Тема 10. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави 1. Загальні положення про зобовьязання у звуьязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. 2.Повернення в натурі безпідставно набутого майна Тема 11. Спадкування 1. Основні категорії спадкування 2. Поняття спадкування і права на спадкування 3. Види спадкування 4. Обьєкти спадкування  5. Відкриття спадщини.  6. Особливі випадки спадкування

111111111111111111111111111111111111111111111111

Загальні положення про зобовьязання у звуьязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

Загальні положення

Зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави є окремим самостійним видом позадоговірних зобов'язань. Вони мають особливі підстави виникнення, а також специфічний зміст. Загальні положення про ці зобов'язання визначені у ст. 1212 ЦК , відповідно до якої особа, яка набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно потерпілому.

Внаслідок цих фактів потерпілі зазнали шкоди своєму майну. У той же час інші особи набули те, що не повинні були отримати, або, навпаки, зберегли те, що повинні були втратити. Таким чином одні особи без будь-якої для цього підстави збагатіли за рахунок інших.

Цей вид зобов'язань виникає на підставі таких юридичних фактів:

1) набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої;

2) відсутність для цього законних підстав.

При цьому не має значення, чи є безпідставно набуте або збережене майно результатом поведінки особи, яка збагатіла, самого потерпілого, третіх осіб або це склалося поза їхньою волею.

Набуття або збереження майна однією особою є наслідком відповідного зменшення майна іншої особи. Але не будь-яке збільшення майна однієї особи за рахунок іншої тягне виникнення даного виду зобов'язань. Необхідна відсутність законних підстав набуття та збереження майна.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави із самого початку при набутті майна, а і тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Так, буде безпідставно набутим отримане за заповітом майно, якщо у подальшому заповіт буде визнаний недійсним. Безпідставним стане набуте майно за договором дарування, якщо у випадках, передбачених законом, цей договір буде визнаний недійсним (ч. З ст. 719; ч. 4 ст. 720 ЦК).

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Ним можуть бути будь-які юридичні факти, як передбачені, так і не передбачені законом. Такими фактами можуть бути правомірні та неправомірні дії як самої безпідставно збагатілої особи, так і потерпілого або третіх осіб. Такою підставою може бути і судова ухвала.

Інакше кажучи, для визначення зобов'язання таким, що виникло внаслідок набуття, збереження майна без достатньої підстави, вирішальне значення має не характер поведінки набувача (правомірна чи неправомірна) і не юридичні факти, на підставі яких виникає це зобов'язання (правочини, події або вчинки), а відсутність передбачених законом або правочином підстав для набуття або збереження майна.

Всі життєві обставини, на підставі яких може виникнути безпідставне набуття майна, неможливо передбачити заздалегідь. Тому вони в законі не перераховані, а лише в узагальненій формі виражені у ст. 1212 ЦК, відповідно до якої правила, передбачені гл. 83 ЦК, застосовуються незалежно від того, чи виявилося безпідставне набуття наслідком поведінки набувача майна, самого потерпілого, третіх осіб або відбулося поза їхньою волею.

Згідно з принципом, що ніхто не має права набувати майно за чужий рахунок без передбаченої законом або правочином підстави, який покладений у зміст ст. 1212 ЦК, безпідставність такого набуття робить його об'єктивно протиправним. Тому протиправність поведінки не належить ні до обов'язкових, ні до характерних умов безпідставного набуття майна. Протиправність безпідставного набуття виражається в самому факті зменшення охоронюваних законом майнових інтересів потерпілого. Стан набувача майна, збереженого за рахунок іншої особи, вважається неправомірним, в силу чого він і повинен повернути його.

Суб'єктом зобов'язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник), і особа, яка має право на отримання від боржника безпідставно набутого або збереженого (кредитор). Ними можуть бути як фізичні особи, в тому числі недієздатні, так і юридичні особи незалежно від характеру їхньої правосуб'єктності.

Об'єктом зобов'язання внаслідок безпідставно набутого майна є дії безпідставно збагатілої особи (боржника) щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого.

Змістом даного зобов'язання є право потерпілого вимагати повернення безпідставного збагачення (в натурі або шляхом компенсації) від безпідставно збагатілої особи та обов'язок останньої повернути отримане (збережене) майно потерпілому.

Закон розрізняє два засоби виникнення безпідставних вигід у однієї особи за рахунок іншої: безпідставне набуття та безпідставне збереження майна. Відповідно до цього виділяють і два види зобов'язань з безпідставного набуття майна.

Набуття майна взагалі передбачає набуття будь-якого майнового права. Безпідставне набуття мас місце, коли майно надходить до сфери набувача без виникнення права на нього або з виникненням права, але без достатньої для цього підстави (наприклад, коли майно збереглося, але вже змішалося із майном набувача і не може бути відокремлене з однорідних речей).

На відміну від набуття, яке завжди передбачає збільшення майна набувача, при безпідставному збереженні обсяг його майна залишається таким самим, як і раніше, хоча і повинен був зменшитися, якщо б не настав певний юридичний факт, який потяг розглядуване зобов'язання.

Зобов'язання з безпідставного набуття майна схоже з деліктним зобов'язанням. Різниця між зобов'язаннями із заподіяння шкоди та із безпідставного набуття майна полягає у підставах їхнього виникнення. Підставою виникнення зобов'язання із заподіяння шкоди є делікт (правопорушення). Безпідставність же набуття майна спирається на різноманітні факти, в тому числі і на правомірні (вчинки), події, поведінку тварин тощо. У зв'язку з цим, за винятком випадків, передбачених законом, зобов'язання із заподіяння шкоди виникають тільки з вини заподіювача шкоди. Для виникнення ж зобов'язань, передбачених ст. 1212 ЦК, має значення сам факт безоплатного переходу майна від однієї особи до іншої або збереження майна однією особою за рахунок іншої за відсутності для цього правових підстав.

Вказані зобов'язання мають відмінність і за суб'єктним складом. У зобов'язаннях із заподіяння шкоди поряд з особою, зобов'язаною до відшкодування шкоди, завжди є і конкретний потерпілий - кредитор, на користь якого і відбувається відповідне стягнення. При безпідставному набутті майна такого потерпілого може і не бути, тоді безпідставно набуте майно підлягає стягненню в доход держави. Крім того, при безпідставному набутті майна боржник завжди є збагатілою особою. У випадках же заподіяння шкоди боржником нерідко виступає не сам заподіювач шкоди, а третя особа, на яку закон покладає обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду.

Відмінність зобов'язань, які розглядаються, полягає і у їхньому змісті. Зобов'язання із заподіяння шкоди забезпечують відновлення майнового стану потерпілого в тому вигляді, в якому він перебував до правопорушення, до повного відшкодування. В цьому випадку відшкодування дорівнює шкоді. При безпідставному набутті немає відповідності майнової вигоди набувача втратам потерпілого: останньому шкода відшкодовується тільки у тому обсязі, в якому боржник збагатів.

Нарешті, різною є і юридична природа відновлюючих заходів у порівнюваних зобов'язаннях. Відшкодування шкоди за правилами гл. 82 ЦК звичайно є мірою відповідальності, в той час як обов'язок особи, яка безпідставно набула майно, повернути набуте або збережене потерпілому не є мірою відповідальності, тому що боржник не несе ніяких майнових втрат.

Безпідставне набуття майна може траплятися і у договірних відносинах, але це не змінює його недоговірної природи, оскільки відносини, які охоплюються ст. 1212 ЦК, виникають за межами обов'язків за договором. їхньою підставою є не договір, а інші юридичні факти - односторонні правочини, фактичні дії, юридичні вчинки тощо, які не складають зміст обов'язку сторони за договором.

Відносини з безпідставного набуття або збереження майна мають широку сферу застосування. Вони являють собою універсальний інститут захисту цивільних прав і (якщо інше не передбачено ЦК, іншими законами або іншими правовими актами і не випливає із сутності відповідних відносин) застосовуються до всіх вимог щодо повернення безпідставно набутого майна незалежно від підстав його виникнення. Ці відносини межують із вимогами про повернення виконаного за недійсним правочин ом, а також за неукладеним договором; витребування майна власником із чужого незаконного володіння тощо.

Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Коментар: Коментована стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми коментованої статті мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо. Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. Наприклад, продавець надав покупцеві здачу в більшому розмірі, ніж потрібно, або передав неоплачений товар. По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК). До відсутності правової підстави коментована стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо. Друга частина коментованої статті передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо подає підроблені документи для отримання пільги або здійснює якісь інші неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення). Третя частина коментованої статті передбачає розповсюдження положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК. Встановивши такі положення, законодавець не надав визначення характеру такого додаткового застосування. Як мають застосовуватися норми коментованої статті до правовідносин із повернення виконаного за недійсним правочином або в разі витребування майна із чужого незаконного володіння: субсидіарно, альтернативно на вибір кредитора або завжди разом? Судова практика на сьогодні іде таким шляхом, що, наприклад, для повернення набутого за недійсним правочином достатнім є подання відповідних позовів на підставі положення ст. 216 ЦК. Так само й у випадку, якщо пред'являється вимога про відшкодування шкоди, спір вирішується за правилами Глави 82 ЦК. Разом з тим у випадках, коли на підставі положень спеціальних норм ЦК якісь вимоги задовольнити не можна, є підстава для застосування коментованої статті. Так, наприклад, якщо майно, що підлягає поверненню у разі визнання правочину недійсним, виявилося пошкодженим або зменшилася його вартість, компенсація таких втрат може бути здійснена за правилами Глави 83 ЦК. Якщо за правилами ст. 387 ЦК подається віндикаційний позов про повернення майна із чужого незаконного володіння, то на підставі положень коментованої статті власник може вимагати стягнення доходів від користування річчю або відшкодування вартості речі в разі погіршення її якості під час незаконного володіння нею. Аналогічно можливо застосувати положення коментованої статті до ситуації, коли в разі завдання недоговірної шкоди заподіювач шкоди сам збагачується внаслідок вчинених дій (наприклад, в разі крадіжки майна і використання вкраденого майна з метою отримання прибутку тощо). Отже, в цілому можна зробити висновок, що положення коментованої статті можуть застосовуватися до відносин, передбачених у частині третій, субсидіарно, якщо на підставі положень спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав. Перелік ситуацій, при виникненні яких допускається застосування норм коментованої статті, не є вичерпним, отже, ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення (привласнення особою скарбу (ст. 343 ЦК) тощо.

22222222222222222222222222222

Стаття 1213. Повернення в натурі безпідставно набутого майна

1. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. 2. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Коментар: Частина 1 коментованої статті спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна. При цьому такий обов'язок покладається на набувача незалежно від того, чи була неможливість передачі майна в натурі наслідком об'єктивних обставин (подій) або наслідком дій набувача або третіх осіб. Разом з тим, якщо у загибелі майна є винним сам набувач, він до того ж є зобов'язаним відшкодувати потерпілому завдані збитки. Розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка далі може бути переглянута на момент прийняття судом рішення.

Тема 11. Спадкування 1. Основні категорії спадкування 2. Поняття спадкування і права на спадкування 3. Види спадкування 4. Обьєкти спадкування  5. Відкриття спадщини.  6. Особливі випадки спадкування

11111111111111111111111111

Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, яке знаходиться на праві власності та інших речових правах. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування - один зі способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов'язальним правом. Тому спадкове право є однією з важливих підгалузей цивільного права і займає проміжне місце між речовим та зобов'язальним правом. До основних понять спадкового права належать відповідні категорії, основні з яких наводяться нижче. Спадкування - перехід майна після смерті його власника до інших суб'єктів за однією з двох підстав - за заповітом (тестамен- том) або за законом. Спадкове право - сукупність правових норм, які визначають підстави та регулюють порядок переходу майна померлої особи до інших суб'єктів цивільного права. Право спадкування у суб'єктивному сенсі - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи. Право спадкування у об'єктивному сенсі - сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини). Спадкодавець - людина (фізична особа), після смерті якої залишилося майно, стосовно якого відбувається спадкування. Спадкоємці - учасники цивільних відносин, до яких переходить у встановленому порядку майно спадкодавця. Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, - це сукупність прав і обов'язків померлого. Наступництво при спадкуванні - перехід прав і обов'язків від одного учасника цивільних відносин до інших. Універсальне наступництво при спадкуванні - перехід до спадкоємців усіх прав й обов'язків спадкодавця. Сингулярне наступництво при спадкуванні - перехід до окремих осіб лише прав спадкодавця, не обтяжених обов'язками. Відкриття спадщини - виникнення у спадкоємців права на набуття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця. Набуття спадщини - її прийняття шляхом вчинення передбачених законом дій. Заповіт - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті шляхом одностороннього волевиявлення (правочину), на підставі якого виникають права і обов'язки у спадкоємців. Спадкування за законом - спадкування, що настає в порядку, встановленому законом, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, а також у випадку смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини. Черга спадкоємців за законом - визначені у законі особи, які закликаються до спадкування одночасно (на рівних засадах). Спадкова трансмісія - перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи-спадкоємця, яка померла після відкриття спадщини, але до її прийняття. Спадкування за правом представлення - передача при спадкуванні за законом спадкової частки померлого спадкоємця зазначеним у законі особам - онукам, дідусям, бабусям тощо в разі, коли спадкоємець помер до відкриття спадщини. Заповідальний відказ (легат) - розпорядження спадкодавця в заповіті про надання майнової вигоди за рахунок спадкового майна третій особі - відказоодержувачу. Фідеїкоміс (доручення совісті) - доручення спадкодавця спадкоємцю виконати щось на користь третьої особи, зроблене без дотримання спеціальних формальностей. Спадкування за системою парантел - закликання до спадкування групи кровних родичів, яка утворюється загальним пращуром та його низхідними. Перша парантела включає самого спадкодавця та його низхідних, друга - батьків спадкодавця та їх низхідних тощо. Застосовується в законодавстві низки країн центральноєвропейської системи приватного права. Договір про спадщину - домовленість про призначення спадкоємця чи встановлення легату. Сторонами такого договору є спадкодавець та спадкоємець чи третя особа (українським цивільним законодавством не передбачений). Слід відрізняти від спадкового договору. Спадковий договір - домовленість, за якою одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача (глава 90 ЦК).

222222222222222222222222