2.2. Генезис сучасного економічного зростання постіндустріальних країн

Швидка трансформація (а головне — адаптація до но­вих умов господарювання) економіки країн Заходу та Японії у наш час визначається не тільки масштабами витіснення поперед­ніх форм виробництва, а й досягненням органічного синтезу сучасних, найбільш вагомих чинників зростання, роль котрих поля­гає у становленні індустріальної цивілізації. Якщо на першому етапі розвитку провідних держав світу збільшення їхнього ВВП за В. М. Кудровим (Росія), на 5/6 залежало від особливостей внут­рішнього ринку, то на другому і третьому етапах саме стан зов­нішнього (глобального) ринку визначав характер розвитку виробництва. З XIX по XX ст. середня фондоозброєність праці у шести провідних (за винятком Канади) країнах світу зросла в 6,3— 6,7 раза, а за продуктивністю — у 3,5—4 рази.

Поряд зі збільшенням основного капіталу суттєво нарощував­ся людський капітал. Середня тривалість навчання дорослої лю­дини (мається на увазі проходження курсів підвищення кваліфі­кації, перекваліфікації тощо) збільшилася з 1,5—2 до 6—8 років (приблизно у 4 рази).

Таким чином, можна стверджувати, що економічне зростання в період промислового перевороту мало екстенсивний характер, а пи­тома вага інтенсивних чинників становила лише 35—40 %. Найбіль­ших успіхів на цьому етапі досягли США, Німеччина та Японія.

Сучасний період розвитку країн-лідерів вимагає принципово но­вого осмислення сутності й напрямів глобалізації світового госпо­дарства та місця в ньому тієї чи іншої країнової моделі. Серед чин­ників, які безпосередньо впливають на цей процес, слід назвати такі:

• фінансові, економічні та політичні потрясіння, які охоплю­ють кілька країн чи навіть економічних блоків внаслідок неконтрольованого ніким руху капіталу;

• парадоксальний характер демографічної ситуації (регульо­ване зростання кількості населення в країнах «третього світу» та «старіння нації» в постіндустріальних державах); стихійний про­цес «відпливу розуму»;

• високі темпи формування інтеграційних економічних об'єднань постіндустріальних держав та їх посилений вплив на країнові моделі учасників угруповань;

• значні арсенали ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, які у декілька разів перевищують максимально допустимі норми захисту;

• різні види міжнародного тероризму, у тому числі захоплення заручників, військових і стратегічних об'єктів, ядерний шантаж.

Таким чином, подальший розвиток країн-лідерів відбувати­меться через обов'язкове розв'язання перелічених вище проблем, безпосередньо пов'язаних з соціально-економічною ситуацією в окремих країнах І з подальшою трансформацією глобального конкурентного середовища в цілому.

Більшість міжнародних аналітиків відмічають, що основною проблемою розвинутих країн найближчим часом стане демогра­фічна проблема. її парадоксальність полягає у тому, що поруч зі значним збільшенням населення планети в країнах Північної Америки, Європи та Японії спостерігається активне «старіння нації», пов'язане з переважанням людей похилого віку в їх демо­графічній структурі. Якщо до промислової революції минулого століття люди похилого віку (65 років і більше) становили 2—3 % населення, то в наш час питома вага їх у постіндустріальних країнах дорівнює 14 %, а до 2030 р. зросте до 25 % (а в де­яких країнах — до 30 %). Подібне явище здобуло назву флоридизація нації. Справа у тому, що в штаті Флорида (США) вже зараз мешкає 19% населення у віці понад 65 років, тобто цей регіон являє собою демографічну модель майбутнього. Екстраполяція сучасної структури населення наочно демонструє, що показників Флориди Італія досягнула вже у 2003 р., а ось Японія матиме та­кий показник — у 2005 р., Німеччина — у 2006 р., Франція та Велика Британія — у 2016 р. США у цілому буде мати рівень Флориди у 2021 р., Канада — у 2023 р. Виходячи з цього, відо­мий науковець Пітер Друкер вважає, що домінуючим чинником розвитку бізнесу в найближчі 20 років стане саме демографічна ситуація, а тому урядам країн-лідерів прийдеться враховувати означену проблему в макроекономічних стратегіях національного розвитку. Разом з тим, зростання різниці в оплаті праці та соці­альних пільгах між постіндустріальними державами та країнами, що розвиваються, сприятиме значній динаміці потужних мігра­ційних потоків. (У середні 1990-х рр. некваліфіковані робітники-іммігранти, як легальні, так і нелегальні, становили близько 30 % усіх американських працівників, що не мають атестату про серед­ню освіту. В Італії, країні, яка має одну з найнижчих пропорцій іноземців, що становлять менш ніж 30 % населення, 75 % імміг­рантів зайняті низькокваліфікованою працею).

Нарощування експорту робочої сили до розвинутих країн ілю­струє табл. 2.5.

У цілому залучення іноземних працівників для роботи у госпо­дарському комплексі тієї чи Іншої країни збільшується. Так, у Захід­ній Європі їх питома вага коливається від 18,3 % у Швейцарії до 1,2 % в Іспанії (2000). Проте абсолютним рекордсменом є Люксембург, де вже зараз 57,3 % сукупної робочої сили становлять інозем­ці. Варто також ураховувати значні обсяги нелегальної робочої си­ли, методика розрахунку якої поки що є далекою від ідеальної.

Тісно пов'язана з демографічною проблема падіння споживчого попиту. Очевидно, що найближчим часом повинна відбутися зміна стратегій маркетингу в провідних компаніях. Орієнтація на поко­ління тінейджерів повинна змінитися домінуванням смаків людей зрілого віку, а відтак стратегії компаній щодо сегментації ринку за­знають значних змін. Планується, що тільки галузь охорони здо­ров'я матиме зростання споживачів, а решту чекають деформації, які також пояснюються складною демографічною ситуацією.

Таблиця 2.5

ПОКАЗНИКИ МІЖНАРОДНОЇ ІММІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ТА РОБОЧОЇ СИЛИ ДО РОЗВИНУТИХ КРАЇН

Назва країни	Іноземні громадяни				Іноземна робоча сила, % від загаль­ної кількість робочої сили
	тис. осіб		% від загальної кіль­кості населення
	1990	2000	1990	2000	1990	2000
Австрія	456	758	5,9	9,3	7,4	10,5
Бельгія	905	862	9,1	8,4	7,1	8,9
Данія	161	259	3,	4,8	2,4	3,4
Фінляндія	26	91	0,5	1,8	...	1,5
Франція	3597	3263	6,3	5,6	6,2	6,0
ФРН	5343	7297	8,4	8,9	...	8,8
Ірландія	80	127	2,3	3,3	2,6	3,7
Італія	781	1137	1,4	2,4	1,3	3,6
Японія	1075	1686	0,9	1,3	0,1	0,2
Люксембург	113	165	29,4	37,3	45,2	57,3
Нідерланди	692	668	4,6	4,2	3,1	3,4
Норвегія	143	184	3,4	4,1	2,3	4,9
Португалія	108	208	ІД	2,1	1,0	2,0
Іспанія	279	896	0,7	2,2	0,6	1,2
Швеція	484	477	5,6	5,4	5,4	5,0
Швейцарія	1100	1384	16,3	19,3	18,9	18,3
Великобританія	1723	2342	3,2	4,0	3,3	4,4

Джерело: Орешкин В. Россия и международная миграция трудовых ресурсов // МЗ и МО. — 2004. — № 3. — С. 75.

Соціальний напрямок трансформації західного суспільства у подальшому визначатиме домінуючий вектор національних економік. Передбачається, що впродовж наступних тридцяти ро­ків розвинуті країни світу витрачатимуть тільки на програми до­помоги людям похилого віку від 9 до 16 % ВВП, що становитиме 64 трлн. дол. США. Це означатиме, що податки треба буде збільшити як мінімум удвічі, що, природно, призводитиме до знижен­ня ділової активності (пригадаємо криву Лаффера) та збільшення державного боргу. У межах ЄС продовжуватиметься координація соціальної політики (в плані імплементації основних постулатів «Соціальної Хартії»), що обумовлюватиме вирівнювання соціаль­них показників (відмова Швеції від певної частини обтяжливих для бюджету програм та збільшення кількості нових соціальних ініціатив у Португалії, Греції, Іспанії, а також у десятці нових членів ЄС).

Значні зміни відбуватимуться й у геополіпшчній ситуації, а відтак і в глобальному економічному порядку. Світовий досвід показує, що такі країни, як Японія, Тайвань, Південна Корея ста­ли провідними економічними державами за 30—50 років, маючи на старті лише надлишок дешевої робочої сили. Політика ТНК щодо руху інвестицій може привести у подальшому до розши­рення «клубу розвинутих країн» за рахунок Таїланду, Малайзії, а у подальшому — Індії, Китаю та Пакистану.

Екологічна проблема матиме своє загострення протягом най­ближчих десяти років. Стефан Шмидхейні у книзі «Смена курса. Перспективи развития и проблеми окружающей срсдьі: подход предпринимателя» (М., 1994 р.) виділяє найбільш проблемні пи­тання подальшого розвитку людства: збільшення споживання природних ресурсів, нераціональне їх використання, руйнацію екосистем, втрату біологічного різноманіття та генетичних ре­сурсів, збільшення шкідливих викидів в атмосферу і глобальні кліматичні зміни.