П'ять найбільших корпорацій світу, 2001 (млн дол.)

1 Ранг	Назва корпорації	Оборот (торговельний)	Прибуток	Кількість працюючих	Галузь
1	«Вол-Март Сто-ріс» (США)	245 435	7449	1 383 000	оптова та роздрібна торгівля
2	«Ексон Мобіл» (США)	213914	17 106	97 900	переробка нафти
3	«Дженсрал Мо-торс»(СІПЛ)	і 97 923	671	365 000	автомобі­лебуду­вання
4	БП («Бритиш Пе-троліум») Велика Британія	194 527	9025	110 150	переробка нафти
5	«Форд Моторе» (США)	181 344	-6089	352 748	автомобі­лебуду­вання

Джерело: 100 крупнейших предприятий мира: '/ Журнал европейской зкономики. — 2003. — №2(3).

Системне лідерство притаманне американським фірмам в ін-нова цінних галузях, зокрема у галузі інформаційних технологій. Так, за даними журналу «Business Week», у рейтингу 100 компа­ній цієї сфери 75 припадають на США, а три з них America Online (інтернеттехнології), Dell Computer (комп'ютери та периферія), Solectron (послуги щодо продажу програм та обладнання) є світо­вими лідерами. На США припадає 35% (1998 р.) власників пер­сональних домашніх комп'ютерів, а кількість користувачів Internet щодо загальної кількості населення становить 38,4% (найвищі показники у світі). Щотижня тільки в одній Силіконо­вій долині (штат Каліфорнія) виникає більше десятка нових ком­паній, які й утворюють так пишу «нову економіку» (інформатика, телекомунікації тощо). Саме ця галузь у 1990-ті рр. створила по­над 2 млн. нових робочих місць. За індексом технологічних досяг­нень США поступаються тільки Фінляндії.

Природно, що такий напрям розвитку економіки країни по­требує приплину нової робочої сили. США має позитивне сальдо міграції, активно розвивається процес «відпливу розуму» з інших країн снігу, який суттєво посилився у 1990-ті рр. за часів прези­дентства Біла Клінтони (узяти хоча б напрям стимулювання міг­рації програмістів).

3.2. Чинники і динаміка економічного розвитку

США стали світовим економічним лідером наприкінці XIX — у першій половині XX ст._, коли значною мірою була змі­нена розстановка сил у глобальній економіці. Основними чинни­ками такого домінуючого становища були:

1. Перша та Друга світові війни: під час останньої країна не тільки не зазнала руйнації свого господарського комплексу, а й навпаки, подвоїла свій економічний потенціал, у той час коли єв­ропейські держави та Японія надовго вибули з конкурентної бо­ротьби;

2. культ ринкових відносин та «гармонізоване державне втру­чання» в економіку країни, яке, з одного боку, стимулювало діяль­ність приватного бізнесу, з другого — не порушувало високий ступінь конкуренції;

3. високий рівень конкурентоспроможності товарів та послуг, що вироблялися в США на світових ринках та стійкий попит на них;

4. авангардні позиції американських фірм у виробництві високотехнологічних товарів, у тому числі таких їх видів, аналогів яким не існує в усьому світі;

5. наявність великого внутрішнього споживчого ринку, купі­вельна спроможність якого є найбільшою у світі;

6. відсутність (після Великої депресії 1930-х рр.) системних економічних криз. Відносно незначна амплітуда циклічних коли­вань не тільки не змінювала глобальний тренд розвитку США, а й навпаки, стимулювала модернізацію виробництва та сфери послуг, яка найбільшою мірою відповідала потребам суспільства;

7. велика ресурсна база, що значною мірою задовольняє внут­рішній попит;

8. гнучка економічна та соціальна політика, що зазнавала по­стійних змін з огляду на конкретну економічну ситуацію в США та у світі.

Подібного роду чинники істотно вплинули на посилення по­зицій США у світовій економіці. Разом з тим, циклічність внут­рішнього розвитку цієї країни у післявоєнний період продовжу­вала відігравати значну роль у зміні економічного курсу не тіль­ки у самих США, айвінших державах світу. Різні дослідники виділяють кілька періодів у розвитку цієї країни у другій полови­ні XX ст., проте найбільш доцільною, на наш погляд, є запропо­нована О. Погорлецьким (2001 р.) етапність розвитку країн упро­довж 1945—2000 рр. з деякими доповненнями та уточненнями.

I. Пасивна антициклічна бюджетна макрополітика (1945—1962 рр.), період президентів Г. Трумена та Д. Ейзенхауера.

У цей період домінуючими були кейнсіанські заходи держав­ного регулювання, які мали на меті прискорення темпів економіч­ного зростання, скорочення безробітні, використання федераль­ного бюджету для активізації інвестицій. Замість збалансованого бюджету в країні переважав бюджетний дефіцит, за Д. Кейнсом, з типовим для нього недоліком - інфляцією.

II. Бюджетний активізм (1962—1977 рр.) припадає на епоху президентства Дж. Кеннеді. Л. Джонсона, Р. Ніксона та Дж. Форда, На цьому етапі економічної історії США прийшло розуміння того, що ресурси екстенсивного економічного зростання вичер­пані, сприятливі чинники розвитку економіки замінилися не­ сприятливими, розпочалися суттєві циклічні коливання, що були пов'язані зі структурними кризами (енергетична, сировинна), а також стагфляцією. Норма валових нагромаджень у промислово­сті знижувалася, відбувалося стійке падіння норми прибутку.

На початку 1960-х рр. адміністрація Дж. Кеннеді перейшла до бюджетного впливу на сукупний попит, що отримав назву «кейнсіанський фіскалізм». З початку 1970-х рр. виявився негативний бік забезпечення повної зайнятості, інфляція значно зросла (пригадай­те з курсу макроекономіки, яку залежність ілюструє крива Філліпса?). Як результат — країна вимушена була перейти до політики градуалізму, тобто поступового регулювання сукупного попиту.

III. Кейнсіанський бюджетний консерватизм (1978—1980 рр.) припадає на період президента Дж. Картера. У цей період домі­нуючою стає ідея бездефіцитності бюджету, яка виявилася важ­ливим інструментом боротьби з інфляцією. Попри все, останню подолати не вдалося, а «кейнсіанський ефект» щодо регулювання макроекономічних процесів не спрацював через відхід від засто­сування типових для цієї моделі інструментів та механізмів дер­жавного регулювання.