5. Пожертва як різновид договору дарування
Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, новий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету - пожертву. Пожертва - це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст.729 ЦК України).
Специфічними рисами пожертви є насамперед визначення мети, для досягнення якої даруються певні речі. Мета визначається договором. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.
Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права.
Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст.730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.
Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Отже, благодійництво та пожертва - тотожні поняття. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.
Відповідно до цього закону меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.
Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч.2 ст.717 ЦК, оскільки визначаючи в ст.730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов’язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов’язок забезпечити таке право.
Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.
Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до обумовленої договором мети. Таким чином, право власності особи, якій пожертвували майно, має певні особливості. Така особа не вправі здійснювати належне їй право як абсолютне. Адже використання пожертви на інші, не обумовлені договором цілі, навіть якщо таке використання за призначенням виявилося неможливим, допускається лише за згодою пожертвувача. Наприклад, у разі, коли предметом дарування є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов’язок надати її у суспільне користування, тобто дозволити доступ усім бажаючим.
Згідно з ч.3 ст.730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.
У разі смерті пожертвувача чи ліквідації юридичної особи - пожертвувача, використання пожертви для інших цілей може здійснюватися за рішенням суду (ч.2 ст.730 ЦКУ). Слід звернути увагу, що в правозастосувальній діяльності неодмінно виникне питання: хто ж може звернутися до суду з відповідною вимогою у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям чи про зміну мети її використання. Тобто механізм реалізації такого законодавчого положення практично відсутній. Очевидно, що правом на звернення до суду у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям та про зміну цільового її використання мають бути наділені будь-які зацікавлені особи, про що має бути зазначено у ч.2 ст.730 ЦКУ.
Окремо слід зазначити, що за ч.3 ст.720 ЦК передбачається навіть "не обтяжувати" статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі "пожертви" і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.