3. Характеристика основних видів цінних паперів

Цінні папери є предметом торгівлі на фондовому ринку. На основі синтезу значної кількості визначень даної економічної категорії можна сформулювати, що цінні папери (ЦП) є документами, які відображають відносини позики або участь їх власника в капіталі емітента, або право (зобов’язання) купити відповідний актив через певний період, з врахуванням того, що реалізація, закладених у них прав, неможлива без пред’явлення цих документів або без відповідного облікового запису в депозитарній системі.

Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»:

1. Фінансові інструменти – цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

2. Цінні папери – це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з проспектом їх емісії (за емісійними цінними паперами), а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Класифікацію цінних паперів за певними ознаками до вітчизняного законодавства наведено на рис. 4.5.

Рис. 4.5. Класифікація цінних паперів у відповідності

До вітчизняного законодавства

Емісійні цінні папери – цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України.

Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

1) пред’явникові цінного паперу (цінний папір на пред’явника). Для передачі іншій особі прав достатньо вручити цінний папір цій особі;

2) особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір). Якщо цінні папери в документарній формі, то права передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи) – Господарський кодекс – ст. 163;

3) особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір). Права передаються шляхом вчинення індосаменту. Особа, яка розмістила (видала) ордерний цінний папір, та індосанти за ним відповідають перед його законним володільцем солідарно.

Згідно Господарського кодексу України суб’єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлене законом.

Бездокументарна (електронна) форма цінного паперу – здійснений зберігачем електронний обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір; тобто це цінні папери в електронній формі.

Документарна форма цінного паперу – сертифікат цінних паперів в паперовій формі, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів (рис. 4.6.):

1) пайові цінні папери посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН).

2) боргові цінні папери посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов’язання.

3) іпотечні цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

4) приватизаційні цінні папери посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Рис. 4.6. Таксономія цінних паперів в українській практиці

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів:

1. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законодавством. Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

2. Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 %.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді. Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду. Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів не обмежується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.

Розміщення деривативів, базовим активом яких є право на отримання інвестиційних сертифікатів, не допускається.

Сертифікат ФОН – цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю (Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р.).

Випускати сертифікати мають право фінансові установи (з мінімальним статутним капіталом не 1 млн. євро), які створили фонд операцій з нерухомістю (ФОН) та здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла. ФОН не є юридичною особою. Емітент сертифікатів ФОН є управителем ФОН.

Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Емітент може розміщувати такі види облігацій:

1) відсоткові облігації – облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів;

2) дисконтні облігації – облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією;

3) цільові облігації – облігації, виконання зобов’язань за якими здійснюється шляхом передачі товарів та/або надання послуг відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій, а також шляхом сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій. Такі види облігацій як правило випускаються при фінансуванні будівництва житла і погашення здійснюється відповідним житлом.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Держава (в особі Міністерства фінансів) може здійснювати емісію:

- державних облігацій – підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій (випускаються в бездокументарній формі);

- казначейських зобов’язань – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України (випускаються в бездокументарній та документарній формі).

Державні облігації і казначейські зобов’язання України можуть бути:

- довгострокові – понад 5 років;

- середньострокові – від 1 до 5 років;

- короткострокові – до 1 року.

Емісія державних облігацій та казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Державні облігації поділяються на:

- облігації внутрішніх державних позик (ОВДП) розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку;

- облігації зовнішніх державних позик (ОЗДП) розміщуються на міжнародних фондових ринках;

- цільові облігації внутрішніх державних позик (ЦОВДП), емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення ЦОВДП використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Продаж ОВДП та казначейських зобов’язань здійснюється в національній або іноземній валюті, а ОЗДП – у валюті запозичення.

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього та зовнішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішення про розміщення державних облігацій і казначейських зобов’язань та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.

Ощадний (депозитний) сертифікат є неемісійним цінним папером, що видається на певний строк (під відсотки, передбачені умовами його видачі). Цей вид цінних паперів може існувати виключно в документарній формі.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути:

- іменними;

- на пред’явника.

Права за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги. Передача прав за ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника здійснюється шляхом передачі ощадного (депозитного) сертифіката.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі поділяються на:

- прості (соло-векселі), які містять зобов’язання векселедавця сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)

- переказні (тратти), які містять письмовий наказ однієї юридичної або фізичної особи (трасанта, векселедавця) іншій особі (трасату) сплатити у зазначений строк визначену суму грошей третій особі (ремітенту, векселедержателю)

Векселі існують виключно у документарній формі та передають шляхом індосаменту.

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» векселі не є об’єктами інвестиційної діяльності.

Іпотечні цінні папери – це боргові фінансові інструменти, випуск та обіг яких пов’язаний з іпотечними правовідносинами (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Класифікація іпотечних цінних паперів

Заставна (у відповідності до Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р.) – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя (кредитора за основним зобов’язанням).

Власник заставної може до настання строку виконання боржником зобов’язань за заставною проводити операції з рефінансування власної діяльності шляхом залучення додаткових грошових коштів від інших осіб.

Іпотечний сертифікат – особливий вид боргового цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками.

Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді (Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з іпотечним консолідованим боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р.):

– сертифікатів із фіксованою дохідністю;

– сертифікатів участі.

Іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю – це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників: 1) право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни; 2) право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів; 3) право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента.

Ризик дострокового виконання основних зобов’язань, реформованих у консолідований іпотечний борг, приймає на себе емітент сертифікатів з фіксованою дохідністю, про що обов’язково повідомляється в інформації про випуск сертифікатів.

Іпотечні сертифікати участі – це сертифікати, які забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має такі права: 1) право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів; 2) право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, які знаходяться у довірчій власності управителя.

Власник сертифікатів участі приймає на себе ризик дострокового виконання зобов’язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, реформованими в іпотечний актив, про що обов’язково зазначається в інформації про випуск сертифікатів.

Модель, за якою випускаються сертифікати участі, передбачає, що власники сертифікатів (установники управління) передають управителю іпотечні активи у довірчу власність.

Модель, за якою випускаються сертифікати з фіксованою дохідністю, передбачає, що власником іпотечних активів є емітент (установник управління).

У ролі управителя за іпотечними сертифікатами має виступати фінансова установа (в тому числі й банк-емітент сертифікатів).

Вітчизняним законодавством встановлені обмеження щодо випуску іпотечних сертифікатів:

1) загальна номінальна вартість сертифікатів з фіксованою дохідністю або вартість іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів участі, випущених емітентом, не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента;

2) обсяг здійснюваного випуску сертифікатів має бути не менше суми, еквівалентної 100 тис. євро;

3) загальний розмір емісії сертифікатів не може перевищувати вартість іпотечних активів;

4) строк обігу сертифікатів не може перевищувати строк дії договорів про іпотечний кредит, реформованих в іпотечні активи, які є забезпеченням випуску сертифікатів, строку існування іпотечних активів та строку відчуження іпотечних активів;

Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу серед юридичних і фізичних осіб.

Сертифікати можуть бути випущені в документарній та без документарній формі, іменні та на пред’явника. Сертифікати участі є іменними цінними паперами.

Згідно законодавства України (Закону «Про іпотечні облігації» від 22.12.2005 р.) іпотечними облігаціями є цінні папери, виконання зобов’язань емітента за якими забезпечене іпотечним покриттям.

Основна відмінність між облігаціями та іпотечними облігаціями полягає в тому, що за іпотечними облігаціями у разі невиконання емітентом зобов’язань їх власнику надається право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

Дані інструменти мають також наступні характеристики:

- є іменними цінними паперами;

- засвідчують внесення грошових коштів її власником і підтверджують зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цих облігацій та грошового доходу;

- існують виключно в бездокументарній формі;

- іпотечне покриття за облігаціями відокремлюється від іншого майна емітента та не включається до ліквідаційної маси емітента.

Можуть випускатися такі види іпотечних облігацій:

Звичайні іпотечні облігації – це боргові цінні папери, емітентом яких є іпотечний кредитор (банк), що несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке може бути здійснене стягнення.

При випуску структурованих іпотечних облігацій їх емітентом є спеціалізована іпотечна установа (може бути дочірня установа банку), яка відповідає за даними зобов’язаннями лише іпотечним покриттям.

В табл. 4.3. здійснено порівняння іпотечних сертифікатів та облігацій.

Таблиця 4.3.

Основні характеристики іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій

Тип іпотечного цінного паперу	Емітент	Забезпечення виконання зобов’язань	Статус іпотечних активів	Ризик дострокового погашення цінних паперів
Іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю	Банк або інша фінансово-кредитна установа	Іпотечні активи	Перебувають у власності емітента	Несе емітент
Іпотечні сертифікати участі	Банк або інша фінансово-кредитна установа	Іпотеки	Перебувають у довірчій власності управителя та у власності покупців сертифікатів	Несе інвестор
Звичайні іпотечні облігації	Банк	Іпотечні активи	Перебувають у заставі власників облігацій	Несе емітент
Структуровані іпотечні облігації	Спеціалізована іпотечна установа	Іпотечні активи	Перебувають у заставі власників облігацій	Несе інвестор

Випуск іпотечних сертифікатів та облігацій в міжнародній практиці називається сек’юритизацією активів.

На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій іпотечне покриття формується виключно з іпотечних активів. Іпотечні та інші активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, вважаються переданими у заставу, яка забезпечує виконання зобов’язань емітента-заставодавця перед власниками іпотечних облігацій-заставодержателями (на відміну від іпотечних сертифікатів).

Власники іпотечних облігацій – заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.

Протягом строку обігу звичайних іпотечних облігацій сукупний розмір іпотечних активів, зобов’язання боржників за якими забезпечені іпотекою жилих будинків або квартир, повинен становити не менше ніж 85 % від сукупного розміру усіх іпотечних активів, включених до складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій.

Окремі іпотечні активи виключаються зі складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій лише у зв’язку з їх заміною (наприклад, у разі дострокового припинення іпотеки). У разі якщо емітент не має у своєму розпорядженні нових іпотечних активів, які мають бути включені до складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій, емітент має право включити до складу іпотечного покриття:

1) державні цінні папери або цінні папери, повністю гарантовані державою;

2) грошові кошти, розміщені емітентом на окремому депозитному рахунку в банку.

Розмір цих активів не може перевищувати 25 % від розміру іпотечного покриття.

При випуску структурованих іпотечних цінних паперів заміна або доукомплектування іпотечного покриття у разі дострокового погашення іпотечних кредитів не здійснюється, що створює ризик дострокового погашення іпотечних облігацій для інвестора та зменшує інвестиційну привабливість цих фінансових інструментів. Уникнути таких ризиків можна шляхом включення в проспект емісії можливості здійснення декількох випусків (траншів) іпотечних цінних паперів в межах одного іпотечного покриття з різним пріоритетом щодо погашення.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є придбання іпотечних активів та випуск структурованих іпотечних облігацій.

Ліквідація спеціалізованої іпотечної установи до повного виконання зобов’язань за структурованими іпотечними облігаціями може здійснюватися виключно за рішенням суду. У разі порушення провадження у справі про банкрутство особи, яка відступила права за іпотечними активами, або призначення тимчасової адміністрації, розпорядник такої особи не вправі вимагати повернення цих іпотечних активів.

Управління іпотечним покриттям іпотечних облігацій покладається на управителя, який має бути фінансовою установою та діяти на підставі відповідної ліцензії Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Розмір зареєстрованого статутного капіталу для діяльності з управління іпотечним покриттям структурованих іпотечних облігацій повинен бути повністю сплаченим грошовими коштами у розмірі, не меншому ніж 35 млн. грн., а для діяльності з управління іпотечним покриттям звичайних іпотечних облігацій – не меншому ніж 25 млн. грн.

Управитель та емітент іпотечних облігацій не можуть бути пов’язаними особами.

Похідні цінні папери щодо їх складу у вітчизняному законодавстві не визначені, однак за економічним змістом сюди можуть віднесені деривативи (англ. derivative – похідний).

Згідно Податкового кодексу України до деривативів належать (рис. 4.11):

1) своп – цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії контракту;

2) форвардний контракт – цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов’язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов’язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором. Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Укладення форвардів та їх обіг здійснюються поза організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами. Операції з форвардами найбільше здійснюються на валютному ринку.

3) ф’ючерсний контракт (ф’ючерс) – стандартизований строковий контракт, за яким продавець зобов’язується у майбутньому в установлений трок (дата виконання зобов’язань за ф’ючерсним контрактом) передати базовий актив у власність покупця на визначених специфікацією умовах, а покупець зобов’язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену сторонами контракту на дату його укладення. Ф’ючерсний контракт виконується відповідно до його специфікації шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу. Виконання зобов’язань за ф’ючерсом забезпечується шляхом створення відповідних умов організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами;

4) опціон – цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона контракту одержує право на придбання (продаж) базового активу, а інша сторона бере на себе безумовне зобов’язання продати (придбати) базовий актив у майбутньому протягом строку дії опціону чи на встановлену дату (дату виконання) за визначеною під час укладання такого контракту ціною базового активу. За умовами опціону покупець виплачує продавцю премію опціону.

Рис. 4.11. Основні види деривативів

Основна відмінність між опціоном та ф’ючерсами і форвардами полягає в тому, що за опціонами покупець має право на придбання чи продаж базового активу, а за ф’ючерсами та форвардами – зобов’язання купити базовий актив.

Згідно Порядку реєстрації випуску опціонних сертифікатів та проспекту їх емісії (Рішення ДКЦПФР від 16.06.2009 р. № 572) опціонний сертифікат – стандартний документ, що засвідчує право його власника на придбання в емітента опціонного сертифіката (опціонний сертифікат на придбання) або на продаж емітентові опціонного сертифіката (опціонний сертифікат на продаж) базового активу в строк та на умовах, визначених у проспекті емісії цих опціонних сертифікатів.

Опціонні сертифікати (на відміну від опціонів) є емісійними інструментами, які емітент випускає серіями з однаковою ціною та однаковим терміном дії.

Строк виконання зобов’язань за опціонними сертифікатами, як правило, не може перевищувати 6 місяців. Розміщення та обіг опціонних сертифікатів здійснюються на фондових біржах.

Опціони та опціонні сертифікати мають такі характеристики:

1) базовий актив (underlying asset) – цінні папери, інші фінансові та/або товарні ресурси, що є предметом виконання зобов’язань за опціоном;

2) ціна виконання (страйк, від англ. strike; exercise price) – ціна базового активу, визначена в опціоні;

3) премія (premium) – ціна, що сплачується покупцем опціону його продавцю за набуте право скористатися опціоном;

4) дата експірації (expiration date) – дата завершення терміну дії опціону.

Опціони як і решт деривативів можуть завершуватися постачанням базового активу або бути розрахунковими (здійснюються лише грошові розрахунки без фізичної поставки базового активу).

Опціони за терміном виконання поділяються на:

1) американські (american options) – можуть бути виконанні в будь-який день на протязі дії опціону;

2) європейські (european options) – можуть бути виконані лише в день експірації.

Опціони в залежності від прав покупця поділяються на:

- опціон на купівлю (опціон call) – надає право покупцю купити певну кількість базового активу;

- опціон на продаж (опціон put) - надає право покупцю продати певну кількість базового активу;

Нормативні вимоги щодо порядку здійснення операцій зі свопами у вітчизняному законодавстві не визначено. Національний банк України (НБУ) в 2011 році змінами до «Положення про порядок торгівлі іноземною валютою» дозволив банкам України між собою на внутрішньому ринку, на міжнародних ринках та з НБУ здійснювати валютні операції на умовах «своп», однак процедура здійснення цих операцій не визначена.

Міжнародною асоціацією щодо свопів та деривативів (International Swap and Derivatives Association, ISDA), яка була створена у 1985 році, визначаються міжнародні стандарти щодо своп-операцій (ISDA Master Agreement).

У підручнику Дж. Ф. Маршала, В.К. Бансала «Фінансова інженерія» запропонована наступна базова конструкція побудови свопу (рис. 4.17), яку можна поділити на наступні етапи:

1. Два учасники (конрагенти) домовляються про обмін базовими активами. Як правило, це здійснюється з допомогою своп-дилерів (swap dealer). Базові активи в своп-угодах називаються умовними сумами (notionals), а активи на поточному (спот) ринку називаються актуалами (actuals).

2. Контрагенти здійснюють обмін умовними сумами. У більшості випадків своп включає один обмін умовними сумами в момент відкриття контракту та зворотній обмін в момент його завершення.

3. У процесі обміну умовними сумами контрагенти здійснюють зустрічні платежі за використання базових активів. Перший контрагент здійснює періодичні платежі за фіксованою ціною (своповий купон) за використання активів іншого контрагента. У той же час інший контрагент здійснює періодичні платежі за плаваючою ставкою за використання активів першого контрагента.

4. Контрагенти здійснюють зворотний обмін умовними сумами.

Модифікуючи умови і додаючи спеціальні умови, цю конструкцію можна перетворити у безліч варіантів, що задовольняють специфічні вимоги контрагентів.

В залежності від базового активу свопи поділяються на:

1) відсоткові свопи (interest rate swap) – умовні суми для обміну однакові, виражені в одній валюті, обмін платежами за фіксованою та плаваючою ставками;

2) валютні свопи (currency swap) – обмін умовними сумами, деномінованими в різних валютах, обмін платежами за фіксованою та плаваючою ставками;

3) товарні свопи (commodity swap) – перший контрагент здійснює періодичні платежі другому по фіксованій ціні за одиницю деякого товару при заданій його кількості. Другий контрагент платить першому за плаваючою ціною за одиницю товару (зазвичай це середня ціна, що ґрунтується на періодичних спостереженнях спотової (поточної) ціни) також при заданій кількості товару. Товари можуть однакові (в більшості) або різними.

4) кредитні дефолтні свопи (credit default swap, CDS) – двосторонній фінансовий контракт, за яким одна сторона (покупець кредитного захисту) здійснює періодичні платежі іншій стороні (продавцю кредитного захисту) в обмін на платіж, обумовлений настанням кредитного випадку (дефолту – неплатежів) за вказаним активом певного підприємства.

Обмін умовними сумами може не здійснюватися.

Товаророзпорядчі цінні папери щодо їх складу у вітчизняному законодавстві не визначені, однак за економічним змістом та порядком обігу сюди можуть віднесені:

- складські свідоцтва;

- коносаменти.

Можливість передачі цих документів на основі індосаменту дає можливість віднести їх до цінних паперів.

Згідно Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004 р. складські свідоцтва – товаророзпорядчі складські документи на пред’явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі;

Складські свідоцтва бувають двох видів:

1) прості складські свідоцтва (видається на пред’явника);

2) подвійні складські свідоцтва (іменний документ) складається з двох частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва, які можуть бути відокремлені одне від одного.