5. Зовнішньоекономічна експансія сша

У 1988 р. в США був прийнятий Комплексний закон про торгівлю та конкурентоспроможність, який запропонував но­ві напрями підтримки вітчизняного експорту та захисту національ­них товаровиробників від зовнішньої конкуренції. Це дало мож­ливість американським компаніям збільшити свою активність, покращити торговельні та коопераційні зв'язки з іноземними фір­мами, організувати спільний бізнес із зарубіжними партнерами у себе в країні та за кордоном.

Упродовж 90-х рр. XX ст. США суттєво активізували застосу­вання антидемпінгових заходів та компенсаційного мита, що стало справжнім лихом для більшості торговельних партнерів цієї краї­ни. За даними Інституту США та Канади Російської Академії наук (2002) станом на середину 1999 р. на США припадало більш як третина антидемпінгових заходів, що діяли в усіх країнах СОТ (326 з 1011) і майже дві третини компенсаційних заходів (60 зі 100). Наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. основні протекціо­ністські заходи уряду США були спрямовані на контроль за поставками стального прокату. Так, у 2000 р. з 251 антидемпінгового розслідування, що ініціювалося 21 членом СОТ, 46 випадків при­падало на США, з яких 80 % стосувалися чорних металів.

Р азом з тим, рівень захисту внутрішнього ринку, а відтак і віт­чизняного виробника в США не закінчується тільки наведеними вище заходами, він спрямований насамперед на обмеження «чут­ливого імпорту» (до нього відносять продукцію чорної металургії, сільського господарства, легкої промисловості та рибної ловлі) з країн, що розвиваються. Середній рівень ввізного мита становить зараз близько 4%, проти 10% тарифних ставок на імпортовану продукцію обробної промисловості та 19 % — на аграрну продук­цію. Розклад «пікових» тарифних ставок за окремими промисло­вими товарами засвідчує існування пріоритетних і непріоритетних галузей: з одягу їх питома вага становить 44 %, взуття — 42 %, тек­стилю — 21 %, шкіряні вироби — 12 %, посуд — 10 %. До цього слід додати, що всі ці товари виключені із загальної програми преференцій, що відносяться до країн, що розвиваються.

Другим важливим напрямом функціонування американської зовнішньоторговельної моделі є підтримка експорту капіталу на наці­ональному рівні. Головним інструментом прямої підтримки компа-

¹ Государственная зкономическая политика США: современньїе тенденции. — М.: Наука. 2002.

ній США є корпорація закордонних приватних інвестицій (Overseas Private Investment Corporation - OPIC). Її основними функціями є: фінансування закордонної діяльності американських компаній шля­хом видачі позик і гарантій позик, страхування закордонних інвес­тицій американських компаній від різного роду політичних ризиків, організаційна та інформаційна підтримка національних інтересів. Ця організація є високоприбутковою як за американськими, так і за світовими масштабами. Так, у 2000 р. ОРІС від своєї діяльності за­робили 185 мли дол., а за весь період діяльності — більш як 3,5 млрд. дол., маючи в штаті лише близько 200 співробітників. Ра­зом з тим, питома вага США у вивозі ПІІ за останні двадцять років скорочувалася. Що наочно показано на рис. 3.2.

50

40

30

20

10

1980 1990 1995 1998 роки

Рис. 3.2. Зміни у питомій вазі США у вивозі прямих іноземних інвестицій у 1980-1998 рр., %

Джерело: World Investment Report, 1999. FDI and the Challenge of Development/Un. – N.Y., 2000

На початку XXI ст. ці тенденції посилились, І зараз США висту­пають найбільшим у світі експортером капіталу, а уряд країни на­дає своїм компаніям необхідну підтримку. Виходячи з цього можна спрогнозувати, що в умовах глобалізації ринків господарство США має розвиватися у перший чверті XXI ст. у трьох напрямах:

максимальне просування товарів та послуг на світові ринки;

захист інвестицій американських компаній за кордоном;

диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків у межах ін­теграційного угруповання НАФТА.

Зараз на сучасні США припадає близько 13 % світового екс­порту та 18 % світового імпорту, що висуває цю країну у вартіс­ному та відсотковому відношенні на перше місце у світі за експортом товарів та послуг, який щорічно створює близько 11— 12 % ВВП цієї держави.

Суттєвою проблемою для США є значне перевищення імпор­ту над експортом, що стало наслідком стрімкого нарощування ввезення в цю країну товарів та послуг з Японії, держав Євросоюзу та деяких НІК. В окремі роки темпи зростання імпорту вдвічі перевищували темпи збільшення експорту. Через це у 1998 р. в країні спостерігався досить високий (120 млрд. дол.) дефіцит зов­нішньоторговельного балансу. Внаслідок цього, адміністрація пре­зидента Б. Клінтона розгорнула широкомасштабну кампанію щодо усунення бар'єрів для американських товарів на ринках Китаю, Японії та деяких нових індустріальних країн. У 2001—2003 рр. односторонні дії адміністрації Буша-молодшого викликали значні проблеми у стосунках США та Євросоюзу, а також цілої низки країн Центральної та Східної Європи через нарощування протек­ціоністських заходів захисту внутрішнього ринку.

У структурі експорту США останнім часом випереджаючими темпами нарощуються поставки на світовий ринок напівпровід­ників, телекомунікаційного обладнання, транспортних засобів (автомобілів та літаків), енергетичного обладнання, двигунів, ви­мірювальних та наукових приладів, космічної та лазерної техніки (тобто наукомістких товарів). З 1980 по 1996 р. значно зріс екс­порт сільгосппродукції з 42 млрд. дол. до 61 млрд. дол., хоча пи­тома вага його у загальній структурі експорту скоротилася з 15 % до 7 %.

Вивіз послуг із США розвивається удвічі швидше, ніж торгів­ля товарами. Якщо у 1980 р. експорт останніх оцінювався у 28 млрд. дол. і становив 18% усього обсягу експорту, то вже у 1996 р. цей показник досяг 237 млрд. дол. (26,8 %). В експорті послуг переважають фінансові, управлінські, транспортні, медич­ні, освітні та консалтингові.

Значний стимул нарощуванню американського експорту дало входження Мексики до складу НАФТА у 1994 р. Це дозволило значно збільшити експорт інвестиційних та споживчих товарів у цю країну. Американськими ТНК було створено потужну вироб­ничу базу в прикордонних з США районах цієї країни (та§иаі1асюга іпсшзігу), що створило певний економічний фено­мен транскордонного співробітництва, який на відміну від євро­пейської моделі не мав домінуючого інституційного впливу, а ґрунтувався переважно на підприємництві.

Основними партнерами США в експорті на початку XXI ст. були: Канада (23%), Японія (10,3 %), Мексика (10,1 %), Велика Британія (5,2 %), Німеччина (3,7 %), Південна Корея (3,4 %), Тайвань (3,2 %).

У структурі експорту переважають засоби виробництва, авто­мобілі, промислове обладнання та сировина, споживчі товари, аграрна продукція. Основними країнами — експортерами товарів на американський ринок виступають Канада (19%), Японія (17,4 %), Мексика (7,3 %), Китай (5,6 %), Німеччина (4,6 %), Тай­вань (3,9 %), Велика Британія (3,6 %).

У структурі імпорту в США переважають наукомісткі товари та послуги, товари споживчого призначення. Серед них: облад­нання для оброблення інформації, верстати, промислові роботи, телевізори, відеотехніка, автомобілі, кіно- та фотоапаратура, тек­стиль та взуття. Останнім часом зменшилась залежність США від зовнішніх джерел, хоча в країну продовжують ввозити нафту, ко­льорові та рідкоземельні метали, сталь.

Одним із чинників, що стримує розширення ділової активно­сті в США, є досягнутий рівень цін на енергоносії. Враховуючи те, що країна є імпортером нафти, стабілізація цін на цей ресурс на рівні 20—25 дол. за барель в останні роки та максимальне зрос­тання цін до 50 дол. і більше у 2004 р. справляє у цілому негатив­ний вплив на економічний розвиток США, сприяючи зростанню наднормативних витрат ряду секторів американської економіки, передусім транспортного та енергетичного.

Особливістю американської економіки та структури зовніш­ньоекономічних зв'язків є те, що країна виступає найбільшим у світі зовнішнім боржником (на середину 1995 р. загальний обсяг становив 862 млрд. дол.) і водночас найбільшим донором еконо­мічної допомоги, яка називається в США офіційною підтримкою розвитку (6,9 млрд. дол. у 1997 р.).

Кошти, що виділяє уряд США через агенцію з міжнародного розвитку (табл. 3.5) на допомогу Іншим країнам, передбачаються бюджетними асигнуваннями і мають бути відповідним чином розподілені між державами-реципієнтами. стратегічні пріоритети позначаються досить чітко. Це насамперед країни близького схо­ду — Ізраїль, Єгипет, Йорданія, а також Західний сектор Газа (спірна територія між Ізраїлем та арабськими країнами), на які припадає 65,2 % обсягу допомоги десяти країнам світу. Далі йдуть постсоціалістичні країни, де ринкова трансформація та характер відповідних перетворень є досить важливими для США. Разом на Росію, Україну, Боснію та Грузію у 2000 р. припадало 772,5 млн. дол., що становить 26,6 % загального обсягу іноземної допомоги.

Таблиця 3.5.