Індекс розвитку людського потенціалу (ірлп) та ввп* окремих країн світу у 2001 р.

Назва країни	ВВП на душу населення, дол. США	ІРЛП	Світовий ранг за ІРЛП
Норвегія	29 620	0,944	1
Швеція	24 180	0,941	3
Австралія	25 370	0,939	4
США	34 320	0,937	7
Канада	27 130	0,937	8
Японія	25 130	0,932	9
Великобританія	24 160	0,930	13
Франція	23 990	0,925	17
ФРН	25 350	0,921	18
Італія	24 670	0,916	21
Словенія	17 130	0,881	29
Чеська Республіка	14 720	0,861	32
Польща	9450	0,841	35
Угорщина	12 340	0,837	38
Словаччина	11 960	0,836	39
Естонія	10 170	0,833	41
Білорусь	7620	0,804	53
Російська Федерація	7100	0,779	63
Україна	4350	0,766	75
Казахстан	6500	0,765	76
Туркменістан	4320	0,748	87
Китай	4020	0,721	104
Молдова	2150	0,700	108

* За паритетом купівельної спроможності.

Джерело; Доклад о развитии человека за 2003 год: Цели в области развития, сформулированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237—239.

Загальним недоліком розрахунків ВВП на душу населення є те, що за будь-якою методикою цей усереднений показник не ві­дображає в цілому його розподілу та перерозподілу у суспільстві, проте досить чітко його ілюструє крива Лоренца (рис. 1.1).

a нормальний (ідеальний) розподіл доходів (/) серед населення (Р) країни;

_{-- -- --}b_{- - --} реальний розподіл доходів серед країн з ринковою економікою, де існує відносно справедливий перерозподіл результатів національного виробництва;

.....c...... розподіл доходів країн з поляризованою моделлю перерозподілу результатів національного виробництва;

Sbc - міграційна площа стихійного вирівнювання індивідуальних

доходів домогосподарств з країни групи с до країни групи в.

Рис. 1.1. Крива Лоренца у розподілі доходів для різних країн

Рис. 1.1 наочно демонструє, що розподіл доходів у різних краї­нах є досить диференційованим і в умовах глобальної економіки викликає міграцію малозабезпечених верств населення з країн гру­пи с до країн групи в. За теорією Стюарта (Stewart), міграційний по­тік (MIS) — це вимір демографічної сили (соціальний аналог сили тяжіння), яка дорівнює постійній величині G (що є аналогічною гравітаційній незмінній), помноженій на кількість населення країни і ( ) та країни j ( ) й поділеній на квадрат відстаней між ними ( ):

.

Цей показник в умовах глобалізації світового господарства досить об'єктивно відображає різницю у матеріальному добробу­ті населення країн світу і може використовуватися для розрахун­ків міграційного потенціалу.

Економічний зміст застосування моделі Стюарта та кривої Лоренца, в основі якої є коефіцієнт Джині, засвідчує, що спочат­ку відбувається зростання ВВП країни с внаслідок переведення коштів із-за кордону та падіння (через зростання конкуренції на ринку дешевої робочої сили) рівня доходів у країні в. Проте у довгостроковій перспективі, якщо вирівнювання доходів у країні с з країною в не відбудеться, це може призвести до дефіциту трудо­вих ресурсів та спровокувати демографічну кризу в країні с. Саме така модель стає дедалі актуальнішою для відносин: країни Центральної та Східної Європи — ЄС, Мексика — США тощо.

Під час проведення внутрішньокраїнових порівнянь нерідко вико­ристовують також показник валового регіонального продукту — ВРП (Gross State Product (GSP) у США чи GDP of region — у країнах ЄС).

В ідеальній формі ВРП являє собою суму ВВП регіонів країни. Проте існують товари та послуги, які не можна ідентифікувати на регіональному рівні, а віднесення їх до столичного регіону виглядає не зовсім коректним. Так, наприклад, надання консульських послуг та видача в'їзних віз громадянам інших держав з боку відповідних дипломатичних установ США не виглядає як частина ВРП столич­ного федерального округу Колумбія з м. Вашингтон, де знаходиться Державний Департамент США. Проте такий показник далеко не завжди розраховується в національній статистиці (в Україні його поки що не використовують). Найбільш поширеним для країн ЦСЄ є індикатор валової додаткової вартості — ВДВ (Gross Value Added), який відрізняється від ВРП тим, що в нього не ввійшли всі регіональні податки. В Україні, за експертними розрахунками, ВДВ становить 85—90 % відповідного рівня ВРП.

Для визначення обсягів та напрямів надання системної допо­моги депресивним територіям країн Європейського Союзу вико­ристовують саме цей індикатор.

2. Валовий національний продукт (ВНП чи GNP) також до­сить поширений показник економічного зростання. Як і ВВП, мо­же бути використаним щодо аналізу галузевої і територіальної структури виробництва та невиробничої сфери, питомої ваги різ­них секторів, сукупних витрат на науково-дослідні та конструк­торські роботи, видатків на національну оборону, розрахунків по­даткових надходжень до державного бюджету, співвідношень ВНП до ВВП тощо.

3. Важливе значення в характеристиці моделі розвитку тієї чи іншої країни мають такі відносні показники, як темпи інфляції та рівень безробіття (перевагу при цьому має методика Міжна­родної організації праці — МОП), ставки відсотка, ставки по­датків, динаміка руху курсу національної валюти за відно­шенням до інших валют, рівень продуктивності праці тощо.

Нерідко для порівняння інвестиційної привабливості країн (ре­гіонів) використовують показники прямих іноземних інвестицій (FDI) порівнювані з кількістю населення, що є досить важливим для визначення «рівня країнової конкурентоспроможності», у пер­шу чергу це стосується держав Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР та країн, що розвиваються. До цієї ж групи ін­дикаторів відносять також рівень капіталізації, прибуток на ка­пітал, зростання прибутку на акції та середній обсяг продажів цінних паперів, які свідчать про розвиненість ринкової інфра­структури та ступінь адаптованості господарства країни до здійс­нення системних реформ чи аналізу результатів їх реалізації.

Обсяг та структура зовнішньої торгівлі, співвідношення інвестиційних і споживчих товарів у ній, рівень залежності виробництва ВВП від експортно-імпортних операцій визначають ха­рактер відкритості економіки¹ та дозволяють відносити країни до певного типу і проводити їх класифікацію.

У багатьох випадках економічне зростання національних господарств та відповідну класифікацію держав світу можна іден­тифікувати за соціальними показниками, серед яких наприкінці XX ст. стали вирізняти найбільш інформативні:

• індикатор економічного добробуту (MEW),

• індекс стійкого економічного добробуту (ISEW),

• індекс людського розвитку — ЇЛР (Human Dvelopment Index – HDI).

Вважається, що реальних результатів соціально-економічного процесу досягають ті країни, життєвій рівень населення яких є ви­щим за аналогічний серед держав-сусідів. З 2001 р. ІЛР здобув в ООН ще й іншу назву Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Саме він на інтегративній основі об'єднує в собі три розрахункові компоненти: очікувану тривалість життя, рівень освіти та показник ВВП на душу населення. Опосередковано сюди входять також рі­вень грамотності дорослого населення (у відсотках до осіб, старших 15-ти років), а також сукупний показник кількості осіб, що поступили до навчальних закладів першого, другого та третього ступенів. Рейтинг країн при цьому може суттєво змінюватися по роках. Так, компенсаційний приріст ВВП в Україні уможливив її переміщення з 80-го місця у 2000 р. на 75-е у 2001 р. Проте навіть і зараз ІЛР значно відрізняється від більшості європейських країн (табл. 1.1).

Враховуючи основну методологічну сутність ВВП країн світу, не менш важливим для аналізу моделей розвитку та динаміки трансфор­маційних змін є дослідження галузевої структури цього макроекономічного показника, який традиційно може бути згрупованим таким чином: сільське господарство, промисловість, сфера послуг. Саме на­явність домінуючої питомої ваги останньої є підставою для віднесен­ня певної країни до відповідного типу (наприклад постіндустріальних). Основні закономірності цього процесу наведено у табл. 1.2.

Таблиця 1.2