3. Ритм зміни груп образів моделює ритм усесвіту, космічний рух, часову і буттєву циклічність.

Коли голосівкам (які стають інструментом пізнання світобудови) надається така велика вага, то, певне, і ті зв’язки (чи протиставлення), які існують між ними у мові, набувають знаковості, ледь не філософського підтексту. Спробуємо довести це.

 Групи образів не мають значного смислового навантаження — вони є транспортом для кольорових суґестій, для Рембо вони важливі як носії певної семантики (кольорової, рухової і т.д.) — цим і пояснюється їхня різнорідність.

Кольорова скаля в тексті розгортається так: чорний — білий — червоний — зелений — синій. Важливо, що попри ілюзорну довільність добору кольорів, всі вони (крім синього) групуються парами: чорний—білий, червоний—зелений, — про невипадковість такого групування говорить посилання на працю Р. Якобсона, Р. Г. Фанта і М. Халле.

Щодо опозиційності полярних кольорів чорний—білий, то символічне навантаження цього протиставлення очевидне.

Поєднання червоний—зелений як протиставлення спокій—агресія і сила зустрічаємо і в сонеті Рембо “Сплячий в улоговині”: на тлі зелені, що символізує спокій, гармонію природи, змалювується убитий солдат; увага ж особливо концентрується на “двох червоних дірочках” в його грудях, ранах, що спричинили смерть. Поглиблюють смислове навантаження цього кольорового протиставлення слова митців, з якими Рембо був безпосередньо чи опосередковано пов’язаний світоглядом. Шарль Бодлер (який був непоганим малярем) пише: “Протягом довгого часу перед моїм вікном знаходилася забігайлівка, пофарбована наполовину в червоний, наполовину в зелений колір, і це поєднання було для моїх очей солодкою мукою” [Бодлер, 69]. Так про це говорить Ван Гог: “Я намагався виразити жахливі страждання людськості через червоний і зелений кольори (мовиться про картину “Нічне кафе”*. — Н.Н.)” — [стаття Color from Dictionary of Art].

————  * Див. http://www.ibiblio.org/wm/paint/auth/gogh/gogh.the-night-cafe.jpg

В оригіналі поезії протиставлення груп образів за шкалами кольору і руху супроводжується протиставленням голосних за деякими характеристиками (висота тону, огубленість/неогубленість). Вважаємо це не звичайною випадковістю, бо зміст гармонійно узгоджується зі звучанням, і, попри спонтанність побудови асоціативних рядів образів, простежуємо струнку підсвідомо організовану систему узгоджуваних протиставлень. Наукове підтвердження того, що протиставлення антитетичних фонем супроводжується протиставленням саме тих кольорів, які бачимо в сонеті, було зроблено лише в ХХ столітті (приміром, у цитованій праці Р. Якобсона, Р. Г. Фанта і М. Халле).

 

Українське відтворення “голосівки”	Французький голосний із транскрипцією	Колір голосного, наданий йому Рембо	Деякі диференційні ознаки фонеми	Найяскравіше виражені символічні значення кольорів
А	А [a]	чорний	неогубленість	бруд, розклад, тлін, низинні основи буття
E	E [?]	білий	огубленість	чистота, висота
I	I [i]	червоний	неогубленість	агресія, сила, крайній ступінь вираження емоцій
У	U [у]	зелений	огубленість	спокій, розважність, мудрість
O	O [o]	синій	огубленість	Бог, абсолют, небо, космос

Слово “підсвідомо” знову вживаємо дещо умовно — слід згадати слова Рембо про те, що він “винайшов (курсив мій. — Н.Н.) колір голосних”. Тут все одно відчувається певна штучність (і в старому значенні теж, від “штука” — “мистецтво”). Приміром, Поль Верлен з приводу “свавільності” цього сонета писав: “...сонет “Голосівки” ... у свідомості Рембо був не чим іншим, як проявом (але якого справедливого!) принципу писати так, як подобається тільки йому, використовуючи aрґумент “так треба”.

І незважаючи на те що інтуїтивно відкрита Рембо істина на багато років випередила наукові відкриття у цій галузі, його система є надзвичайно суб’єктивною, ба навіть ідеалістичною, бо й у творчості самого поета не знаходять інших виявів звукосимволічних значень голосних звуків, добутих у сонеті “Голосівки” [Великовський, 223]. При розгляді цього сонета не можемо говорити про чітко окреслену концепцію, адже тут превалює ігрове начало. Недарма на одній сучасній Рембо карикатурі його було зображено хлопчаком, що пензлем розмальовує літери. Карикатурист, певне, вважав, що в’їдливо висміяв новатора. Але він тільки вказав на особливість художнього мислення, про яку в лекції “Художник і фантазування” говоритиме З. Фройд: “...художній твір, як і мрія, є продовженням і заміною колишніх дитячих ігор” [Фройд, 134].

Можемо назвати “Голосівки” химерним синтезом дитячої гри, інтуїтивної прозірливості і поетичного хисту, зухвалою спробою пройти рівнями світобудови, як у трьох кантиках Данте, через п’ять голосних звуків і кольорів.

     Кіровоград