5. Віктимна поведінка жертви злочину

Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину.

Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимогенну ситуацію.

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:

1. особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;

2. недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;

3. небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;

4. легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;

5. участю в незаконній угоді;

6. провокаційною поведінкою.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

- конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;

- провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);

- легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);

- позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у виконанні громадського обов'язку тощо;

- нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину.

6. Кримінально-правовий підхід до класифікації жертв злочину

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого.

Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психологічна категорія, що має моральне значення.

Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою.

Віктимологію цікавить також проблема правомірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль.

Характер протидії злочинцеві показує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє:

- жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);

- жертву з незначною провиною;

- жертву винну однаково зі злочинцем;

- жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;

- жертву особисто винну в скоєнні злочину;

- стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).