4.4 Участь компаній у життєдіяльності громад

Концепція участі підприємства у соціальному розвитку суспільства, соціальної відповідальності реалізується через напрями: соціальної відповідальності перед працівниками, соціальної відповідальності перед державою, соціальної відповідальністю перед суспільством регіону, територій, на яких працює підприємство.

Соціальна відповідальність перед суспільством регіону, територій, на яких працює підприємство передбачає ініціативні та компенсаційні витрати та програми з участі у суспільному житті, його розвитку, покращенню умов існування громади на територіях, що оточують підприємство.

Соціальна відповідальність підприємства припускає, що його власник має ухвалювати рішення і здійснювати дії, які збільшують рівень добробуту і відповідатимуть інтересам як суспільства, так і підприємства. При цьому кожний власник підприємства по-перше розуміє необхідність й можливість соціальної діяльності по-різному. По-друге, рівень соціальної відповідальності власників підприємств різний, отже й витрати і програми будуть різними. По-третє, мотивація і цілі власників підприємств до соціальної діяльності різні: особисті переконання, вимоги суспільства, свідоме інвестування коштів в добрі й гарні стосунки і позитивне ставлення суспільства тощо.

Мотивація соціальної відповідальності власника і як наслідок підприємства є результатом послідовності етапів: потреби – мотиви – соціально відповідальні дії – цілі. Глибинну мотивацію соціальної відповідальності власника підприємства як особи, можна навести у вигляді етапів: потреби власника – мотиви власника – соціально відповідальні дії – цілі власника. Глибинна мотивація власника є основою для мотивації соціальної відповідальності підприємства в цілому, яку можна представити як послідовність етапів: потреби підприємства – мотиви підприємства – соціально відповідальні дії – цілі підприємства. Деякі підприємства розуміють, що довіра суспільства дуже важлива для розвитку успішного, прибуткового бізнесу. В короткостроковій перспективі суспільно корисна діяльність, можливо, пов'язана з додатковими витратами, проте, тільки вона здатна встановити довгострокові відносини між підприємством і суспільством, які, як відомо, сприяють розвитку ділової репутації.

До соціально відповідальних підприємств прибуток повертається у вигляді збільшення вартості підприємства, підвищенні ефективності праці персоналу, зростання лояльності споживачів, зміцненні конкурентних переваг та ін. Висвітлюючи соціальну діяльність публічно, підприємства одержують віддачу, через формування позитивного інформаційного простору через ЗМІ, інформаційно-довідкові мережі.

4.5. Співпраця з неурядовими організаціями

У процесі інституціоналізації громадянського суспільства в його структурі сформувався цілий сектор громадських організацій, які покликані артикулювати інтереси різних суспільних груп.

Проте, розглядаючи такий інститут громадянського суспільства як громадська організація, необхідно, перш за все, дати тлумачення понять “громадська організація”, “неурядова організація”, “недержавна організація”, „третій сектор”, оскільки в науковій літературі ці поняття вживаються як тотожні. У сучасних міжнародних правових документах щодо громадських організацій використовується назва “неурядові організації” (non-governmental organizations, NGOS).

Все ж потрібно зазначити, що поняття “неурядова організація” та "недержавна організація" не зовсім коректно ототожнювати, адже уряд не уособлює повністю всю державну владу.

Громадська організація – це формалізоване самодіяльне (неурядове) неприбуткове об'єднання громадян, спрямоване на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав. У такому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції – політичні партії, власне громадські організації, органи місцевого самоврядування, благодійні фонди тощо.

Неурядова організація (НУО) – громадське об'єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші з них правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин). Неурядова організація – локальне, національне чи міжнародне об'єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не із санкції чи вказівки уряду, й не має на меті отримання прибутку.

Найпоширенішими і найтиповішими серед них є групи асоціативного типу, що створюються для захисту, реалізації інтересів та задоволення власних потреб. Вони мають чітку формальну структуру і правовий статус. До таких груп належать профспілки, бізнесові спілки, молодіжні, жіночі, етнічні, релігійні об'єднання, товариства споживачів, асоціації для проведення вільного часу та інші. Іноді до громадських організацій відносять лобістські організації та групи тиску. Але специфіка останніх полягає в їхньому посередництві (а не захисті своїх власних інтересів), зорієнтованості на політичну владу та відсутності неполітичних форм діяльності.

Утворення громадських об'єднань підприємців в Україні є частиною розвитку “третього сектора” громадянського суспільства, так званих неприбуткових чи то некомерційних організацій, основною метою яких є забезпечення і захист особистих немайнових прав своїх членів або певних груп у цілому. Дедалі частіше підприємці об'єднуються між собою за професійними ознаками: наприклад, Асоціація приватних пекарів та кондитерів України, Асоціація фермерів України, Ліга нафтопромисловців України (ЛНУ), Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, Спілка молочних підприємств України тощо.

В цілому, третій сектор виконує широкий спектр функцій і має за головну мету забезпечення добробуту громадян. Неурядові організації сприяють цьому безпосередньо чи опосередковано. Безпосередньо надають чимало послуг як своїм членам, так і широкому колу людей або суспільству в цілому. Це здійснення профілактичних, культурно-просвітницьких заходів, надання соціальних послуг на місцевому рівні до інституційної допомоги, проведення досліджень, участь у розробці нормативних документів, консультування уряду чи бізнес-організацій.

Зокрема, НУО надають послуги соціальної, психологічної реабілітації та соціальної адаптації інвалідам та їхнім рідним, безпритульним громадянам, що повернулися з місць позбавлення волі, та іншим групам людей; забезпечують бездомних притулком, теплим одягом та їжею; здійснюють сімейне консультування, навчання та надають психологічну допомогу сім’ям у кризі; здійснюють догляд у громаді за дітьми-сиротами, дітьми-інвалідами, дорослими інвалідами, тяжко хворими; організовують денну зайнятість інвалідів із важкими фізичними порушеннями; надають послуги трудової реабілітації та адаптації тощо. Послуги некомерційних неприбуткових організацій надають як добровольці, так і висококваліфіковані спеціалісти, вони можуть бути платні або безплатні для користувачів.

Особливістю послуг НУО є їх соціальна й суспільна спрямованість, що базується на принципі пріоритету людини, солідарності та відповідальності, використанні отриманих доходів заради суспільного добробуту та задоволення інтересів громади.

Опосередковано НУО впливають на забезпечення добробуту громадян шляхом взаємодії з органами державного управління, здійснюють адвокатування та лобіювання, проводять дослідження або виступають як громадські радники чи експерти.

У більшості країн світу недержавним неприбутковим організаціям дозволено здійснювати економічну діяльність, тобто фінансувати свою діяльність за рахунок власних доходів від продажу товарів та послуг клієнтам. Різноманітні громадські організації та фонди працюють на отримання найвищих прибутків, що потім спрямовують на ті ж самі послуги, покращуючи таким чином їхню якість.

Так, неурядові сервісні організації у Великобританії отримують від держави 26% фінансування, власних доходів – до 35%. НДО Фінляндії мають до 57% державного фінансування та до 38% власних доходів. У Німеччині функції надання соціальних послуг передані недержавним суб’єктам і тому відсоток державного фінансування НДО у цій країні – 83%, власні доходи становлять 10% загального бюджету організації.

Економічна діяльність НДО практично не розвинена в Україні. Лише 10% українських організацій мають доходи від комерційної діяльності, наприклад, соціального підприємництва. Частка доходів від такої діяльності становить в середньому 4% бюджету.