Зміст
Вступ Акуальність теми. Предмет, завдання та методика дослідження………………………………………………………………………
Розділ 1 Проблема формування навички читання першокласників у психологічній, методичній літературі та практиці навчання
1.1 Теоретико – практичні основи опрацювання звука та букви у період навчання грамоти……………………………………………………………………………. …7
1.2 Вивчення рівня готовності дітей до оволодіння навичкою читання
Висновки до першого розділу ……………………………………………………21
Розділ 2 Методика опрацювання звука та букви на уроках читання в період навчання грамоти…………………………………………………………..
2.1 Звукова робота в добукварний період. Система вправ……………………..
2.2 Специфіка звукобуквеної роботи в букварний період. Навчання читати з виучуваною буквою……………………………………………………………
2.3 Розвиток техніки читання. Навчання розуміти прочитане. Система вправ.
2.4 Результати експериментального дослідження, методичні висновки………
Висновки до другого розділу ………………………………………………
Розділ 3 Цивільна безпека
Вступ
3.1 Основні вимоги до пожежної безпеки в закладах освіти……………..
3.2 Вплив зовнішнього середовища на процес формування навичок читання .
Висновки до третього розділу…………………………………………………..
Висновки…………………………………………………………………………
Література……………………………………………………………………….
Література до розділу «Цивільна безпека».....................................................
Додатки.................................................................................................................
Вступ
Актуальність дослідження. Одним з найважливіших завдань початкової школи – навчити дітей добре читати. Навчити дітей правильному, швидкому, усвідомленому, виразному читанню — одне із завдань початкової освіти. І це завдання надзвичайно актуальне тому, що читання відіграє величезну роль в освіті, вихованні та розвитку людини. Вміння і навички читання формуються не тільки як найважливіший вид мовної та розумової діяльності, але і як складний комплекс умінь і навичок, що має навчальний характер.
Без високої культури читання, наголошував В.О.Сухомлинський, немає ні школи, ні справжньої розумової праці. Вміння швидко знайти потрібну інформацію, оцінити її можливість і перспективність використання, засвоїти нові знання — все це вимоги нашого часу. Щоб набути необхідних навичок, потрібно навчитися швидко читати [11 , с.12].
Навчання грамоти відіграє важливу ланку всієї роботи з рідної мови в початкових класах. Воно передбачає формування в учнів елементарних навичок читання і письма. Для шестирічних першокласників цей процес триває протягом цілого навчального року, що пов’язано з їхніми психологічними, фізичними й фізіологічними особливостями. У процесі оволодіння грамотою в молодших школярів формуються такі вміння й навички, які мають основоположне значення для подальшого успішного навчання. Психологічна основа методики навчання грамоти полягає у доборі таких методичних прийомів, які б враховували особливості дитячого сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, сприяли б усебічному їхньому розвитку. На відповідному мовному матеріалі учні мають оволодіти такими важливими прийомами розумової роботи, як аналіз і синтез, класифікація, узагальнення, уміння робити висновки. В сучасній школі навчання читати проходить за звуковим аналітико-синтетичним методом. Провідний принцип якого полягає в тому, що в навчанні читати слід іти від звука до букви, від спостережень за вимовою звука, до ознайомлення зі способом позначення його на письмі. Одночасно з аналітико-синтетичним методом можуть частково використовуватися й інші методи, зокрема метод цілих слів. Доцільність принагідного застосування цього методу пояснюється необхідністю навчати школярів (після того, як вони засвоїли читання по складах), сприймати графічні образи багатьох добре знайомих слів цілісно, швидко впізнавати їх на основі попереднього досвіду. Таке уміння є обов’язковою умовою достатньо сформованої навички читання.
В даний час серед вчених відсутня єдність у поглядах на сутність читання і розуміння особливостей його функціонального і психофізіологічного механізмів. З одного боку, під читанням розуміється такий вид мовленнєвої діяльності, який полягає у виявленні, активної переробки та усвідомленні смислової інформації ( В.Г. Горецький, А.Ф. Шанько та ін.) [5, с. 74-75]. З іншого боку, читання інтерпретується як процес відтворення звукової форми слів за їх графічною (буквеною) моделлю (Д. Б. Ельконін, В.В. Репкін, В.А. Левін та ін) [5, с. 23]. З третього боку, читання інтерпретується як процес використання очей і свідомості для розуміння як буквального, так і прихованого сенсу, який закладений у тексті, тобто в якості основного засобу навчання, найважливішого інструменту пізнання навколишнього світу (О. А. Андрєєв, Л. Н. Хромов та ін.) [3, с. 34]. На думку В.Г. Горецького, в період навчання грамоти у школярів формується первинна навичка читання, як один з найважливіших видів мовленнєвої діяльності. У першому класі діти опановують свідомим, правильним, плавним складовим читанням, з частковим переходом на читання цілими словами, елементарними вміннями та навичками роботи з текстом і книгою.
Спираючись на особливості читання дитини при первинному навчанні, зокрема те, що перш ніж прочитати слово цілком, вона повинна виділити і усвідомити складові його елементи. Ряд вітчизняних вчених відстоюють дидактичну доцільність використання аналітико-синтетичного методу навчання читання дітей молодшого шкільного віку як найбільш відповідного особливостям їх пізнавальної сфери та мислення в даному віці (Т.Г. Єгоров, Д. Б. Ельконін та ін.). Т.П. Сальникова відзначала, що повноцінна навичка читання — це база для подальшого навчання всім іншим шкільним предметам, основне джерело отримання інформації і навіть спосіб спілкування. Успішне оволодіння навичкою читання — одне з показників загального рівня розвитку пізнавальної діяльності дитини, так само як труднощі в процесі навчання читати говорять про окремі проблеми розвитку того чи іншого психічного процесу (уваги, пам'яті, мислення, мови) [37, с.23]. Значну увагу формуванню навички читання приділяли (М.С. Вашуленко, Т.Г. Єгоров, К.Д. Ушинський, Н.Ф. Скрипченко). Величезний внесок у розвиток методики навчання читання вніс К.Д. Ушинський — основоположник аналітико-синтетичного методу навчання читання у вітчизняній педагогіці.
Такі науковці як Є.О. Адамович, Т.Г. Єгоров, Г.П. Коваль розкривають суть навички читання, що формується паралельно з опрацюванням звука і букви на уроках читання і пропонують шляхи формування та вдосконалення техніки читання.
На сучасному етапі існує багато цінних рекомендацій щодо вдосконалення методів, прийомів та форм роботи у процесі оволодіння звукобуквеним складом мови ( М.С. Вашуленко, В.Г. Горецький, Д.Б. Ельконін, Н.Ф. Скрипченко).
Враховуючи актуальність і недостатню розробленість даної проблеми, її значення для теорії і практики початкової освіти, було визначено тему нашого дослідження « Формування навички читання першокласників у період навчання грамоти».
Об'єкт дослідження — начальна діяльність першокласників на уроці читання в період оволодіння грамотою, спрямована на опрацювання звука і букви.
Предмет дослідження — виявлення умов, які сприяють успішному формуванню навички читання першокласників у період оволодіння грамотою. Мета дослідження — визначити зміст роботи над опрацюванням звука та букви на уроках читання в період навчання грамоти. Завдання дослідження:
1. З’ясувати стан проблеми в сучасній педагогічній науці та практиці шкільного навчання.
2. Виявити умови, які сприяють успішному формуванню навички читання першокласників у період оволодіння грамотою.
3. Обгрунтувати й експериментальним шляхом перевірити дієвість системи вправ, спрямованих на формування навички читання першокласників. Щоб розв´язати всі поставлені нами завдання, потрібно провести методику дослідження, яка включає:
1.Теоретичний аналіз досліджуваного питання в методичній та психолого
– педагогічній літературі.
2. Вивчення досвіду роботи вчителів з питання опрацювання звука і букви в період навчання грамоти.
3.Костатувальний та формувальний етап досліджуваного експерименту.
Методи дослідження:
- на основі аналізу науково-методичної, психолого-педагогічної літератури визначити етапи процесу формування початкової навички читання у першокласників;
- спостереження за роботою вчителів і учнів на уроках читання у період навчання грамоти;
- вивчення досвіду роботи вчителів;
- проведення педагогічного експерименту (констатувального та формувального етапів).
- кількісний та якісний аналіз отриманих результатів дослідження.
Розділ 1 Проблема формування навички читання першокласників у психологічній, методичній літературі та практиці навчання
Теоретико – практичні основи опрацювання звука та букви у період навчання грамоти
Читання в початкових класах є найважливішим предметом і водночас засобом для опанування інших предметів. Читання — це складний психофізіологічний процес, у якому переплетені такі особистісні людські властивості, якості та спеціальні дії й операції, як «..сприйняття зорових буквених елементів; уявлення, оскільки читець намагається зрозуміти значення букв, знаків; пам'ять, оскільки читець повинен пам'ятати прочитане і пов'язаний із прочитаним зміст; інтелект, оскільки під час читання осмислюється зв'язок прочитаного матеріалу; воля, оскільки читання є спонтанна діяльність; почуття, оскільки читець може емоційно сприймати зміст; моторика, оскільки читання супроводжується вимовою мовчки або вголос і т. д.»[11, с. 24] . Під час читання воєдино зливаються думка, почуття і техніка. Навичка читання характеризується такими якісними ознаками, як правильність, свідомість, виразність і швидкість. Крім цього, враховується спосіб читання, яким користується учень (читання буквами, відривне читання складами, плавне читання складами, читання цілими словами). Вчителю варто пам`ятати, що важливою умовою формування повноцінної навички читання у молодших школярів є високий рівень розвитку усного мовлення, слухового сприйняття чужого мовлення та внутрішнього мовлення. А щоб успішно сформувати навичку читання в учнів потрібно навчити їх сприймати звуки на слух, правильно їх вимовляти, спостерігати за артикуляцією, усвідомлювати звуки як фонеми, тобто смислорозрізнювальні елементи, розрізняти голосні та приголосні, тверді та м'які приголосні звуки. Оволодіння першокласниками грамотою передбачає формування початкової навички читання. Ця навичка успішно формується завдяки цілеспрямованій роботі над звуком і буквою протягом усього періоду навчання грамоти.
Звук є найменшою основною одиницею мови поряд зі словом, словосполученням. Але, на відміну від них, звук не має смислового значення. Саме завдяки звукам ми розрізняємо слова, які чуємо і вимовляємо: сом [сом] і сон [сон] — розходження в одному звуці. Звуки створюють звукову оболонку слів і цим допомагають відрізняти слова одне від одного, тобто виконують змісторозпізнавальну функцію. За допомогою звуків мови можна перетворити одне слово в інше: рот - ром - том - сом - сон (при зміні одного звуку змінюється слово).
Буква — це графічний знак, за допомогою якого звуки мовлення позначаються на письмі. Повної відповідності між буквами і звуками немає. В слові може не збігатися кількість букв і звуків, їх звучання і написання. Між буквами і звуками немає однозначної відповідності. Необхідно розрізняти звуковий і буквений склад слова. В українській мові є шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Голосними називаються такі звуки, які складаються тільки з голосу. Коли голосові зв′язки напружуються — виникає голос. На письмі голосні звуки позначаються за допомогою десяти букв: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї. Я, ю, є, ї – це тільки букви, таких звуків немає. В українській графіці букви «я», «ю», «є» можуть позначати один голосний звук або звукосполучення середньоязикового «й» з відповідними голосними у випадках, коли ці букви стоять на початку слова, складу, після апострофа та після голосного «маяк». Такі, наприклад, слова як «яблуко», «єнот», «б’ю» фонетично вимовляються так: [йаблуко], [йеинот], [бйу]. Букви «я», «ю», «є» вживаються і в іншій ролі, вони можуть позначати голосні у сполученні з м’яким приголосним, наприклад: «лисиця», «синє», які фонетично звучать так: [лиесиц'а], [син'е]. Буква ї завжди позначає на письмі два звуки (має звукове значення) – [йі] - [йі]жак, Ки[йі]в. В українській графіці м’якість приголосних звуків позначається, крім букв «я», «ю», «є» ще й м’яким знаком «ь», який сам по собі звука не позначає і вживається виключно для позначення м’якості приголосного звука. Букви «ї» та «щ» завжди позначають два звуки: [й]+[і] та [ш]+[ч]. Один звук може позначатись двома буквами: [дж] — «д» та «ж», [дз] — «д» та «з». У системі приголосних є 10 м’яких і 22 твердих звуки, причому для м’яких приголосних немає спеціальних букв. Співвідносні тверді і м’які приголосні позначаються на письмі однаковими буквами. Але це не дає підстав вважати їх варіантами одного звука. Твердий і м’який парні звуки є різними, рівноправними звуками в мові, оскільки кожен з них може виконувати смислорозрізнювальну функцію в слові. Наприклад, слова «стан» і «стань», маючи різне лексичне і граматичне значення, фонетично відрізняються одне від одного кінцевими звуками [н] - [н']. Ті приголосні, які не мають пари твердості - м’якості в позиції перед голосним [і] лише пом’якшуються (крім приголосного [й], який завжди м’який). Тверді приголосні звуки в українській мові лише перед звуком [і] трохи пом′якшуються (губні, задньоязикові і шиплячі звуки — [б], [п], [в], [м], [ф]; [г], [к], [х]; [ж], [ч], [ш], [дж])[2, с.8]. У початкових класах учням нелегко відрізнити пом’якшені звуки від м’яких, які також можуть вживатись перед [і]. Тому, пом’якшені приголосні перед [і] в початкових класах умовно відносять до м’яких. Більшість приголосних звуків української мови утворюють пари з дзвінкістю та глухістю. Частина приголосних є дзвінкими непарними. До них належать: [в], [й,] [л], [л'], [м], [н], [н'], [р], [р']. Оволодіння початковою навичкою читання, як процесом відтворення звукової форми слів за їх графічними моделями, вимагає від дітей умінь орієнтуватись у звуковій системі рідної мови, використовувати графічний аналіз, який зводиться до впізнавання букв, а потім до визначення їх звукового означення, тобто співвідношення між буквами алфавіту і звуками мовлення. У сучасній школі навчання грамоти першокласників здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. М. С. Вашуленко узагальнив основні принципи, що допомагають сформувати в учнів елементарні уміння читати й писати:
слід йти від звука до букви:
Практичне засвоєння звукової системи мови
Ознайомлення учнів з буквами, що позначають звуки на письмі
одночасно паралельне опрацювання парних твердого та м’якого приголосних, що позначаються однією літерою;
забезпечення складового читання на початку ознайомлення з кожною новою літерою; злите прочитування сполучень «ПГ», «П’Г»;
слухання й говоріння, читання й письмо – це взаємозв’язані види мовленнєвої діяльності у навчанні грамоти першокласників, які здійснюються паралельно.
У діючому «Букварі», авторами якого є М.С. Вашуленко та О.В. Вашуленко, матеріал найбільш вдало підібраний, в порівнянні з іншими букварями, що функціонують в сучасних школах. «Буквар» М.С. Вашуленко та О.В. Вашуленко орієнтує вчителя на створення оптимальних умов для опрацювання звука і букви, формування повноцінної навички читання. Саме в ньому і відображаються тенденції, які стосуються досліджуваного питання: 1) за малюнком вимовляється слово – назва предмета, з такої позиції, де мовленнєвий звук в найменшій мірі залежить від інших. 2) відпрацьовується артикуляція виучуваного звука. 3) проводяться вправи на розпізнавання виучуваного звука в словах, де він може стояти на початку, в середині та кінці слова. 4) дається характеристика звука на основі увідомлення особливостей його артикуляції та істотних ознак: голосні порівнюються з приголосними, приголосні порівнюються за твердістю та мякістю, глухістю та дзвінкістю. У Букварі змінено порядок вивчення букв порівняно з попередніми підручниками з навчання грамоти. Спочатку вивчається шість букв, що позначають голосні звуки. Потім приголосні: сонорні, й ті, що можуть позначати пари твердих і м′яких приголосних (крім ц), та к, п, в, ш, й, ь. Після цього – всі йотовані, буква б, слова з апострофом, що сприятиме введенню їх до активного словникового запасу і запам′ятовуванню їх правопису. При навчанні грамоти необхідна спеціальна робота не тільки над звуками, але й буквами. Щоб підкреслити основний напрямок роботи на уроці — від звука до букви, в букварі за виучуваною буквою закріплюється строго фіксоване місце: буква розміщена в лівому верхньому куточку сторінки. В нижній частині сторінкового розвороту розміщена «стрічка букв», яка введена з тією метою, щоб співставлювані зі звуками букви також засвоювались у відповідній системі: букви розміщені так, що це дозволяє проводити їх класифікацію (букви, що позначають голосні звуки; букви, що позначають приголосні (тверді та м’які) звуки).
Відтак, все це дозволяє з однієї сторони тісніше встановити відповідність між звуком та буквою, а з другої — попередити їх зміщування. В результаті цього, відкривається можливість для більш раннього ознайомлення учнів з алфавітними назвами букв.
Процес навчання грамоти будується на основі врахування фонетичної та графічної системи української літературної мови у їх взаємозв’язку. Українське письмо є звуковим, крім того, провідним принципом українського правопису є фонетико-графічний («Як я чую, так і пишу»), а тому дитина зможе навчитися читати і писати лише тоді, коли оволодіє вмінням переводити графічні знаки у звуки і навпаки, тобто здійснювати звукобуквений аналіз слів.
Сучасна методика навчання грамоти вже у букварний період розкриває дітям у доступній формі для них реально існуючі зв’язки між звуками і буквами української мови.
Характеризуючи звуки, ми враховуємо три аспекти якості звука: акустичну, артикуляційну, перцептивну. В першому випадку враховується звучання, у другому — утворення, в третьому — сприйняття звукових одиниць. Важливо з цих же позицій давати поняття звука дітям. Тоді вони усвідомлено характеризують звук, аналізуючи його утворення.
Учитель, який навчає дітей грамоти, повинен знати, що в основі української графіки лежить складовий принцип. Він полягає в тому, що однією і тією ж буквою на письмі може бути позначено два різні звуки — твердий і м’який. Наприклад, у кожній парі слів «рукав» і «рюкзак», «лось» і «льон» перші тверді [р], [л] та м’які [р '], [л ']. Таким чином, окремо взяту букву із слова здебільшого не можна прочитати, оскільки її звукове значення залежить від інших у складі, зокрема, від букв, що позначають голосний звук.
Якщо взяти склади «на» і «ні», то правильно відтворити звукове значення букви «ен» можна тільки тоді, коли прочитати її з наступною буквою.
Окремо взяті букви «я», «ю», «є» можна прочитати так, як вони називаються, відповідно вимовляючи звуки [йа], [йу], [йе]. Але в сполученні з попередніми буквами («ля», «тю», «нє»), вони читатимуться як звуки [а], [у], [е] після м’яких приголосних.
У зв’язку з цим, одним з важливих принципів методики навчання грамоти є принцип складового читання, який вимагає вже на початковому етапі формування вміння читати, орієнтування не на окремі букви, а на склад як основну одиницю читання, не допускаючи побуквеного прочитування слів.
Склад — це злита єдність конкретних мовленнєвих звуків. У мовленні така єдність звуків утворюється в результаті суміщення вимови приголосного з голосним. Відповідно, щоб прочитати склад, потрібно також перетворити розчленовану послідовність фонем, що позначені буквами, у злиту єдність мовленнєвих звуків. Для цього дитина повинна не тільки побачити всі букви складу до його вимови, але, як і в мовленні, сумістити артикуляцію звуків і тільки після цього вимовити слово (М. Р. Львов) [7, с. 26]. До складу в українській мові може входити один, два, три і більше звуків. Основним звуком у кожному складі є голосний, тому голосні звуки називають ще складотворними. У слові є стільки складів, скільки є голосних звуків. Склад вимовляємо одним поштовхом видихуваного повітря і маємо один голосний звук. Вимова одного зі складів слова з більшою силою називається наголосом. Тому потрібно розрізняти склад з наголошеним голосним звуком, а решта складів є з ненаголошеними голосними. Найпростіша структура тих складів, які утворені з голосного та тих, що становить сполучення приголосного з голосним, наприклад: [о-ко], [лі-си]. Тоді поділ таких слів на склади не становить труднощів. Сумніви виникають тоді, коли в слові є збіг двох приголосних, між якими треба встановити складову межу.
Кінцевим завданням розвитку навички читання є досягнення того синтезу між окремими сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця. Чим гнучкіший синтез між процесами осмислювання і тим, що називається навичкою читання, тим повніше проходить читання, тим воно точніше, виразніше (Т. Г. Єгоров )[8, с. 34 ]. Відомо, що механізм читання полягає у перекодуванні друкованих (або рукописних) знаків і їхніх комплексів у смислові одиниці, у слова, у переведенні писемного мовлення в усне. У зв'язку з тим, що читання за механізмом вимови слова — теж усне мовлення, то важливою умовою формування повноцінної навички читання є високий рівень розвитку усного мовлення, слухового сприйняття чужого мовлення та внутрішнього мовлення. Коли дитина починає вчитися читати, у неї перед очима письмовий текст, оволодіння яким вимагає від неї нового типу операцій, які досі не мали місця в її психічній діяльності. Це аналітичні операції зі звуками і буквами. Отже, читання неможливе без звукобуквеного аналізу слів, без уміння виділяти окремі графеми (або поєднувати графеми) і співвідносити їх з відповідними звуковими сегментами. Процес читання — це відтворення звукової форми слова за його графічною (буквеною) моделлю [3, с. 12].
Таким чином, умовою успішного формування навички читання є навчання учнів сприймати звуки на слух, правильно їх вимовляти, спостерігати за артикуляцією, усвідомлювати звуки як фонеми, тобто смислорозрізнювальні елементи, розрізняти голосні та приголосні, тверді та м'які приголосні звуки.