НА ВЕСНЯНУ СЕСІЮ! Виконати МКР із дисципліни: "сучасна літературна компаративістика: теорія і практика" (у форматі А4 можна друкованим варіантом) ЗАПИТАННЯ: 1. Презентизм і пасиїзм як підходи інтерпретації сучасної літератури. 2. Компаративістика: різновиди в підходах до структури та їх тлумачення (навести приклади).

Сучасне життя вимагає творчого підходу до уроку літератури та до всього процесу навчання, а компаративістика відкриває широкі горизонти в процесі навчання, виховання сучасних учнів, розширення їхнього світогляду, формування життєво необхідних компетенцій. Літературний компонент освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти передбачає реалізацію компаративної лінії й визначає відповідні державні вимоги до рівня підготовки учнів. Порівняльний метод став не тільки загальновизнаним, але й одержав статус програмного методу. Компаративний аналіз творів допомагає усвідомити учням цілісність світового літературного процесу. Це відповідає головній меті літературної освіти – виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості.

Компаративістика як метод вивчення літератури складалася впродовж XIX століття, однак її елементи з’явилися в працях Арістотеля, ще в епоху античності. Зустрічається даний метод у літературно-критичних статтях Т.Бенфея, М. Дашкевича, М. Драгоманова, І. Франка,  М. Бахтіна, В. Біблера,       Д. Наливайка, О. Куцевола, Р. Гром’яка, І.Папуша, А. Градовського.

Компаративісти доводять, що жодна національна література не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами та культурами інших народів. Завдання літературної освіти передовсім у тому, щоб  давати учням уявлення про основні, найбільш значимі й характерні явища української,  зарубіжної літератур в  єдності  їхнього розвитку  і функціонування, розвивати смаки, збагачувати культуру мовлення, прищеплювати любов до літератури, навчати нове покоління культурі  читання  в широкому розумінні слова, тобто виробляти активний збагачуючий  інтелект, емоційно осмислене сприймання  творів мистецтва слова» [2; 32-33].

Компаративістика — це порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу) [6; 359].

Компаративізм — порівняльно-історичний метод у мовознавстві, що виник на початку 19 ст. Один з методів літературознавства 2-ї половини 19-початку 20 ст., суть якого полягала у зіставленні творів літератур різних народів.

Компаративний аналіз — це аналіз, при якому досліджуються явища мистецтва слова через порівняння їх з іншими такими явищами переважно в різних національних письменствах.

Урок компаративного аналізу — це урок, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художнього твору. Ґрунтується він на досягненнях компаративістики.

Мета такого уроку — глибше розкрити ідейну-та естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних епох та творів; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур у культурно-історичному розвитку суспільства [2; 3].

3. Характеристика компаративістики літературної: (1 на вибір) -інтракомпоральна; -інтеркорпоральна; -інкорпоративна;

Методичні особливості використання компаративного аналізу

У міру формування необхідних знань з торії літератури доцільно з 5 класу починати практикувати застосування елементів компаративного аналізу, поступово й систематично готувати учнів до таких видів робіт, починаючи з основної школи. Як правило така робота має фрагментарний характер і проводиться у формі невеличкого компаративного дослідження. У такому випадку творові, обраному для порівняння, відводиться, так би мовити, допоміжна роль. Зіставлення оригіналу та декількох перекладів сприяє кращому осмисленню твору, допомагає усвідомити особливості стилю письменника, його творчої манери перекладача, вивчення творів різних народів, близьких за темою, сюжетом, ідеєю, проблематикою, образами, особливостями. У старших класах рівень компаративного аналізу ускладнюється.

У компаративістиці виділяють вивчення таких зв’язків

Генетичних (грец. γεννώ — породжувати). Виявляються у спільних джерелах, що належать до різних літератур, міжнаціональних літературних впливах, запозиченнях.

Контактних (який впливає, діє). Виявляються між: письменниками,  школами, літературами течіями,  творчому використанні мандрівних сюжетів, вічних тем та образів світового письменства.

Компаративний аналіз проходить такі етапи

1. Підготовчий: з’ясування зв’язків двох художніх творів; вивчення позатекстової сфери обох творів.

2. Реалізація: розгляд типологічних зв’язків між двома творами різнонаціональних літератур; розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

3. Узагальнення: доведення спорідненості світоглядних позицій та художньої манери авторів порівнювальних творів.

Існує два способи будови дослідження, яке містить порівняння

-       послідовно, тобто спочатку розповісти про одного літературного героя (або одну подію), а потім у зіставленні з ним — про іншого (або іншу подію). Наприкінці зробити узагальнення.

-       паралельно (за способом одночасного) порівняння коли водночас розповідається про обох героїв (обидві події) дозволяє продемонструвати схожість та відмінність.

Стимулюючи учнів до порівнянь, зіставлень літературних явищ, учитель має дати учням матеріал для цих розумових операцій, навчити їх бачити, обирати порівнювати схожі, аналогічні літературні факти або явища. Подібні уроки потрібні як учням так і вчителям. Бачити світ, кожен його феномен у порівнянні з іншим, вміти розрізняти несхожі явища та знаходити типологічне у схожому – є життєво необхідною компетенцією випускника сучасної школи.

Обравши форму порівняльного методу, визначаємося з елементами компаративного аналізу, що виокремлюються під час:

- зіставлення літературних творів  та їх окремих компонентів  (тем, мотивів, образів та ін.), явищ, фактів, що належать до різних літератур;

- встановлення зв’язків між українською літературою та іншими національними літературами (генетичних, контактних, типологічних та ін.);

- розгляд розвитку традиційних тем, сюжетів, мотивів, образів, поетичних засобів у літературних творах;

- демонстрацію лексичного багатства і невичерпних стилістичних можливостей української мови.

Методи і прийоми здійснення компаративного аналізу художнього твору

Вибір творів для компаративного аналізу не повинен бути випадковим. Твори мають добиратися за спільними аспектами, які розглядаються на уроці. Від прочитаного учні отримують враження, які стають навчальним матеріалом.

Найдоцільнішим на уроках компаративного аналізу є використання методів творчого читання; проблемної ситуації; порівняння художніх творів; зіставлення твору з його генетичним джерелом; евристичної бесіди, диспуту, діалогу тощо. Ці методи та прийоми допомагають розкрити творчий потенціал особистості кожного учня, сформувати навички аналітичного мислення, полікультурної компетентності. Форми роботи можуть бути групові та індивідуальні, домашні завдання на таких уроках повинні мати творчий, диференційований характер, із застосуванням елементів інноваційних методів та прийомів навчання, цікавих для учнів. Найефективнішим засобом здійснення компаративного аналізу може бути  складання порівняльних таблиць, порівняльних діаграм, створення «живих презентацій», ментальних карт, інфографіки, створення креолізованих текстів (тексти реклами, коміксів, афіш, плакатів), проектів, буктрейлерів, електронних бібліотек, словників, віртуальних літературних музеїв,  екскурсій, веб-квести.

Під час підготовки та проведення уроків з елементами  компаративного аналізу слід:

-       опрацювати наукові дослідження в галузі літературної компаративістики та методики викладання компаративістики у школі;

-       зробити аналіз навчальних програм української та світової літератур та укласти зіставні таблиці;

-       проаналізувати тексти художніх творів з метою встановлення генетичних контактів й типологічних подібностей у них;

-       залучати учнів до пошуково-дослідницької діяльності;

-       прагнути, щоб урок з елементами компаративного аналізу був не тільки ефектним, а й ефективним.

Використання методу компаративного аналізу в шкільному курсі вивчення літератури дає можливість показати учням спільне – те, що об’єднує різні народи, й відмінне – те, що свідчить про неповторність націй. Особливу увагу це має для усвідомлення належного місця української літератури в європейському культурному просторі.

Робота з використанням елементів компаративного аналізу тексту стимулює самостійний науковий пошук, розкриває здібності, сприяє формуванню життєво необхідних компетентностей учнів.

ПІБ	ПОСАДА	НАЗВА ЗАКЛАДУ	НАЗВА СТАТТІ
Маранська Ірина Андріївна	методист науково-методичної лабораторії гуманітарно-естетичних дисциплін	Комунальний заклад «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»	Теоретичні аспекти компаративного вивчення шкільного курсу літератури

Використана література

1. Анікіна Н. Управління змінами вимагає нових стратегій. (Стратегічні завдання управління школою в умовах реалізації Державного стандарту загальної середньої освіти). //Управління освітою. – 2012. – №19. – с. 10-15

2. Градовський А.В. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія та методика: Монографія.–Черкаси: Брама, 2003.–292 с.

3. Бабенко В. М. Компаративний аналіз художнього твору в системі літературної освіти школярів / В. М. Бабенко // Наукові записки. – Вип. 36. – Серія: пед. науки. – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С. 3

4. Криворучко О.В. Компаративний аналіз як засіб розвитку полікультурної компетентності учнів на уроках світової літератури. Із досвіду роботи // Електронний ресурс. Режим доступу: httr:// www.eltutor.at.ua./id/2/259.doc

5. Куцевол О.М. Методика уроку компаративного аналізу // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – №10. – С.2-4.

6. Літературознавчий словник-довідник / P. T. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВІД «Академія», 1997. — 752

7. Літературознавча компаративістика. Навчальний посібник /Ред. Р.Т.Гром’як., упоряд.: р.Т.Гром’як, і.В.Папуша. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ тдпу, 2002. — 331 с.

8. Постанова Кабінету Міністрів України  від 23 листопада 2011 р. № 1392  «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти».

9.   Урок словесності: реалізація змістових ліній Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти: зб. Наук-метод. Матеріалів / упор. Н.Уманців, Я. Козеленко, С. Худецька; наук ред. О. Мариновська. – Івано-Франківськ: Супрун В.П., 2012. –270с.

10. Шалагінов  Б. Літературна компаративістика в школі: можливості і труднощі. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2011. – №6. – С.2 – 5.

омпаративний аналіз – цікавий і неординарний метод. Він забезпечує творчий підхід до викладання літератури. Використання порівняльного аналізу художніх текстів допомагає реалізувати завдання сучасної літературної освіти. Погоджуюсь з автором допису, що застосовувати елементи компаративного аналізу потрібно вже із 5 класу. Це дасть змогу краще осмислити твір. Цікавими є вищезазначені засоби здійснення компаративного аналізу, зокрема «живі презентації», ментальні карти, буктрейлери, веб-квести … Також корисні поради автора щодо підготовки та проведення уроків з елементами компаративного аналізу. итання застосування елементів компаративного аналізу є значушим на сучасному етапі викладання літератури. Зазначений вид аналізу є доволі цікавим. Застосування його елементів сприяє формуванню вмінь порівнювати не лише теми чи героїв, а й знахоходити елементи подібності між елементами та деталями у творах різних літерату

4. Модифікації сучасної імагології. 5. Транскорпоральна (плюракорпоральна) компаративістика: моя оцінка підходу. (1 з двох)

• Компаративистика (лат. – сравниваю; фр. – сравнение) – сравнительное изучение фольклора, национальных литератур, процессов их взаимосвязи, взаимодействия, взаимовлияния на основе сравнительно-исторического подхода (метода).

• Плюрилингвизм – многоязычие; знание нескольких языков, а также перевод с одного языка на другой.

• Оригинал (лат. – первичный) – это текст, с которого осуществляется перевод.

• Перевод – передача текста средствами другого языка.

• Подстрочник – буквальный (технический) перевод; дословная передача средствами другого языка текста стихотворения по строчкам.

• Поликультурная компетентность – свойство, которое базируется на овладении достижениями культуры, понимании других людей; их индивидуальности, их отличий по национальным, культурным, религиозным и другим признакам.

Хитрый парень придумал, как почти не платить за свет. Читай пока не удалили из сети..

Опис досвіду Компаративний аналіз як засіб розвитку полікультурної компетентності учнів на уроках зарубіжної літератури Актуальність досвіду Сьогодні «методологічною основою визначення змісту шкільної освіти є загальнолюдські і національні щнності... Зміст визначається на засадах... ідей полікультурності, взаємоповаги між націями і народами...» [1]. Література є найголовнішим засобом залучення особистості до джерел національної духовності, до культурних вершин народів світу. Ключовим моментом у змісті літературного компонента освіти є «створення на основі засвоєних літературних знань оптимальних умов для всебічного розвитку і реалізації особистості; формування національних і загальнолюдських цінностей; залучення учнів до найкращих здобутків духовної культури» [2]. Зміст і задачі сучасної літературної освіти, шляхи вивчення художнього твору, методи й прийоми його аналізу пов'язані між собою. Тому необхідно виходити з того, що в умовах, коли в школі вивчається українська, російська й зарубіжна література, відбувається духовна інтеграція цих предметів. На уроках літератури тексти творів зарубіжних письменників вивчаються в перекладах. Тому основою методики аналізу тексту стає компаративістика¹,що, безумовно, дає можливість зв'язати вивчення літературних творів зі світовим культурно-історичним процесом. Використання порівняльного аналізу художніх творів допомагає реалізувати завдання сучасної літературної освіти, підвищити загальнокультурний рівень розвитку учнів, сформувати в них стійкі уявлення про різноманітність світу, виховати толерантне ставлення до людей інших національностей, віросповідань... Робота з перекладами на уроках зарубіжної літератури збагачує культурний рівень учнів, учить їх уважно ставитися до художнього слова, розуміти його. Застосування в роботі компаративного аналізу текстів вимагає від учителя вміння формувати ефективні моделі уроків з використанням інтерактивних методів навчання, засобів художньої культури; розробки дидактичного матеріалу для проведення уроків, використовуючи сучасні інформаційні технології. ^ Провідна ідея і Систематичне використання компаративного аналізу та створення плюрилінгвальної² ситуації на уроках літератури забезпечує стабільний розвиток полікультурної компетентності учнів, підвищує рівень мотивації учнів до вивчення предмету, сприяє розвитку цілісного сприйняття дійсності. ^ Теоретичне обгрунтування Починаючи від М. Бахтіна й В. Біблера, послідовники культурологічного підходу вбачають нову раціональність сучасності в «гуманітарному мисленні», заснованому на ідеї «взаєморозуміння» людини й світу, що здійснюється у «великому діалозі культур» [6]. Поява нового методологічного інструментарію в межах гуманітарного знання певним чином пов'язана з усвідомленням потенціалу компаративно - аксіологічного аналізу. Порівняльний метод став не тільки загальновизнаний, але й одержав статус програмного методу в мовознавстві (порівняльно-історичне мовознавство), літературознавстві (порівняльно-історичне літературознавство), порівняльній міфології, порівняльному вивченні культурології ще в XIX сторіччі. Принципи літературознавчої компаративістики були сформульовані в монографії Х.Познетта «Порівняльне літературознавство» [7]. З 1870 р. у Петербурзі була заснована кафедра «загальної літератури» (фактично порівняльно-історичного літературознавства), що очолювалася О.Веселовським, з 1880-х років -аналогічні кафедри в університетах Москви (М.Стороженко), Києва (М.Дашкевич), Одеси (А.Цеглярів), Варшави (Л.Шепелевич, І.Созонович). Компаративний метод, запропонований німецьким філологом Теодором Бенфеєм, має у своїй основі теорію «запозичень». Його прибічники вивчають певні сюжети, мотиви, образи та ін., відстежуючи їх у літературах різних народів і епох. Наприклад, стверджується, що мотив кохання дітей ворогуючих родин у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» запозичений із трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», а той скористався мандрівним сюжетом, поширеним у західноєвропейській літературі та фольклорі. Методологія компаративного аналізу художнього тексту описана в працях А.Дима [8], Д.Дюришина [9], В.Жирмунського [10], І.Ільїна [11-12]. Компаративісти доводять, що будь-яка національна література не може плідно розвиватися поза спілкуванням з літературами та культурами інших народів. Вони стверджують, що використання історико-функціонального і порівняльного методів дослідження не лише допомагає встановити зв'язки між окремими літературними явищами, а й сприяє глибокому проникненню в ідейно-естетичний зміст кожного із порівнюваних творів. Крім того, це підтверджує думку про єдність світового літературного процесу. Урок компаративного аналізу— заняття, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художньої літератури. Ґрунтується він на набутках компаративістики. Про можливості компаративістики як шкільної методики аналізу тексту йдеться у працях Д. Наливайка [13-15]. Питання компаративного аналізу є актуальним напрямком сучасної методики, серед найбільш вагомих студій - праці Л.Ф.Мірошниченко, Т.Ф.Нефедової, Н.И.Волошиної, О.М.Ніколенко, О.М.Куцевол, Ж.В.Клименко, А.В.Грабовського, В.М.Бабенко [16-24]. Аповнішому розкриттю творчих здібностей учнів, формуванню полікультурної компетентності на уроках компаративного аналізу допомагають елементи методичних концепцій Ю.І.Ковбасенка, Є.В.Волощук, О.О.Ісаєвої [25-28]. Досвід ґрунтується також на педагогічних ідеях В.О.Сухомлинського (цілісний, всебічний розвиток особистості) та технології особистісно-орієнтованого навчання ІЛкиманської. ^ Технологія досвіду Загальновідомі крилаті слова: «Усе пізнається в порівнянні». Основною операцією компаративного методу є порівняння морфологічної будови об'єктів між собою й поєднання подібних об'єктів у групи. У циклічному процесі пізнання дійсності порівняльний метод відіграє сполучну роль. При використанні компаративного аналізу на уроках зарубіжної літератури завжди враховуються різні форми порівняльного методу:

• порівняльно-порівняльний метод, що виявляє природу різнорідних об'єктів;

• порівняння історико-типологічне, яке пояснює подібність не зв'язаних за своїм походженням явищ однаковими умовами генезису й розвитку;

• історико-генетичне порівняння, при якому подібність явищ пояснюється як результат їхнього споріднення за походженням;

• порівняння, при якому фіксуються взаємовпливи різних явищ.

Вибір форми порівняльного методу відбувається вже на першому (підготовчому) етапі -планування навчального матеріалу зарубіжної літератури. Уже на цьому етапі використовується компаративний підхід: порівнюється матеріал навчальних програм із зарубіжної та української літератур; здійснюється відбір художніх творів для проведення уроків компаративного аналізу; визначається, який матеріал залишиться фоновим на уроках; аналізується можливість «економії часу» при вивченні спільних теоретичних чи оглядових питань різних навчальних предметів; проводиться перерозподіл навчальних годин у межах однієї теми з метою збільшення часу на текстуальне вивченнятворів. Наприклад, при вивченні теми «Найдавніші пам'ятки словесного мистецтва» в 9 класі не зупиняємося на питанні перекладу Біблії українською мовою, оскільки про це йтиметься на уроках української літератури; але щоб синхронізувати вивчення біблійних історій на двох навчальних предметах, створивши таким чином єдину культурну атмосферу, на уроках зарубіжної літератури використовуємо додатково годину розвитку мовлення (або позакласного читання); матеріал же розділу «Міжлітературні зв'язки» - біблійні образи в українській літературі - залишиться на цьому етапі навчання фоновим. (Див. додаток 1). Другим етапом є проведення уроку компаративного аналізу. Мета такого уроку в системі даного педагогічного досвіду - глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур в культурно-історично­му розвитку суспільства. Обравши форму порівняльного методу, тепер визначаємося з елементами³ компаративного аналізу, що виокремлюються під час:

• порівняльного аналізу оригінального твору та його перекладу, переказу чи переспіву;

• порівняння оригінального твору та кількох його перекладів;

• порівняння різнонаціональних літературних явищ на рівні їх походження;

• розгляду творчих зв'язків між письменниками різних літератур тощо;

• аналізу творів одного напряму, течії, школи, а також різних національних літератур;

• вивчення різнонаціональних творів, близьких за темою, ідеєю, сюжетом, проблематикою, образами, особливостями поетики.

Готуючись до уроку компаративного аналізу, завжди пам'ятаємо про психолого-педагогічні та методичні умови проведення такого уроку, що їх виокремлено О.М.Куцевол [20]:

• достатній рівень усвідомлення теми та ідеї твору, який вивчається, що стане основою для порівняльного аналізу явищ різнонаціональних літератур;

• актуалізація необхідних для порівняння знань і опора на вміння та навички, набуті учнями на уроках зарубіжної та української літератур;

• встановлення зв'язку нового матеріалу з раніше вивченим;

• активне залучення таких прийомів мислення учнів, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення;

• орієнтація школярів на розв'язання проблемних та дослідницьких завдань;

• урахування вікових можливостей пізнавальної діяльності учнів, а також індивідуальних особливостей їхнього читацького сприйняття;

■ оптимальний добір методів, прийомів, видів та форм роботи, які сприяють розвитку і розумової діяльності школярів і забезпечують емоційне сприйняття ними художнього « твору; ■ систематичне порівняння художніх явищ різнонаціональних літератур, а не епізодичне звернення до зіставлення деяких творів. З метою всебічного вивчення учнями позатекстової сфери обох літературних творів, що дає змогу усвідомити взаємозв'язок і взаємодію національних літератур, готує до аналізу та порівняння художніх явищ, використовуються індивідуальні, групові пошукові завдання, проводиться «вслуховування» в оригінальний текст твору (створюється плюрилінгвальна ситуація). Саме на другому етапі встановлюються і розглядаються типологічні зв'язки між двома творами різнонаціональних літератур, наприклад, «Енеїдою» Вергілія та однойменною поемою І. Котляревського; історичними романами В.Скотта «Айвенго» і «Квентін Дорвард» та П.Куліша «Чорна рада»; комедіями Мольєра «Міщанин-шляхтич» та І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля» тощо. Учні аналізують подібності та відмінності в цих творах на рівні теми, сюжету, системи образів, поетики та жанрової специфіки. Вони не роблять докладний ана зосереджують увагу на розгляді окремих, найсуттєвіших елементів, розкриваючи причі наслідкові зв'язки виявлених паралелей та відмінностей двох художніх явищ. Учні вч бачити зумовленість зовнішньої форми твору внутрішньо-контактними та психологіч сферами літературної творчості представників різних національних культур. Найефективнішим засобом здійснення компаративного аналізу в школі вваж складання порівняльних таблиць, порівняльних діаграм (діаграм Венна - відображання областей перекриття елементів), в яких систематизується вся необхідна інформація компоненти двох порівнюваних елементів. (Див. додатки 2, 3). Найдоцільнішим на уроках компаративного аналізу визначаємо використання творчого читання, евристичного та дослідницького, перекладу; прийомів індивідуально коментованого читання типологічно близьких текстів, проблемної ситуації, проблеми пізнавальних завдань, пов'язаних з необхідним орієнтуванням учнів у різних художніх системах, порівняння художніх творів, зіставлення твору з його генетичним джерелом евристичної бесіди, диспуту, діалогу тощо. Саме вони допомагають розкрити тво] потенціал особистості кожного учня, сформувати навички аналітичного мисле полікультурної компетентності, виховати толерантне ставлення один до одного. На третьому етапі доводимо спорідненість світоглядних позицій та художньої маї авторів порівнюваних творів. З'ясувавши причини взаємодії різнонаціональних літератур, визначають специфіку кожного з художніх творів. Обов'язково звертається увага школярі типологію і причину її появи, а також пояснюються відмінності, які є виявом націонал самобутності та індивідуального стилю митців. Одним із видів компаративного аналізу є аналіз перекладу літературного твору. Пері кроком в аналізі перекладу вважаємо усвідомлення першотвору в його зв'язках із суспіль життям тієї країни і тієї епохи, які його породили і які в ньому відображені. Саме це є невід'ємним компонентом аналізу перекладу стає «вслуховування» в оригінальність художнього твору. Другий крок - осмислення літературного твору як мистецького явища, цьому етапі учням пропонується зробити підрядковий переклад тексту. При подальшому ана художній переклад розглядається на всіх рівнях структури — лексико-семантичному, \ філогічному, синтаксичному, ритміко-інтонаційному, фонетичному. Для цього разом з учні добираємо матеріал для створення «тла»; визначаємо рівні структури та елементів художнього твору, на які варто звернути увагу; встановлюємо факти спільності та відмінності оригінал} перекладу тощо. (Див. додаток 4). ^ Апробація і результати досвіду Апробація досвіду проходила на заняттях гуманітарного коледжу, створеного в 2003 р на базі Донецької гімназії № 92 при підтримці Донецького гуманітарного інституту Донецьк національного університету. Моніторингові дослідження розпочалися в 2005 році. Вивчалі загальний культурний розвиток учнів (за методиками Д.Векслера - субтести «обізнаніст «розуміння», «встановлення спільного», «словниковий», «послідовні картинки», «деталі, яь не вистачає»); прийоми мислення учнів, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення (метода «складні аналогії», «виключення зайвого» [30]); мотивація учнів до читання, вивчег літератури. Сьогодні досвід застосовується на практиці вчителями зарубіжної літерату] української мови та літератури гімназії, узагальнений на районному рівні і рекомендований узагальнення на рівні області. Як результат впровадження досвіду можна вважати такі досягнення учнів:

• підвищення рівня загального культурного розвитку (від 3% до 5% щорічно);

• підвищення рівня розвитку процесів мислення, як аналіз, синтез, порівняні узагальнення (в межах 0,2-0,8%);

• підвищення рівня бажаної мотивації до навчання (до 13%);

• стабільно високий рівень літературної компетентності (75-82%) (див. додаток 5);

• призери II (обласного) етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьк робіт членів МАН України в секції «Зарубіжна література» (2000р., 2006р.);

Цикл уроків з теми «Оноре де Бальзак» 10 КЛАС Анотація

1. Оноре де Бальзак. Життя і творчість. «Людська комедія».

2. Оноре де Бальзак. «Гобсек». Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей. Романтичні й реалістичні тенденції в повісті.

3. Оноре де Бальзак. «Гобсек». Зображення влади золота як руйнівної сили. Описи матеріального світу у творі.

4. Оноре де Бальзак. «Гобсек». Контрольне оцінювання.

Урок 1 Тема. Оноре де бальзак. Життя і творчість. «Людська комедія» Мета і завдання: ■ ознайомлення з життєвою долею письменника, його літературною спадщиною;

• розвиток навичок конспектування почутого тексту, шляхом зіставлення історичних відомостей і портретних зображень сприяти формуванню вміння бачити духовно красиве в повсякденному, формування полікультурної компетентності учнів;

• на прикладі життя письменника виховання завзятості і працьовитості у досягненні поставлених цілей.

^ Тип уроку: установчо-мотиваційний Форма уроку: лекція з візуальною презентацією Обладнання: електронна презентація «Оноре де Бальзак. Життя і творчість»; мультимедійне устаткування. ^ Пан де Бальзак був одним з перших серед великих, одним з кращих серед обраних. В.Гюго Хід уроку /. Організаційний момент II. Пояснення нового матеріалу з демонстрацією слайдів 1) Мотивація. Учитель: племінниця В.К.Кюхельбекера: «На днях видели мьі в Воксале Бальзака, которьш приехал в Россию на несколько месяцев; нет, не можете вьі себе представить, что зто за гнусная физиономия; матушка нашла, что я совершенно с ней согласна, что он похож на портрети и описання, которьіе мьі читаєм о Робеспьере, Дантоне и прочих подобньгх им особах французской революции: он малого росту, толст, лицо у него свежее, румяное, глаза умньїе, но все вьіражение лица имеет что-то зверское». Слайд І (текст слайду звучить французькою мовою) 2) Слайди 2-4. 8, 10, 11. Народився 20 травня 1799 р. в р. Турі на р. Луарі (до пд.-з. від Парижа), в обл. Турені в сім'ї чиновника військового відомства, вихідця з селян. Дитинство і отроцтво пройшли далеко від рідної домівки: в селі у годувальниці, потім виховувався і вчився в різних закритих пансіонах і школах, про які обтяжливі спогади. Вандомський католицький коледж - напівказармовий суворий режим, тілесні покарання. Утіха - в книгах вільнодумних просвітителів XVIII ст. і античних філософів. 1814 р. Сім'я переїхала до Парижа ► Школа правознавства, працює писарем в адвокатських конторах (отець бачив його юристом). Тайком від батьків Бальзак відвідував бібліотеку Арсеналу і лекції з історії літератури в Сорбонні. 1819 р. - закінчив школу правознавства, пробує себе на літературному терені. Напівголодне життя на мізерні кошти. 3) Слайди 5-7. Періодизація творчості: І етап; 20-і рр. - наслідувальний (у дусі В.Скотта і Руссо) романи, не включені їм згодом в зібрання творів. Трагедія «Кромвель» (невдача), «готичні» («чорні») романи: «Спадкоємиця Бірагського замку», «Жан Луї, або Знайдена дочка», «Клотільда Лузіньян» і ін. 1829 р. - «Шуани, або Бретань в 1799 р.» - історичний роман. II етап: 30-40-і рр. - «Сто пустотливих розповідей», декілька драм і 95 романів «Людської комедії» 1830 г.- «Будинок кішки, що грає в м'яч», «Заміський бал», «Побічна сім'я», «Подружня згода», «Гобсек», «Силует жінки» 1831 р. «Шагренева шкіра», успіх —► аристократичні салони; Бальзак назвав філософську повість «формулою нашого теперішнього століття, нашого життя, нашого егоїзму». Ге с1іа§гіп - «шагрень», «печаль», «горе» 1830 р. «Невідомий шедевр»: мистецтво повинно виражати природу, схоплювати її душу і сенс. III етап: 1834-1845 рр. - «Отець Горіо», «Втрачені ілюзії», «Блиск і убогість куртизанок», «Життя неодруженого», «Перші кроки в житті», «Дрібні буржуа», «Уявна коханка», і десятки інших романів, повістей і розповідей. 4) Слайд 9. «Людська комедія». 1834 р. — рішення написати величезний твір, що відтворює французьке життя післяреволюційного періоду і що складається із зв'язаних один з одним романів, повістей і розповідей. Остаточна назва «Людська комедія» в 1841 р. О.Бальзак: «Величезний розмах плану, що охоплює одночасно історію і критику Суспільства, аналіз його виразок і обговорення його основ дозволяють, мені думається, дати йому той заголовок, під яким воно з'являється тепер: «Людська комедія» 1845 р. Остаточний список всіх творів, який складається з 144 назв. У «Людській комедії» персонажі переходять з роману в роман, тут є свій вищий світ: маркіз д'Еспар, віконтеса де Босеан, графи де Ресто, герцоги де Гранльє; є світ буржуа: барон Нюсинжен, банкір Тайфер, батько Горіо; є мир військових: генерал Монкорне; є герой каторги Вотрен. Всього за задумом не менше 2-3 тисяч персонажів. ^ Романи «Людської комедії» автор розмістив по наступних розділах: 1) Сцени вдач. Куди входили сцени приватного, провінційного, паризького, політичного, військового, сільського життя;

2. Філософські етюди;

3. Аналітичні етюди.

Остання частина виявилася найменш розробленою. Філософські етюди дають уявлення — в загальному вигляді — про відношення автора до творчості, пристрастей і людського розуму, роздуму про «соціальний двигун всіх подій». Сцени вдач у формі самого життя відтворюють реальну дійсність, розкриваючи її справжню суть. Речі у Бальзака — це переконання людей, об'єктивний хід подій, на романному світі — це матеріальні предмети, реалії, характерні для певного історичного часу. Саме тому таке велике місце він приділяє описам місця дії, портретів персонажів, їх одягу: все це в сукупності визначає переконання героїв, його соціальну функцію, час, що його створив. III. Узагальнення(«мікрофон») - Яким ви уявляєте собі письменника і людину Оноре де Бальзака? IV. Домашнє завдання Для всіх учнів: опрацювати с.49-64 підручника⁴; усно відповідати на питання на с. 59 підручника; прочитати повість «Гобсек». Індивідуальне: підготувати виразне читання монологу Скупого рицаря з однойменної драми О.Пушкіна. ________________________________________________________________________________________ Наливайко Д.С., Шахова К.О., Нагорна Н.М., Кисельова Л.О. Зарубіжна література: Підручник для 10-го класу загальноосвіт. Навч. Закл. - К.: Видавничий Дім «Світ знань», 2004. - 392 с. 76

1Компаративістика (лат. сотраго — порівнюю, фр. Іа ІШегаІиге сотрагее — літературна компаративістика, порівняння) — порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу) [3].

2 Плюрилінгвізм - багатомовність; знання декількох мов, а також переклад з однієї мови іншою, можливий завдяки поширенню ідей В, Гумбольдта про «внутрішню форму» мови як вираження індивідуального світосприйняття народу [4; 5].

Постановка проблеми в загальному вигляді. Для початку ХХІ ст. характерними є глобалізаційні процеси, що сприяють подоланню бар’єрів між країнами на шляху до вільного обміну ідеями, знаннями, продукцією, робочою силою, а також відображаються на освітніх процесах у різних країнах світу. В цих умовах особливого значення набуває порівняльна педагогіка, або компаративістика, основним завданням якої є вивчення особливостей функціонування освітніх систем різних країн світу задля використання позитивного педагогічного досвіду у вітчизняній системі освіти. Вивчення становлення та розвитку системи шкільної освіти у зарубіжних країнах та історичних постатей, діяльність яких мала значний вплив на формування освітніх систем, передбачає передусім здійснення порівняльного аналізу на основі застосування історико-компаративного підходу до вивчення педагогічних явищ. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У працях зарубіжних і вітчизняних науковців висвітлюються різноманітні аспекти теорії і методології компаративних педагогічних досліджень (Н. Авшенюк, Н. Бідюк, А. Градовський, І. Готліб, А. Кендел, І. Кінг, К. Корсак, Р. Коуін, М. Ларсен, Н. Мукан, Л. Пуховська, В. Раст, А. Теодорович, Д. Тернер, Д. Філіпс, Б. Холмс), а також результати проведення компаративного аналізу специфіки освітніх систем у різних країнах (П. Бродфуд, Р. Гудмен, Т. Десятов, Н. Лавриченко, М. Лещенко, О. Локшина, О. Матвієнко, С. Новек, М. Осборн, А. Сбруєва, С. Тезікова, С. Фрейзер, Б. Шуневич) тощо. Формулювання мети статті. Метою статті є проведення аналізу розвитку компаративістики як дисципліни, спрямованої на виявлення зв’язків на основі зіставлення явищ одного чи різних історичних періодів. Відповідно до мети визначено такі завдання: прослідкувати розвиток компаративістики, а також дослідити можливості застосування компаративістики в історико-педагогічних дослідженнях. Гіпотезою дослідження є припущення, що вивчення ретроспективи розвитку компаративістики забезпечить можливість глибшого її розуміння та застосування її методології в історико-педагогічних розвідках, що аналізують різноманітні явища освітньої галузі у міжнародному освітньому просторі у різні періоди розвитку цивілізації. Виклад основного матеріалу дослідження. Використання компаративістики є характерним для різних галузей наукових знань. Термін «компаративістика» походить від латинського слова «compararе», що означає «порівнювати». Проте методологія компаративістики не обмежується лише порівнянням, а спрямована на комплексне пізнавальне дослідження національної та зарубіжної дійсності як динамічної, внутрішньо диференційованої і змінної системи, взаємопов’язаної з різними аспектами культури й суспільства певного народу. Компаративний аналіз є одним із традиційних методів вивчення дійсності в історичних дослідженнях. Витоки історико-порівняльного аналізу беруть свій Порівняльна професійна педагогіка 1/2012 36 початок від найдавніших часів. «Порівняльний підхід давно відомий історичній науці. ... Історія як наука неможлива без порівняння, тому інтерес до нього виявляли ще античні історики» [3, с. 364]. Зокрема, «батько історії» Геродот у своїй праці «Історія» вийшов далеко за межі елліністичного світу, включивши до неї опис Єгипту, Індії, Вавилона, Аравії і Персії. Порівняльні життєписи видатних людей античного світу через парні біографії здійснив Плутарх. Платон застосовував методи порівняльного аналізу, характеризуючи особливості спартанської та афінської виховних систем. З використанням порівняльних даних були укладені давньогрецькі закони Салона, а в Стародавньому Римі – Закони ХІІ таблиць [8]. Традиції порівняльного аналізу можна прослідкувати у працях Полібія, Цицерона, українського літописця Нестора, у мемуаристиці мандрівників середньовіччя та нового часу. В історіографії нового часу порівняльний підхід знайшов своє застосування у просвітників. «Історичне мислення епохи Просвітництва виходило з основної ідеї, згідно з якою людина всюди ... і за будь-яких умов являє собою рівно обдаровану розумом істоту. Тому порівняння європейських та неєвропейських культур та історичних процесів в історіографії Просвітництва мало за мету виявити тотожність людського роду у будь-яких його історичних проявах» [3, с. 364]. Компаративний аналіз став настільки розповсюдженим методом наукового пізнання, що на його основі, починаючи з ХІХ ст., поступово формується база наукових досліджень у галузі компаративістики. Вчені все частіше звертаються до вивчення досвіду за межами своєї країни, застосовуючи при цьому компаративний метод проведення досліджень як один із найефективніших прийомів вивчення зарубіжної дійсності. На основі компаративного підходу до вивчення процесів та явищ упродовж ХІХ –ХХ ст. формуються нові галузі наукових знань. На початку ХІХ ст. мовознавці починають застосовувати компаративний метод у лінгвістичних дослідженнях, і на його основі розвивається порівняльно- історичне мовознавство. Серед основоположників цього методу слід виокремити німецьких учених Ф. Боппа і Я. Грімма, французького науковця Ш. Баллі, датського мовознавця Р. Раска і росіянина О. Востокова. Поштовхом до зародження порівняльно-історичного мовознавства стало знайомство з давньоіндійською мовою санскрит, яка вразила дослідників подібністю до єпропейських мов, особливо до латинської. Враховуючи досвід порівняльного мовознавства, виходячи з потреби вироблення аналогічної методології дослідження літературних творів, у другій половині ХІХ ст. була сформована літературна компаративістика. Основоположником її вважають німецького філолога Т. Бенфрея (1809–1881). Його спостереження, викладені у передмові до німецького видання «Панчатантри» (1859 р.) свідчать, що вчений вперше відзначив трансформацію сюжетних мотивів цього літературного твору у твори багатьох європейських 37 Порівняльна професійна педагогіка 1/2012 народів. Дослідження Т. Бенфрея сприяли виникненню теорії запозичень сюжетів, яка отримала широке розповсюдження в літературознавстві [1]. З другою половиною ХІХ ст. науковці пов’язують виникнення порівняльного правознавства як самостійної галузі знань, вказуючи конкретно 1869 р. – час заснування французького Товариства порівняльного законодавства. На думку В. Шилінгова, цьому сприяє низка об’єктивних причин. Зокрема, на цей час практично завершується формування основних національних правових систем і право набуває національного характеру. Широкого розвитку набувають міжнародні економічні, торгові, науково-технічні, культурні та інші зв’язки, що, своєю чергою, посилює інтерес до дослідження національного законодавства країн-партнерів [8]. З кінцем Другої світової війни та початком Холодної війни пов’язані витоки економічної компаративістики. На думку дослідників, саме в цей час загострилося цивілізаційне змагання між соціалістичною, в особі СРСР, та капіталістичною, в особі США, системами. У зв’язку з цим, значно зростає кількість порівняльних економічних досліджень, що висвітлюють актуальні проблеми розвитку світового господарства та окремих його складових – національних економік та їхніх особливостей [7]. Інтерес до порівняльної економіки чи економічної компаративістики є особливо актуальним і на сьогоднішній день, оскільки глобалізаційні процеси, що проходять у світі, потребують детального вивчення розмаїтості національних економік та особливостей їх функціонування. Компаративний підхід до вивчення економічних систем різних країн світу сприяє розробці методів підвищення конкурентноздатності національної економіки на світовому ринку. ХХ ст. стало часом найбільш активного застосування і наукової розробки історико-порівняльного методу, а також формування історичної компаративістики як наукового напряму [3]. Щодо появи та виникнення педагогічної компаративістики, яку ще називають порівняльною педагогікою, в літературі не склалось однозначної думки. Одні науковці вважають, що виокремлення порівняльної педагогіки в окрему галузь знань відбувалося у ХІХ ст. і пов’язують цю подію із працею Марка Антуана Жюльєна Паризького «Нариси та попередні нотатки до дослідження з порівняльної педагогіки», що побачила світ 1817 року [6]. Інші ж дослідники, зокрема Б. Вульфсон та З. Малькова, вважають, що порівняльна педагогіка виокремилася в галузь наукових знань у 20-х рр. ХХ ст., коли виникли перші національні і міжнародні організації, що ставили перед собою завдання збору, систематизації та узагальнення фактів, які відображають розвиток освітнього процесу та педагогічної теорії у різних країнах та регіонах світу [2]. На сьогоднішній день компаративний аналіз продовжує широко використовуватись у різних галузях як гуманітарних, так і технічних наук. Порівняльна професійна педагогіка 1/2012 38 Історико-педагогічні компаративні дослідження передбачають вивчення минулого педагогіки задля розуміння причин появи певних освітніх явищ у зарубіжних країнах, аналізу їхніх переваг і недоліків, виокремлення продуктивних ідей та виявлення позитивного досвіду, який може бути використаний і в наш час. Такі дослідження спрямовуються на аналіз особливостей становлення та еволюції освітніх систем, культурно-соціальних, політико-економічних чинників, що здійснили вагомий вплив на їхнє формування й відображені у системах навчання та виховання у різних країнах світу, а також взаємовпливу освітніх систем у міжнародному освітньому просторі [4]. Незважаючи на пожвавлений інтерес до компаративних досліджень у різних галузях наук, дослідники зауважують, що «... компаративістика сьогодні є практично не задіяною щодо історико-педагогічних розвідок» [5, с. 301]. Як зауважує М. Ларсен, з 50-х рр. ХХ ст. помітно знижується кількість історико- компаративних досліджень з педагогіки. Про це свідчить вивчення опублікованих праць у світовій науково-педагогічній спадщині за період з 1955 по 1994 рр. [9]. На думку В. Садової, причиною цього є пояснювально-ілюстративний підхід до вивчення та опису історико-педагогічних явищ, який у ХХ ст. себе вичерпав [5]. Інші дослідники, зокрема А. Новоа та Т. Ярів-Машал, зниження кількості історико-компаративних досліджень у галузі педагогіки пояснюють посиленням глобалізаційних процесів у світовому освітньому просторі [10]. Необхідно зазначити, що методологія історико-компаративних педагогічних досліджень не зводиться лише до використання порівняльного методу. Як зауважує В. Садова, такі дослідження охоплюють проблематику творення педагогічних парадигм, масових педагогічних ідеалів і уявлень різних народів у різні історичні епохи тощо. Доволі цікавою є проблема типологізації у певну історичну епоху домінантного педагогічного мислення, структуралізація педагогічних концепцій та інші проблеми в їх конкретно-історичній інтерпретації [5]. На початку ХХІ ст. основна увага дослідників-компаративістів зосереджена на вивченні та оцінюванні ефективності освітніх систем. Посилення глобалізаційних процесів, стрімкий розвиток науки та техніки, загострення економічної конкуренції між державами зумовили потребу у створенні міжнародних критеріїв оцінювання ефективності функціонування освітніх систем зарубіжних країн та якості освітніх послуг в цілому [10]. Висновки результатів дослідження. На основі проведеного дослідження можемо стверджувати, що розвиток компаративістики має довгу історію та є характерним для різних галузей наукового знання. Історико-компаративні педагогічні дослідження спрямовані на вивчення історичних особливостей формування і розвитку освітніх систем, їхніх компонентів та окремих педагогічних явищ, постатей, особливостей розвитку освіти в одній чи декількох країнах у контексті світових тенденцій розвитку педагогіки у певну історичну епоху. Історико-компаративні педагогічні дослідження проводяться задля виявлення подібностей та відмінностей у педагогічних процесах, що відбувались 39 Порівняльна професійна педагогіка 1/2012 у цей час у різних країнах світу на різних рівнях структурно-функціональної організації системи освіти. Історико-компаративні дослідження в педагогіці сприяють глибшому розумінню історичного контексту, в якому розвивалась система освіти країни. Це, своєю чергою, дає можливість формулювати сучасну освітню політику та ефективно втілювати її в дію, а також сприяє майбутньому конструюванню напрямів розвитку системи освіти в цілому. Перспективи подальших розвідок. До подальших розвідок належить вивчення методів історико-педагогічних компаративних досліджень та їх комплексне використання у процесі аналізу особливостей розвитку та функціонування освітніх систем різних країн. Література 1. Бабенко В. М. Компаративний аналіз художнього твору в системі літературної освіти школярів / В. М. Бабенко // Наукові записки. – Вип. 36. – Серія: пед. науки. – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С. 3–8. 2. Вульфсон Б., Малькова З. Сравнительная педагогика / Б. Вульфсон, З. Малькова. – М., Воронеж : НПО «МОЗДК», 1996. – 256 с. 3. Каганов Ю. О. Компаративний підхід в історії: витоки та еволюція становлення / Ю. О. Каганов // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2010. – Вип. 28. – С. 364–371. 4. Корсак К. Компаративистика: кому она нужна? / К. Корсак // Зеркало недели. – 2000 р. – № 6 від 12 лют. – С. 12. 5. Садова В. Використання компаративістики в історико-педагогічних дослідженнях / В. Садова // Вісн. Львів. університету. – Серія: пед. науки. – 2009. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 301–306. 6. Сбруєва А. Порівняльна педагогіка : навч. посібник / А. Сбруєва. – Суми : Ред.-вид. відділ СДПУ, 1999. – 300 с. 7. Хомянков В. І. До питання методології економічного дослідження: компаративний аналіз як альтернатива мейнстріму [Електронний ресурс] / В. І. Хомянков, С. Л. Благодєтєлєва-Вовк // Економічна теорія. – Режим доступу: . 8. Шилінгов В. С. Юридична компаративістика: проблеми визначення назви дисципліни та її предмету / В. С. Шилінгов // Часопис Київ. ун-ту права. – 2010. – № 1. – С. 39–43. 9. Larsen M. Comparative Education, Postmodernity and Historical Research: Honouring Ancestors / M. Larsen // International Handbook

ивна змістова лінія вивчення літератури

         У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти зазначено, що складовими літературного компонента є емоційно-ціннісна, літературознавча, загальнокультурна і компаративна лінії.

         Урок компаративного аналізу — це урок, на якому домінуючим є порівняльний аналіз художньої літератури. Ґрунтується він на досягненнях компаративістики. Мета такого уроку - глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літсратурне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур у культурно-історичному розвитку суспільства.

         При використанні компаративного аналізу на уроках літератури завжди враховуються різні форми порівняльного методу:

—   природно-порівняльний метод, що виявляє природу різнорідних об’єктів;

—   порівняння історико-типологічне, яке пояснює подібність не зв’язаних за своїм походженням явищ однаковими умовами генезису й розвитку;

—   історико-генетичне порівняння, при якому подібність явищ пояснюється як результат їхнього споріднення за походженням;

—   порівняння, при якому фіксуються взаємовпливи різних явищ.

         Обравши форму порівняльного методу, визначаємося з елементами компаративного аналізу, що виокремлюються під час:

—   порівняльного аналізу оригінального твору та його перекладу, переказу чи переспіву;

—   порівняння оригінального твору та кількох його перекладів;

—   порівняння різнонаціональних літературних явищ на рівні їх походження;

—   розгляду творчих зв’язків між письменниками різних літератур тощо;

—   аналізу творів одного напряму, течії, школи, а також різних національних літератур;

—   вивчення різнонаціональних творів, близьких за темою, ідеєю, сюжетом, проблематикою, образами, особливостями поетики.

Компаративний аналіз проходить ряд  етапів:

1.     Підготовчий етап: з’ясування зв’язків двох художніх творів; вивчення позатекстової сфери обох творів.

2.     Реалізація: розгляд типологічних зв’язків між двома творами різнонаціональних літератур; розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

3.     Етап узагальнення: доведення спорідненості світоглядних позицій та художньої манери авторів порівнювальних творів.

Загальновідомі крилаті слова: «Усе пізнається в порівнянні». А порівнювати, систематизувати є що. Наприклад, при вивченнігероїчного епосу неможливо обійтися без стислого (а якщо це можливо, то й глибокого) порівняння зразків такого епосу різних країн з перлиноюдавньоруської літератури «Словом про похід Ігорів».

·        Поема Вергілія «Енеїда» та однойменний твор  І. Котляревського.

·        Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» та І. Франка «Захар Беркут».

·        Вірш Р. Кіплінга «Якщо…» та поезія В. Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина»,

·        Ліричні твори Лесі Українки й  Г. Гейне.

·        Образи уславленого розбійника Робін Гуда («Легенди про Робіна Гуда»)  та Устима Кармалюка («За Сибіром сонце сходить»),

·        Творчость А. Міцкевича, Ш. Петефі та геніального Т. Шевченка.

·        Вірш Ліни Костенко «Бузиновий цар», Гете «Вільшаний король» та музичного твору Шуберта «Лісовий цар».

·        Образи головних героїв творів О.Довженка «Воля до життя» та Д.Лондона «Жага до життя» та інше.

         Саме на уроках компаративного аналізу ми знаходимо оті діаманти, якими кожна національна література, українська зокрема, долучається до світової, «вписується» в неї.

         Порівняння літературних творів дає можливість показати учням спільне – те, що об’єднує різні народи, й відмінне – те, що свідчить про неповторність націй.