Історична довідка про початок Великої Вітчизняної війни

22. червня 1941 року Німеччина напала на радянський Союз. З перших днів війни на західних кордонах України розгорілися жорстокі бої. Битви перших тижнів війни завершилися катастрофічною поразкою радянських військ, які змушені були залишити значну частину України.

Протягом 1941-1942рр. Україна була окупована фашистами і зазнала жахливих знущань. Німці взяли у своє володіння країну, щоб нещадно експлуатувати, змусити українців працювати на Німеччину. Передбачалося перетворити Україну на аграрно - сировинний придаток рейху для колонізації представниками «вищої раси». До Німеччини вивозили сировину, метали, продовольство, твори мистецтва, музейні експонати і навіть родючі українські чорноземи.

Оголосивши всі землі власністю Німецької держави, гітлерівці змушували все вирощене передавати окупаційній владі. Жорстоких репресій зазнало сільське населення. Було зруйновано і спалено 28 тис. сіл і хуторів, залишилися без даху над головою 10 млн. людей. Убито і замучено 3,9 млн. цивільного населення.

Велася активна визвольна партизанська війна. Наприкінці 1942 року в Україні діяло 5 партизанських з'єднань і близько 900 загонів.

У ході Другої світової війни Україна зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Коли почалося звільнення України, німецькі війська застосовували тактику «випаленої землі», що означало знищення всього, що вони не могли забрати із собою.

У центрі твору історія однієї родини. Довженко вибрав для них особливе прізвище. Цим він пов'язав сучасних йому українців зі славними предками запорожцями. Як колись запорожці, стали сини Лавріна та й він сам на захист рідного народу та своєї землі.

Тема повісті: трагічна доля українського народу, який опинився між вогнями двох систем: радянської та фашистської. Довженко обстоював погляд на людину як на неповторну особистість, а це суперечило декларованому в тогочасному суспільстві погляду на людину, як на гвинтик. Це кіноповість-трагедія, яка своїм драматичним звучанням суперечила офіційній думці щодо реалій війни.

Родина Запорожців – мікромодельУкраїни. Пісня «Ой піду я до роду гуляти» є своєрідним обрамленням. Вона символізує єдність родини та злагоду в ній, а отже, єдність українського народу.

Основна думка твору – віра автора в перемогу над окупантами та утвердження безсмертя української нації.

Жанр твору – ущільнена фреска-калейдоскоп, де сцени перебувають в органічній взаємодії та розміщені в такому порядку, щоб підкреслити типові риси українського національного характеру.

Тетяна Запорожець - Берегиня роду, яка вчить своїх дітей найголовнішому – надії та вірі: «Вір, донечко, як би тобі не було важко, вір, надійся, віруй, дитиночко моя». Символічно звучить її слово-плач

Олеся – ідеал української дівчини: «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі майстерниця квітів, чарівних вишивок і пісень». Вона була «тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою роботящим родом,… співала так голосно і так прекрасно, як не співалося ні одній артистці». Не бажаючи бути зґвалтованою ворогом, дівчина свідомо пропонує себе першому з наших – Василю Кравчині. Христя – дівчина, життя якої скалічила війна.

Лаврін Запорожець – ставши старостою, витримує гнів односельчан та приниження з боку ворога. Це свідчить про велику любов до своєї землі, відповідальність перед рідним народом та любов до життя. Картина , в якій зображено боротьбу Заброди та Запорожця – це символ того, як українці не вміють прощати один одному, примиритись заради спільної мети.

Словами ворога Довженко формулює причину незнищенності українців і водночас говорить про нашу вічну ахіллесову п’яту – у нас немає єдності, відсутня національна ідея. У цьому вина народу, трагічна історія якого показувала, що зрада і прагнення влади стають вищими за національні інтереси.