Зразок оформлення розділів та підрозділів роботи розділ 1 теоретико-методологічні основи дослідження політичної суб’єктивації національних меншин

2 Інтервали

1.1. Політико-правові та наукові парадигми політичної суб’єктивації національних меншин

Дослідження етнополітичних процесів передбачає насамперед визначення змісту базових категорій. Мова йде передусім про категорії «національна меншина», «етнічна меншина», «етнічна група», «етнічна спільнота», «корінний народ» тощо. Як правило, цими поняттями оперують у своїх працях науковці, визначаючи різні категорії населення, яке зараховують до національних меншин. Необхідно відзначити, що ці меншини не однорідні. Є багато трактувань та підходів щодо їх визначення. Кожна окрема держава, враховуючи власні історичні та політичні реалії, дає свої дефініції суб'єктам етнонаціональної політики, виробляє власний підхід до реалізації їхніх прав. Немає єдності щодо змісту етнополітичних термінів і серед вітчизняних дослідників. Загалом учені намагаються узагальнити типологічні параметри поняття «національна меншина».

2 Інтервали

1.2. Джерельна база та стан наукового вивчення проблеми

Законодавство України відкриває широке поле діяльності для забезпечення основних прав і потреб більшості етнічних спільнот у політичній, соціальній і мовно-культурній сферах. В Україні створена і вдосконалюється адекватна міжнародним нормам політико-правова система з регулювання етнонаціональних процесів для забезпечення оптимального балансу інтересів титульної нації та етнічних меншин.

Розділ 2 специфіка етнічної ідентифікації угорців краю

2 Інтервали

2.1. Історичні аспекти формування угорського етнічного ареалу

Заселення угорців на терени Закарпаття розпочалось ще в IX–X ст. Упродовж XI–XIII ст. угорські феодали освоїли землі Притисянської низовини, а згодом і передгірської частини Закарпаття. В XIV ст. угорці досить компактно заселили південну частину краю, утворюючи змішані русинські (українські) та угорські села, містечка. Згодом місцями компактного розселення угорців ставали містечка Берегово (Beregszász), Виноградово (Nagy Szőlős), Королево (Királyháza), Вілок (Tisza Újlak).

2 Інтервали

2.2. Етнічна, мовна та конфесійна ідентифікація

Угорська етнічна ідентифікація. Угорська національна меншина в Україні впродовж 50 – 80-х років ХХ ст. практично завжди зростала. За повоєнні роки приріст угорського населення був хоч і повільним, але стабільним і склав 13,6 %. Однак із входженням Закарпаття до складу України угорці в тією чи іншою мірою були включені в міграційні процеси. З початку 80-х років чисельність угорців стала поступово зменшуватись за рахунок виїзду на постійне місце проживання в Угорщину [60, с. 15].

Зразок оформлення списку використаних джерел

I. Опубліковані документи:

1. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту. Міжнародні документи з прав людини. – Харків : РВФ «Арсіс, ЛТД», 2000. – 288 с.

2. Закон України про угорський автономний територіальний округ. Проект // Вісник Берегівщини. – 1992. – 22 лютого. – С. 5.

3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К. : Преса України, 1997. – 80 с.