9.4. Особливості економіки держав-«тигрів»

До країн цієї групи належать чотири держави: Індоне­зія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, які значно пізніше ніж «драко­ни» почали модернізацію своєї економіки та структурні реформи господарства, а відтак хоча й мають традиційно високі темпи на­рощування основних макроекономічних показників, значно від­стають від країн-лідерів Східної та Південно-Східної Азії щодо рівнів ділової активності, залучення інновацій та інших типових Індикаторів постіндустріального суспільства. Разом з тим в струк­турі господарства «тигрів» чітко проглядаються спільні риси їх економіки, які можна погрупувати у такий спосіб:

1. Низькі відносні макроекономічні показники розвитку еко­номіки. Так, ВВП цих країн коливається від 2940 дол. на одного жителя в Індонезії (табл. 9.1) до 8750 дол. у Малайзії, а показники ІЛР дозволяють відносити ці держави до групи країн з серед­нім рівнем розвитку людського потенціалу.

Таблиця 9.1

ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Назва країни	ВВП на душу населення, ПКС, дол. США (2001 р.)	ІЛР, світовий ранг (2001 р.)	Питома вага бідного на­селення, % (1999 р.)	Зовнішня торгівля, млрд. дол. (2001 р.)
				експорт	імпорт
Індонезія	2940	112	27,1	56,7	31,2
Малайзія	8750	58	15,5	88,5	74,4
Філіппіни	3840	85	36,8	33,6	31,4
Таїланд	6400	74	13,1	64,2	60,2

Джерело: 1. Доклад о развитии человека, 2003. — Минск, 2003. — С. 239—240. 2. Доклад о мировом развитии 2003 года. — М, 2004. — С. 240—241; С. 244—245.

2. Домінуюча в структурі ВВП питома вага промисловості. На цей сектор в Індонезії припадає 47 %, Малайзії— 50 % і лише в Таїланді — 40% та Філіппінах — 31 % на провідні позиції останнім часом почала виходити сфера послуг. Для всіх цих дер­жав характерною с висока частка сільського господарства — від 8 % у Малайзії до 16 % в Індонезії. Кількість зайнятих в аграрно­му секторі становить, наприклад, в Індонезії — 45 %, що яскраво свідчить про низький рівень розвитку останнього.

3. Великий зовнішній борг «тигрів», щорічне обслуговування якого вимагає чималих коштів. «Рекордсменом» серед цих дер­жав виступає Індонезія, зовнішні запозичення якої становили у 2000 р. 142 млрд. дол. (96 % її ВНД). Решта країн також мала ви­сокі боргові показники від 52 % ВНД у Малайзії до 64 % у Таїланді та на Філіппінах.

4. Невисокі рівні конкурентоспроможності національної економіки, які нерідко можуть коливатися по роках. Наприклад, Ма­лайзія у 2004 р. за індексом конкурентоспроможності, що зростає, посідала 31-е місце (у 2003 р. була на 29-му), Таїланд відповідно перемістився і 32-го (2003 р.) на 34-е. Позиції решти двох «тигрів» не дозволили їм увійти до п'ятдесяти лідерів планети.

5. Однотипна структура експорту, основою якого є нафта, газ, деревина, тканини, каучук, олово і лише останнім часом — електронне обладнання, хімічні продукти тощо. Проте «нова економіка» прийшла і сюди. До глобальних центрів технологічного новаторства відносять поки що один з багатьох — це м. Куала-Лумпур (Малайзія).

6. Високий рівень кризовості економіки. Ця ризиковість, у тому числі щодо внесення ПІІ, є особливо характерною для тих держав, що не мають диверсифікованої структури виробництва (Індонезія, Філіппіни), а відтак саме вони значною мірою потер­пають як від світових кон'юнктурних коливань, так і від стихійних явищ (епідемія нетипової пневмонії, цунамі тощо).

7. Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервісних галузей, питома вага якого в структурі ВВП щорічно зростає. Приміром, у 1999 р. Таїланд відвідало 8,65 мли зарубіжних туристів, що принесло цій державі 6,7 млрд. дол. чистого прибутку. Передбачається, що найближчим часом саме ця країна стане од­ним зі світових туристичних ледерів.

8. Високий рівень розшарування населення на бідних і багатих. Найвищий показник бідності має така країна, як Філіппіни, де за межею бідності знаходяться понад 37% її населення. Найвищий показник коефіцієнта Джині припадає на таку країну, як Малайзія (49,2 у 1997 р.). Найпекучішою проблемою є проблема безробіття, наприклад, зареєстрований його рівень в Індонезії становить близько 17%, натомість у Малайзії він є досить низьким — 3,4%. Під­вищення якості робочої сили, боротьба з тіньовим ринком її вико­ристання — пріоритети діяльності урядів держав цього мегарегіону.

Найважливішими цілями, які у перші десять років нового ти­сячоліття треба досягти в економіці країн Південно-Східної Азії, будуть так»:

• подолання демографічної проблеми, пов’язаної з високим рівнем народжуваності;

• досягнення політичної стабільності і піднесення добробуту населення;

• розроблення та імплементація нового економічного курсу, зорієнтованого на збільшення витрат і стимулювання споживання, а також зниження податків для селян, надання їм кредитів та державної підтримки банків (у Таїланді цей курс здобув назву нової економічної моделі «таксиноміки» на честь його автора прем'єр-міністра Таїланду Таксина Синаватри);

• нарощування залучення ПІІ в різні сектори національної економіки (переважно в машинобудування та сферу послуг);

• реформування банківської та кредитно-фінансової системи, в яких роль уряду є визначальною;

• стимулювання розвитку інфраструктури, недостатній рівень якої є стримуючим чинником модернізації національних економік;

• поступовий перехід країн упродовж 2010-—2020 рр. на інноваційно-інвестиційну модель розвитку країн Східної Азії