Вступ

Не останнє місце в потоці різноманітних життєвих ситуацій, з якими стикається, або в які потрапляє людина займають обставини, пов’язані з питаннями дарування. Найчастіше, звичайно, при цьому згадуються дні народження, адже тут присутні і дарувальник, і обдаровуваний, і є предмет дарування - дарунок, щодо якого між сторонами фактично укладено усний договір дарування.

Базовим правовим положенням всієї конструкції нормативно-правових актів держави, що регулюють правові основи здійснення дарування є норма ст.41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Звідси, очевидно, випливає і право особи на безоплатну передачу належної їй власності іншій особі. Його конкретизовано і унормовано в Цивільному кодексі України, де законодавець відповідним питанням присвятив окрему главу (Глава 55).

Майнові відносини у демократичному суспільстві у своїй переважній більшості носять оплатний характер. Оплатність відносин з участю фізичних та юридичних осіб випливає з майнової відокремленості, госпрозрахункової самостійності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм діяльності. Для відносин, учасниками яких є громадяни, принцип оплатності має вирішальне значення, оскільки у такий спосіб дозволяє забезпечити не тільки їхні матеріальні, а й духовні потреби.

Але разом з цим в умовах розвитку ринкових відносин існують і все більше розвиваються безоплатні майнові відносини. Юридичні та фізичні особи передають один одному безоплатно з дотриманням встановленого порядку матеріальні об’єкти, що не є результатом їх господарської діяльності, наприклад підприємства, будівлі і споруди, особливо, якщо вони зведені за рахунок бюджетних асигнувань. Безоплатний розподіл майна застосовується і у відносинах держави з громадянами. Проте не всі ці відносини набувають цивільно-правової форми. Безоплатна передача майна у власність або в користування іншій особі отримує цивільно-правовий вираз тільки у випадках, коли вона відбувається на основі договору дарування.

Договір дарування, обумовлюючи безоплатну передачу майна у власність, найчастіше застосовується у відносинах між громадянами. Але громадяни можуть подарувати яку-небудь річ, грошову суму або іншу цінність і державі, і будь-якій іншій юридичній особі. Практиці відомо немало випадків безоплатної передачі громадянами суспільству витворів мистецтва, книг, історичних документів, інших культурних та історичних цінностей.

Зважаючи на значне поширення застосування договору дарування, його особливості порівняно з іншими цивільно-правовими зобов’язаннями, виникає необхідність наукового дослідження поняття, предмету, сторін та інших властивостей вказаного різновиду договорів про безоплатну передачу майна у власність.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що договір дарування досить специфічний і тому потребує глибокого і досконалого вивчення. Договір дарування має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України, спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємництва. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування, що передбачає передання майна у власність.

Ступінь наукової розробки.

У юридичній літературі значний внесок у дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, Д.В. Боброва.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.

Безпосередньо об’єктом дослідження в даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України "Про благодійництво та благодійні організації". Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування, як один із видів цивільного договору.

Основна мета даного теоретичного дослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договору дарування, а також розірвання договору і з’ясувати вимоги, які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору - міру відповідальності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.

Структура та обсяг курсової роботи

Робота складається з вступу, п’яти питань, висновку та переліку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 34 сторінки.

договір дарування пожертва правовий

1. Поняття та правова природа договору дарування

Передання майна у власність на безвідплатних засадах опосередковується договором дарування. За ЦКУ (ст.717) договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний: одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. У ЦК 1963 p. договір дарування моделювався виключно як реальний правочин: відповідно до ст.243 ЦК, договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Слід відзначити, що ЦКУ значно розширив межі правового регулювання відносин з дарування, порівняно з ЦК 1963 р., в якому містилися лише дві статті, присвячені договору дарування.

У науковій літературі практично усталеним є підхід, за якого договір дарування трактують як реальний та односторонньо зобов’язуючий. Враховуючи законодавче визначення договору за ст.717 ЦКУ, він може мати і консенсуальний характер. У дореволюційній літературі дарування розглядалося як односторонній правочин, спрямований на припинення права власності дарувальника і, відповідно, на його набуття обдарованим. У сучасній літературі дарування розглядається як договір. Однак, наприклад, Л.К. Веретельник висловлює позицію, що договір дарування не може вважатися власне таким. На її думку, він не відповідає ознакам договору. Видається, що таке твердження не відповідає природі дарування, та й сама дискусія в цьому руслі себе вичерпала.

Передання дарувальником майна як подарунка обдаровуваному має своїм результатом безпосереднє виникнення в обдаровуваного права власності на подароване майно. На відміну від інших реальних договорів, за якими передання майна має значення не тільки факту укладення договору, а й виникнення зобов’язань сторін, укладення договору дарування не породжує жодних цивільно-правових відносин, а веде до набуття права власності в обдарованого. Тобто, дарування - все ж договір, але такий, що не підпадає під загальноприйнятий дихотомічний поділ договорів на реальні та консенсуальні. А тому, як зазначають М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, дихотомічний принцип класифікації всіх цивільно-правових договорів на реальні та консенсуальні має умовний характер, оскільки не охоплює всіх випадків. А відтак договір дарування з обіцянкою дарування є консенсуальним, а договір дарування, який укладається шляхом передання майна обдаровуваному, є речовим договором - особливою категорією цивільно-правових договорів.

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-І ст. до н. е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права.

У римському праві договором дарування вважалася неформальна домовленість, за якою одна сторона, дарувальник, надавала іншій стороні, обдарованому, будь-які цінності за рахунок власного майна, з метою виявити щедрість щодо обдаровуваного. Окремим випадком дарування була обіцянка щось надати, вчинити певні дії тощо - дарча обіцянка. Класичні римські юристи не визнавали договір дарування типовим договором, а відносили його до домовленостей, що не підпадали під жодний тип договорів.

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

1. Dаndо - дарувальник безпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.

2. Prоmіttendо - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

3. Lіberаndо - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

1. Dоnаtіо remunerаtоrіа - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

2. Dоnаtіо sub mоdо - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

. Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва.

Обширне визначення договору дарування подано в ЦК РФ: за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов’язується передати іншій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимогу) до себе або до третьої особи, або звільняє чи зобов’язується звільнити її від майнового зобов’язання перед собою або перед третьою особою. Якщо в договорі дарування міститься обіцянка дарунку в майбутньому, то такий договір має бути укладений в письмовій формі. Недотримання такої вимоги має наслідком нікчемність договору. Договори дарування нерухомих речей підлягають державній реєстрації.

У Німецькому Цивільному Уложенні правовому регулюванню договору дарування присвячено 19 параграфів розділу 4 книги 2 "Зобов’язальне право". Надання, через яке одна особа за рахунок свого майна збагачує іншу особу, вважається даруванням, якщо обидві сторони згідні з тим, що надання здійснюється безоплатно. Надання може відбутися і без згоди обдарованого. У такому випадку дарувальник може призначити розумний строк для заяви про прийняття. З перебігом встановленого строку дарування вважається прийнятим, якщо інша особа до цього моменту не відмовилася від нього. Тобто, договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний. На випадок обіцянки вчинити дарування встановлене нотаріальне посвідчення дарування під страхом недійсності договору. Такий законодавчий підхід запозичений з римського права. Адже в класичному римському праві дарча обіцянка мала обов’язкову силу, якщо вона виражалася у формі стимуляції: словесній формулі, в якій особа на поставлене запитання відповідала, що вона дає або зробить те, про що її запитують. Слід відзначити практичну доцільність встановлення такого правила. Адже без формалізації форми обіцянки дарунка жодна зі сторін на випадок спору не зможе довести своєї правоти. Якщо ж обіцянка зафіксована і посвідчена нотаріально, то проблема її доказування відпадає.

Договір дарування за Цивільним кодексом Польщі конструюється як консенсуальний: дарувальник зобов’язується до безоплатного виконання зобов’язання на користь обдарованого коштом свого майна (ст.888). Цивільний кодекс Квебеку встановлює імперативні вимоги щодо форми договору дарування. Будь-який договір дарування - як рухомого, так і нерухомого майна - має бути нотаріально посвідченим під страхом його недійсності. Дарування має бути оголошеним. Виняток встановлений на випадок дарування рухомого майна зі згоди сторін, яке підтверджене фактом його передання в безпосереднє володіння обдарованого.

Договір дарування є безвідплатним. Тобто, встановлення в самому договорі будь-якого зустрічного еквіваленту з боку обдарованого на користь дарувальника буде означати, що такий договір не є даруванням (ч.2 ст.717 ЦКУ). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

. Символічне зустрічне задоволення як данини у традиції - наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючоріжучих предметів або домашніх тварин;

2. Виконання обов’язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва - ст.729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов’язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

. Покладення на обдаровувану особу обов’язку на користь третьої особи (ст.725 ЦК України). Такий обов’язок полягає у вчиненні певної дії або утримання від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачуючи грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи вимог про виселення тощо. Такий обов’язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обтяжують (обмежують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

. Покладення на обдаровувань особу обов’язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.

Обдаровуваний у цьому випадку зобов’язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов’язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

Договір дарування за ЦК України - це односторонній договір. З одного боку потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, - згодо обдаровуваного на прийняття дару.

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Попереднє регулювання даних правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1963р. ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов’язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості не набуття права власності та обтяження певними обов’язками:

. По-перше, це стосується договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Виникає зобов’язальне правовідношення - кредитором стає обдаровуваний (ст.723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником - дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії.

2. По-друге, покладення на дарувальника обов’язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб. Через невиконання він зобов’язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст.721 ЦК України).

При консенсуальному договорі обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов’язаний його передати (ст.723 ЦК України).