Місце віктимології серед інших наук
Визначити місце віктимології в системі наук намагалися майже всі дослідники, які так чи інакше долучались до вивчення цієї проблематики. Але її складність і неоднозначність, як видно, не дозволяє знайти більш-менш прийнятну відповідь на запитання, що виникають.
Г. Міньковський ще 1984 року наголошував: "Назріла необхідність розглядати само-відтворення злочинності у ширшому контексті, ніж це робиться нині…".
В. Полубинський 1985 року писав, що "в сучасних умовах, коли науковий прогрес здебільш забезпечується завдяки диференціації та інтеграції окремих галузей знання, закономірно постає питання про необхідність комплексного, системного дослідження жертв (усіх видів і категорій) у рамках окремої наукової дисципліни".
Підкреслюючи специфіку місця віктимології в системі кримінальних наук (знову ж – вузький підхід), Л. Франк зазначав: "Віктимологія не "конкурує" з кримінологією, криміналістикою, карним правом чи карним процесом, а, навпаки, слугує їм як допоміжна дисципліна, доповнює їх поглибленим вивченням проблем на межі кримінальних наук, проблем, котрими жодна із згаданих галузей права спеціально не переймається".
Загалом віктимологію визначали:
як "підгалузь" соціології,
як приватну криміналістичну теорію,
як самостійний напрям у кримінологічній науці,
як кримінологічне вчення про жертву.
В. Полубинський підкреслював, що "поряд з правознавцями феномен жертви вивчають психологи і соціологи". Дехто з вчених висловлювався за необхідність глибокого і всебічного теоретичного вивчення жертв (у широкому розумінні) на біографічному, психологічному та соціальному рівнях.
Л. Франк, аналізуючи вперше введене ним поняття віктимності, згодом наголошує, що "першорядного значення набуває дослідження віктимності на психологічному рівні, адже це може дати відповідь на основне питання віктимології: чому саме дана особа або дана група осіб (соціальна, демографічна, психологічна) стають жертвами того чи іншого злочину?
Для цього, в свою чергу, необхідно дослідити, в якій мірі вольові, емоційні та інші психологічні й соціально-психологічні процеси, риси особистості впливають на ступінь віктимності тих чи тих осіб, як ці риси проявляються в критичний момент конфліктної ситуації, чому за схожих обставин так легко одні стають жертвами шахрайства, зґвалтування, пограбування, а інші благополучно уникають небезпеки.
Вирішення цих та багатьох інших питань, зокрема питання про розробку підстав для соціально-психологічної класифікації постраждалих, дає можливість глибше вивчити причини злочинності й розробити нові рекомендації щодо профілактики певних категорій злочинів, адже психічними процесами… можна управляти, а поведінку людей прогнозувати".
Функції віктимології
Основними функціями віктимології є:
пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;
інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;
прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихов аних злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину.
Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.
У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.
Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо).
Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у ґенезі злочинної поведінки.