Лекція 11 Тема: Управління соціальною та екологічною безпекою

План:

1. Система і механізми управління соціальною та екологічною безпекою та заходи з подолання загроз національній безпеці у соціальній та екологічній сферах в системі державного управління.

2. Функції навчального закладу з забезпечення соціальної та екологічної безпеки.

Ключові поняття: система управління, механізми управління.

1. Система і механізми управління соціальною та екологічною безпекою

Для забезпечення стабільності у соціальній та екологічній сферах на державному та регіональних рівнях у будь-якій державі існують спеціальні органи, до яких належать міністерства, департаменти, управління тощо. В Україні це Міністерство соціальної політики, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також окремі підрозділи в міністерствах, що відповідають за стан та розвиток природних ресурсів. Першочерговими завданнями цієї системи управління є запровадження заходів з подолання загроз національній безпеці у соціальній та екологічній сферах, оскільки саме ці складові насьогодні є пріоритетними у розвитку не лише нашої країни. але й переважної більшості держав світу. Тому подолання соціальних і екологічних загроз та ризиків, пов’язаних з людським потенціалом України, повинні стати пріоритетними національними інтересами. Їх попередження, зниження та подолання потребують значних цільових та адресних дій з боку держави та регіонів.

Для якісного та ефективного управління соціальними та екологічними ризиками на державному рівні необхідно:

– забезпечити усунення соціальних та екологічних загроз національній безпеці, визначивши їх як пріоритетні напрями державної політики;

– розробити науково-обґрунтовану Методику визначення та оцінки соціальних та екологічних ризиків на національному та регіональному рівнях, яка має визначати систему показників-індикаторів даних ризиків, механізм і критерії їхньої оцінки;

– в системі національної безпеки забезпечити відстеження соціальних ризиків, пов’язаних з процесами глобалізації, а на цій підставі забезпечити запровадження та регулювання державної політики щодо їх попередження, мінімізації та подолання;

– забезпечити проведення соціологічного та екологічного моніторингу;

– запровадити використання для оцінки ефективності управлінської діяльності на державному та регіональному рівнях інформацію щодо наявності соціальних та екологічних небезпек та як недолік, а їх мінімізацію як позитивний результат;

– при формуванні нової редакції Концепції державної регіональної політики України Міністерству регіонального розвитку та будівництва України забезпечити включення відповідних положень до цього правового документу щодо оцінки соціальних ризиків і екологічних небезпек та застосування механізмів подолання їх;

– забезпечити включення завдань зі зниження соціальних та екологічних ризиків регіонів України, до кола стратегічних пріоритетів у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року для областей України;

– розробити для регіонів України з надвисоким рівнем соціальних ризиків та екологічних небезпек типові заходи щодо їх подолання і включення їх в Угоду регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та облрадою для забезпечення сумісних зусиль держави та регіонів для подолання їх.

На регіональному рівні система управління соціальними ризиками та екологічними небезпеками потребує:

– зовнішньої оцінки та встановлення місця регіону (області) за окремими показниками соціального ризику та екологічних небезпек в межах України;

– врахування в колі пріоритетних напрямів формування та реалізації регіональних стратегій розвитку попередження та подолання соціальних ризиків та екологічних небезпек;

– запровадити моніторинг і контроль виконання та досягнення цільових орієнтирів щодо регулювання соціальними ризиками та екологічними небезпеками в регіоні;

– запровадити в систему оцінки управлінської діяльності органів місцевої влади та місцевого самоврядування мінімізацію соціальних ризиків та екологічних небезпек;

– у регіонах, які серед інших областей України відрізняються надвисоким рівнем соціального ризику або екологічних небезпек, розробити та реалізувати регіональну програму управління цими аспектами. Однак мало знайти оптимальне співвідношення потреб людини і можливостей природи. Треба ще зуміти перейти від нинішнього далеко не ідеального стану до такого оптимального співвідношення. Для цього потрібні певні механізми управління безпекою і охороною навколишнього середовища. Під "механізмом управління" розуміють сукупність тих або інших методів управління економікою в цілому і природокористуванням як матеріальною основою економіки.

Метод управління – це набір способів, прийомів, засобів впливу на об’єкт, що ним управляють. За змістом впливу на об’єкт управління методи зазвичай поділяють на: –організаційно-адиміністративні; – економічні; – соціально-психологічні тощо.

Організаційно-адманастративні методи базуються на законах, розпорядженнях, наказах та інших нормативно-правових документах і спираються на можливість застосування сили державними органами, у тому числі безпосередньо силовими структурами: екологічною і податковою міліцією тощо.

Економічні методи впливу базуються на використанні матеріальних (економічних, грошових) інтересів. Конкретний економічний метод включає як окремі прийоми впливу, так і їхню сукупність. Комплекс взаємопов’язаних економічних заходів, скерованих на досягнення конкретних результатів формує економічний механізм управління екобезпекою, що забезпечує раціональне ресурсозберігаюче природокористування, яке ґрунтується на принципах "збалансованого" або "сталого" розвитку.

Економічний механізм природокористування і управління екобезпекою є частиною загальної системи управління економікою в цілому. На різних рівнях управління він має свої особливості. Виділяють макрорівень, тобто управління в рамках всієї економіки, і мезорівень, тобто управління в межах окремих секторів економіки чи окремих галузей, наприклад, нафтодобування. На рівні конкретних підприємств-природокористувачів інструменти економічного механізму цілком природно носять більш спеціальний характер, який пристосований до особливостей цих підприємств.

Соціально-психологічгі методи управління спираються на переконання, свідомість, що базуються на екологічній грамотності громадян, тримаються на звичаях і традиційних цінностях суспільства. На сучасному етапі розвитку виробничих сил необхідно переходити до так званого "екологічного" природокористування, тобто користування природними ресурсами на основі екологічної науки, оскільки нині не всяке природокористування з тих або інших причин є "екологічним". Надійне забезпечення екологічної безпеки неможливе, якщо воно не спирається на екологічну теорію розвитку біосфери.

Метою механізму управління екобезпекою і охороною довкілля є узгодження економічних і екологічних інтересів суспільного виробництва як вертикальних – державних, регіональних, локальних, так і горизонтальних – територіальних, відомчих, на рівні зв’язків між підприємствами.