною кількістю осіб від декількох десятків до декількох мільйонів. Існування громадської думки визначається рядом умов. Одним з них є усвідомлення людиною того, що його точка зору з нагальних питань життя збігається з думками інших людей. Важливо також, щоб ці судження ставилися до одного і того ж предмету, про який всі мають уявлення. Висловлене індивідом судження поширюється на все суспільство і стає загальним.

Цей процес Г. Тард обгрунтовував дією психічного механізму наслідування, на основі якого, як він вважав, будуються людські взаємини, відбувається передача переконань, намірів, вірувань. Суспільна думка, стверджував французький соціолог, породжується публікою - проміжною ланкою між індивідом і натовпом, в якій людська індивідуальність придушується (він стає надмірно збудлива, вселяє, втрачає інтелектуальність). Це спільність, з вельми жвавими та неясними соціальними межами, яка формується за рахунок психологічних механізмів, через духовні процеси, міжособистісне спілкування, з допомогою засобів масової комунікації. Основна риса публіки є рух думок, яке вона породжує. Психологічний підхід вченого виявився настільки продуктивним, що німецький соціолог Ю.Хабермас назвав Г.Тарда першим дослідником, хто зробив аналіз поняття громадської думки належним чином [2,с.155].

Першим згадуванням поняття "громадська думка" вважають використання латинських виразів "publika opinion" і "opinion publika" у творі "Полікратик" англійського схоласта Йоханнеса фон Солсбери. Цікавим тут є те, що Йоханнеса фон Солсбери є представником раннього гуманізму, читав класиків античності і від них сприйняв ідею про владу "орinio рubliса". Тому важко навіть прослідити, коли саме виникла як сама тема громадської думки, стосовно суспільного життя, так й саме поняття. Напевно можна говорити про період самого виникнення людської цивілізації та демократії [5,c.12].

Електоральні опитування населення, а відповідно вивчення громадської думки з'явилось порівняно недавно, навіть в країнах, які мають кількасотрічну історію парламентських і президентських виборів. Не випадково і те, що такі опитування і дослідження вперше почали проводити саме в США, де, з одного боку, вже більше двох століть обирають на всенародних виборах не тільки депутатів та мерів, але й Голову держави та виконавчої влади, а з іншого, в США давно сформувались інститути громадянського суспільства - партії, громадські організації, потужні ЗМІ тощо [7,c.8]. А тому аматорські спроби опитування електоральних намірів виборців почали проводитись ще в XIX столітті, хоча зараз важко назвати дату, яка б слугувала вихідною у дослідженнях і прогнозуванні електоральної поведінки. Найчастіше за таку вихідну точку розглядають спробу, здійснену співробітниками газети "Херрісберг Пенсільванієн" в 1824 році, на основі невеликого опитування громадян кількох міст штату Пенсільванія розробити прогноз результатів голосування на президентських виборах у розрізі свого власного штату.

Розширення масштабів досліджень електоральних установок і прогнозування результатів голосування в США пов'язано в 20-х- початку 30-х років з діяльністю журналу "Літерарі дайджест (The Literary Digest)", який з 1917року почав проводити такі опитування напередодні президентських виборів.

Одночасно з розвитком електоральних досліджень в США вони набували все більшого поширення і в Європі. Ще в довоєнний час у Франції та Швеції, а після другої світової війни і в інших країнах. А тому не можна погодитись з Г. Алмондом, що під впливом американців "впровадження електоральних досліджень в Європі - на початку 60-х років - почали проводити в Англії, а потім і в інших країнах Європи"[6,c.99].

Ще до другої світової війни невдовзі після створення в США Інституту Дж. Геллапа, виникла відповідна структура по дослідженню громадської дум­ки шляхом загальнонаціональних опитувань і у Франції - в 1938 році під керівництвом відомого соціолога Жана Стецеля був створений Французький інститут досліджень громадської думки (ФІГД). Ще в довоєнні часи були проведені перші дослідження електоральних намірів і поведінки французів. До кінця 60-х років, до появи прямих виборів Президента і зростання ролі телебачення, ФІГД виконував окремі розробки для урядових та комерційних структур, а практика електоральних досліджень була маргінальною і конфіденційною.

В повоєнній Федеративній Республіці Німеччині також почали розвиватись опитування електоральних намірів і прогнозування результатів голосування в Західній Німеччині. Створений у 1947 році Е. Нойманом та Е. Ноель Алленсбахенський дослідницький інститут - інститут демоскопії з 1950 року виконує замовлення політичних партій і систематично займається прогнозуванням результатів парламентських федеральних виборів і виборів в земельно-законодавчі органи.

Отже, в 30-60-ті роки в США, а потім і в розвинутих країнах Західної Європи сформувалась мережа незалежних дослідницьких центрів електоральної поведінки і прогнозування результатів виборів, відбулась їх професіоналізація і інституалізація, розроблені теоретичні концепції, що пояснюють результати електорального вибору, методи і методики досліджень, які можуть слугувати методичною, теоретичною і методологічною базою для становлення електоральних досліджень і соціологічного забезпечення виборчих кампаній і в посттоталітарних країнах СНД та Східної Європи, що стають на шлях демократичного розвитку. Однак відмінності партійних і виборчих систем та політичної культури електорату в постсоціалістичних країнах роблять неможливим пряме "перенесення" методик і методології досліджень, розроблених в країнах Заходу, в практику соціологічного забезпечення виборчих кампаній в Україні та Росії .” [10, с.9-25].