Завдання

1. Випишіть цитати до характеристики Олесі та Христі.

2. Випишіть ключові слова діалогу Олесі та Василя.

3. Випишіть висловлювання фон Краузе про українців.

4. Кіноповість (грецьк. kineo — рухаю) — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість». Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, уводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, кіноповістю називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Публіцистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь- якого роду й жанру. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці, образність.

4. Фактичний початок президентської кампанії в Росії стартував, як завжди, з України. Стало очевидно, що боротьба за посаду Президента – справжнього патріота, а може навіть націоналіста, який відбудує Велику Росію, залишається актуальною. А тому не дивно, що Володимир Путін свій старт боротьби за статус головного росіянина, або точніше навіть головного «русского», розпочав за традицією, з України, зробивши гучну заяву, про те, що Росія у Великій Вітчизняній війні перемогла б і без України.

«Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців… І коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі…».

Конфлікт між Сталінським і Довженківським підходом та, відповідно, офіційно радянським і українським поглядом на війну змушує Довженка зробити такий запис: «Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі! Зникни, ненависть! Щезни, убожество!»

В даному випадку нема потреби переповідати подальшу долю «України в огні» та діяльність Олександра Довженка. Але історія, про яку ми говоримо, є доволі показова: чи за Сталінської доби, чи в нинішній Росії, в Кремлі були переконані, що всі перемоги можливі лише завдяки московському керівництву, а доля народу, тим більше українського, не є темою для об’єктивного висвітлення та поваги до нього.