1.2. Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн

У світовій практиці для проведення міжкрайових по­рівнянь використовують кілька індикаторів. Визначимо найваж­ливіші з них.

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП — GDP). Він буває но­мінальним та реальним. Для розрахунків його обсягів на країновому рівні використовують показник реального ВВП на душу насе­лення, який є основним у проведенні міжнародних порівнянь та відповідної типології держав світу. Для визначення світових тенден­цій використовують також показник валового світового продукту (ВСП)¹, у 1999 р. він становив 40,7 трлн. дол. При цьому може бути розрахована динаміка зростання ВВП на будь-якому рівні. Щорічні ж темпи збільшення ВСП становлять близько 3 %. Так, у 1996 р. він зріс на 2,6 %, у 1997 — на 3,2, у 1999 — на 3 і у 2000 р. — на 3,2 %. Аналогічні порівняння робляться і на країновому рівні.

Найбільш цінною частиною наукових досліджень є розроблен­ня обґрунтованого соціально-економічного прогнозу, що базується на відповідних темпах зростання національного та світового гос­подарства. Такий підхід до визначення перспектив розвитку нази­вається методом екстраполяції. Наприклад, у середині 1990-х рр. деякі фахівці зробили висновок про те, що у 2005 р. Китай за су­марним ВВП досягне рівня США, хоча за відносним показником на душу населення відставатиме від цієї країни у 5—6 разів. Життя внесло свої корективи. Справа в тому, що наприкінці XX ст. ВВП Китаю (1999 р.) дорівнював 4,8 трлн. дол. США (за однією з мето­дик розрахунку), у той час коли в самих США аналогічний індика тор становив 9,255 трлн. Передбачалося, що й на початку XXI ст. Китай матиме темпи зростання ВВП подібні до десятивідсоткових, характерних для 90-х рр. XX ст., а США, які вступили до періоду циклічних криз, — від'ємне чи близьке до нульового зростання. Проте такі зміни не відбулися, а уповільнення ділової активності, яке мало місце в цій країні на рубежі 2000—2001 рр. переросло в стійке економічне зростання у 2002—2003 рр., натомість Китай у XXI ст. вже не зміг підтримувати подібні до кінця минулого сто­ліття темпи нарощування економічного потенціалу. Наведений приклад переконливо доводить, що метод екстраполяції має як пев­ні переваги у разі застосування для короткострокового прогнозуання, тик і значні недоліки й потребує значної корекції під час ви­користання у середньота довгостроковій перспективі.

Для визначення ВВП на країновому та глобальному рівнях використовують три системи розрахунків: за валютним курсом, за паритетом купівельної спроможності (РР8) та за атласною мето­дикою Світового банку (World Bank Atlas method). «Метод валют­них курсів» досить часто використовувався для розрахунків ВВП у 70-х — 80-х рр. XX ст. і базувався на реальному (ринковому) співвідношенні між національною валютою та доларом США. Пе­репаюю цього методу було те, що результати національного виробництва легко можна було порівнювати в умовах сталого економіч­ного розвитку, натомість у разі виникнення криз чи для порівняння різних систем господарювання (приміром соціалістичної, де ВВП не визначався, а псевдоаналогом служив показник сукупного сус­пільного продукту — ССП) цей метод був малоефективним.

І найважливішим методом розрахунку ВВП у світі зараз є ви­користання паритету купівельної спроможності (ПКС, або чи Purchasing Power Parity). У країнах Європейського Союзу використовується його модифікований аналог — паритет купівельно­го стандарту (ПКС, або Purchasing Power Standart). Метод ПКС включає використання стандартизованої міжнародної ваги цін на товари та послуги в доларах США, що були вироблені економі­кою певної країни. Ділення відповідної доларової оцінки ППС на оцінку ВВП у місцевій валюті дає коефіцієнт перерахунку ППС.

Розрахунки, які отримуються за цим методом, є найбільш ві­рогідними для порівняння економічної потужності та благопо­луччя різних країн.

Проте метод ГІПС також має певні недоліки. Так, аналізуючи стан економік країн, що розвиваються і відповідно мають неста­більну валюту, тобто високий рівень інфляції (зараз йдеться про африканські країни), дані про ВВП, отримані подібним методом, можуть становити лише від 1/4 до 1/2 реальної оцінки цього макроекономічного показника. Наприклад коли у 1994 р. 14 країн Аф­риканського фінансового співтовариства, чиї грошові одиниці були прив'язані до французького франка, девальвували свої ва­люти на 50 %, реальний продукт у них скоротився наполовину, хоча падіння виробництва не було значним.

Атласний метод розрахунку ВВП заснований на використанні середнього рівня валютного курсу країни (альтернативного чин­ника конверсії) за певні роки з розрахунками рівня інфляції у п'яти найбільших постіндустріальних країнах світу (Великобри­танія, США, ФРН, Франція, Японія).

Для кінцевого розрахунку ВВП на душу населення у тлума­ченні О.І.Погорлецького для відповідного року (t) використо­вують таку формулу:

де — поточний ВВП країни в національній валюті за рік ; — се­редньорічний обмінний курс (одиниць національної валюти за долар США) для року ; — середньорічна кількість населення у році .

З цього випливає, що ВВП на душу населення в США за ПКС, валютним курсом та атласною методикою був у 1997 р. тотож­ним і становив 29 080 дол. Проте в інших країнах ці показники суттєво різнилися. Так, в Японії за Атласною методикою станом на той самий період він дорівнював 38 160 дол., а за ПКС — 24 400 дол. (різниця в 1,56 раза), у Німеччині відповідно 28 280 дол. та 21 170 дол. (1,34 раза), Росії — 2680 дол. та 4280 дол. (+1,6 раза), України — 1040 дол. та 2170 дол. (+2,1 раза)¹.

У XXI ст. попри всі суперечності щодо оцінки переваг розрахун­ку використовують метод паритету купівельної спроможності в до­ларах США, а в Європейському Союзі з 2002 р. розрахунки ведуть в євро. Так, станом на кінець 2001 р. найвищий індикатор ВВП на ду­шу населення мав Люксембург — 53 780 дол., який перевищував аналогічний показник у США в 1,57 раза; у Німеччині та Японії — у 2,12; Росії — у 7,6 разів; Україні (4350 дол.) — у 12,4 раза; Китаї — у 13,4 раза; Молдові — у 26 разів. Аналогічні порівняння проведено в ООН щодо найменш розвинутих країн Центральної Африки демонструють співвідношення 100 до 1. Більш докладно ілюструє процес нерівномірності глобального розвитку табл. 1.1 (друга колонка).

Таблиця 1.1