3. Економічна модель Німеччини

Після завершення Другої світової війни у 1949 р. на те­риторії західної зони окупації утворилася Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) зі столицею м. Бонн, а у східній частині колиш­нього Рейху в тому ж році було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки (НДР), яка почала побудову соціалізму у своїй країні. Східна частина Берліна стала столицею НДР, а захі­дна — отримала особливий статус, перетворившись у місто-державу. Упродовж 60—70-х рр. XX ст. кордон ФРН—НДР пере­творився у зону протистояння двох економічних, політичних та ідеологічних систем. Розвал соціалістичного табору, що відбувся наприкінці 1980 — на початку 90-х рр. привів до об'єднання двох Німеччини та перенесення історичної столиці до м. Берлін (3 жовт­ня 1990 р.). Проте процес консолідації німецького суспільства ви­явився досить складним. За різними даними на системну трансфо­рмацію Східної Німеччини було витрачено тільки у перші роки об'єднання понад 500 млрд. німецьких марок (близько 250 млрд. євро), однак навіть і зараз більшість земель колишньої НДР (за ви­нятком Берліна) відносять до депресивних, а відтак вони мають право на отримання системної допомоги як національних фінансо­вих джерел, так і зі структурних фондів Європейського Союзу.

1. Місце фрн у глобальній та європейській економіці

Німеччина належить до високорозвинутих постіндустріальних країн світу, значення якої у світовій та європейській економіці є досить вагомим. Питома вага країни у виробництві світового ВВП (за ПКС) у 2000 р. становила 4,6 %, тоді як частка населення Німеччини (загальна кількість — 82,5 млн., початок 2004 р.) становила лише 1,4 % світового. За обсягами промисло­вого виробництва країна посідає четверте місце у світі після США, Китаю та Японії. У той же час експорт країни становить 10,1 % світового, а імпорт — 10,5 %. За розрахунками, які було проведено групою Майкла Портера до Світового економічного форуму (2003), Німеччина посідала п'яте місце у світі за індек­сом мікроекономічної конкуренції після Фінляндії, США, Швеції та Данії, а за індикатором оперативності та стратегічності компа­ній — не мала рівних. Слід також зазначити, що ФРН посідає третє місце у світі за технологічною потужністю, хоча за Індек­сом технологічних досягнень вийшла лише на П-е. За показни­ком Індексу розвитку людського потенціалу країна посідає лише 18-е місце у світі (2001), а ось за реальною заробітною платою за годину праці значно випереджає США, Японію і більшість євро­пейських країн.

Німеччина має досить міцні позиції в Європейському Союзі, засновником якого вона була. У 2003 р., за попередніми оцінками, країна виробила ВВП (за валютним курсом) в розмірі 2160 млрд. євро, що становило 22,8 % аналогічного показника всього ЄС-15. Проте хоча вона і має вищий ніж середній по Євросоюзу у віднос­них показниках, індикатор ВВП на душу населення — 106,1 % однак значно поступається Данії (146 %), Ірландії (138 %), Люк­сембургу (203 %), Нідерландам (115,8 %), а також Австрії, Фін­ляндії, Швеції та Великобританії.

Німецькі компанії посідають провідні позиції у світовій та єв­ропейській економіці. Так, корпорація Daimler-Chrysler вийшла на сьоме місце у світі за торговим оборотом — 152,8 млрд. євро (2001). Глобальними лідерами є також Volkswagen (автомобіле­будування), Siemens (електротехніка та електроніка), Eon (енер­гетика), Metro (торгівля) та інші.