11.2.3. Повноваження Президента України щодо органів судової влади

Повноваження Президента України по формуванню і щодо функціонування органів судової влади є досить значними, і по­лягають, зокрема, у формуванні судів. Повноваження у сфері су­дової влади Президент України виконує, поділяючи їх з Прем'єр- міністром та Міністром юстиції України, який є відповідальним за акти глави держави, прийняті у судовій сфері.

Формування органів судової влади Президент України здій­снює шляхом призначення суддів та формування мережі судів.

Призначення членів Конституційного Суду України разом з Президентом Україна здійснюють Верховна Рада України та з'їзд суддів України (по 6 суддів). Такий порядок формуван­ня Конституційного Суду України випливає з самого статусу Конституційного Суду, який відповідно до п. 1 ст. 147 Конституції України, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні і вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Саме з метою уникнення впливу на Конституційний Суд з боку якогось одного вищого органу держа­ви, він і формується на паритетних засадах.

Президент України бере участь у функціонуванні Конституцій­ного Суду, маючи право звернутися до нього з поданням щодо ви­рішення питань про відповідність Конституції України (конститу- ційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість [8].

Крім Конституційного Суду України, судочинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції, система яких будується за принципами територіальності і спеціалізації. Президент України гіри формуванні судів має наступні повноваження: визначення ме­режі судів (створення та ліквідація судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів) і кількісного складу суддів місцевих, апеля­ційних та вищих спеціалізованих судів. У залежності від виду су­дів загальної юрисдикції вони утворюються Президентом України за поданням: 1) Голови Верховного Суду України; 2) голови вищого спеціалізованого суду (наприклад, Голови Вищого Господарського суду України); 3) Міністра юстиції України.

Президент України має право призначення на посаду профе­сійного судді вперше строком на п'ять років. Рекомендації осо­бі, що претендує на посаду, надає кваліфікаційна комісія суддів Вищій раді юстиції, яка у свою чергу виходить з рекомендацією про призначення до Президента України. Суддя може бути звіль­нений з посади Президентом Україні, відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України у разі: закінчення строку на який його було призначено, досягнення суддею 65-річного віку, неможливості ви­конувати свої повноваження за станом здоров'я, порушення суд­дею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги та за іншими підставами. Пропозицію про звільнення з посади суд­ді Президенту України вносить Вища рада юстиції за пропози­цією кваліфікаційної комісії суддів. Президент України призна­чає до Вищої ради юстиції 3 членів шляхом видання указу про призначення. Він також вирішує питання про припинення їх по­вноважень. Посвідчення суддям Верховного Суду України, Голові Верховного Суду, його заступникам; Голові, заступникам Голови та суддям Вищого Господарського Суду України ті інших вищих судів видаються за підписом Президента України.

11.3. Допоміжні інституції Президента України

» Президент України для реалізації наданих йому держа­вою функцій, виражених у його компетенції, утворює свій апа­рат (Адміністрація, консультативні і дорадчі органи та служби). Однак не всі ці органи можуть бути охарактеризовані як органи державної влади. Більшість з них за своїм статусом є допоміж­ними органами при главі держави. Такий висновок можна зроби­ти, виходячи з того, що орган державної влади виступає від іме­ні держави і представляє державу, він наділяється відповідними державно-владними повноваженнями і приймає у межах цих по­вноважень рішення, обов'язкові до виконання. У той же час до­поміжні органи при Президентові України лише забезпечують ви­конання главою держави його повноважень.

Статус допоміжних органів при главі держави і їх кількість визначається формою державного правління, оскільки саме з нею пов'язані межі компетенції самого глави держави і відповідно функції, які на нього покладаються. У структурі допоміжних ор­ганів при главі держави, незалежно від форми державного прав­ління, виділяють три основні групи:

• органи, які мають забезпечити персональний статус глави держави (в Україні — Адміністрація Президента);

• органи, які координують діяльність інших державних струк­тур (Рада Національної безпеки і оборони України, Представники Президента в Конституційному Суді, Верховній Раді та Кабінеті Міністрів України, комісії, ради та інші консультативно-дорадчі органи);

• органи, які представляють главу держави назовні, тобто фор­мують імідж глави держави (прес-секретарі, патронатна служба).

На сьогодні існує дві моделі організації главами держав сво­го оточення :

1. «кругова». При круговій моделі декілька помічників мають право доповідати безпосередньо президенту. Її недоліками є жор­стка конкуренція, суперництво і конфлікти серед помічників.

2. «пірамідальна». Більшість помічників доповідають по інстан­ції аж до керівника апарату який потім спілкується з президентом. Її недоліком є ризик отримати добре відфільтровану інформацію.

Визначені недоліки і обумовлюють необхідність поєднання главами держав цих моделей у залежності від ситуації, що спо­стерігається і в Україні.

Загальна кількість повноважень глави Української держави, навіть без звертання до їх змісту, говорить про неможливість од­ноособово їх здійснювати. А розкриття їх змісту приводить до висновку про складність процедур реалізації. Враховуючи, крім цих, такі фактори як необхідність ефективності реалізації повно­важень, необхідність забезпечення як внутрішнього, так і зовніш­нього представництва, при главі держави і створюються органи, які забезпечують виконання президентських функцій.

Адміністрація Президента України є постійно діючим ор­ганом, який утворюється Президентом України для забезпечен­ня виконання його конституційних повноважень. Основними за­вданнями Адміністрації Президента України є організаційне, пра­вове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень глави держави, гаранта дер­жавного суверенітету, територіальної цілісності України, додер­жання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Адміністрація відповідно до покладеного на неї основного за­вдання:

1. аналізує політичні, соціально-економічні та інші процеси, що відбуваються в Україні та за її межами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд Президентові України оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпечен­ня державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і грома­дянина, їх захисту;

2. опрацьовує пропозиції щодо пріоритетів державної політи­ки, шляхів їх впровадження та супроводження;

3. забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, доповідей та виступів Президента України;

4. забезпечує планування діяльності Президента України;

5. забезпечує підготовку, опрацювання і подання на під­пис главі держави проектів указів, розпоряджень і доручень Президента України;

6. здійснює в установленому порядку експертизу прийня­тих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує главі держави пропозиції щодо під­писання законів або застосування щодо них права вето;

7. забезпечує офіційне оприлюднення Президентом України законів, а також указів і розпоряджень Президента України;

8. опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції щодо утворення і ліквідації судів, визначення кількості суддів у судах, переведення суддів, призначення суддів на адміністра­тивні посади в судах;

9. забезпечує підготовку проектів законів, що вносяться Президентом України до Верховної Ради України в порядку зако­нодавчої ініціативи;

10. здійснює підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України та пропо­зицій щодо позиції Президента України у справах, які розгляда­ються Конституційним Судом України;

11. опрацьовує внесені в установленому порядку пропози­ції з вирішення кадрових питань, що належать до повноважень Президента України, та веде облік відповідних кадрів;

12. здійснює моніторинг актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим, актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рі­шень голів місцевих державних адміністрацій та за наявності від­повідних підстав вносить Президентові України пропозиції щодо зупинення дії, скасування таких актів, рішень;

13. забезпечує контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України;

14. вносить Президентові України пропозиції щодо забезпе­чення інформаційної безпеки держави, створює умови для до­ступу громадськості до інформації про діяльність глави держави, Адміністрації, здійснює видавничу діяльність;

15. організовує публічне обговорення ініціатив Президента України, проектів його актів;

16. забезпечує опрацювання та подання в установленому по­рядку на розгляд главі держави пропозицій щодо нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними, розвитку нагородної справи та геральдики, присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних ран­гів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийнят­тя до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку в Україні, здійснення помилування;

17. забезпечує організацію та проведення протокольних та це­ремоніальних заходів за участю Президента України, зарубіжних візитів, а також робочих поїздок глави держави;

18. організовує прийом громадян, які звертаються до Пре­зидента України, розгляд звернень громадян, а також звернень державних органів, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, політичних партій, громадських та інших ор­ганізацій, на основі аналізу таких звернень розробляє і подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем;

19. забезпечує взаємодію Президента України з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Конституційним Судом України, правоохоронними, іншими державними органа­ми, органами місцевого самоврядування;

20. сприяє підвищенню ефективності взаємодії Президента України з політичними партіями, громадськими організаціями, в тому числі професійними спілками, організаціями підприємців, релігійними та іншими організаціями, підприємствами, установа­ми, утвердженню і розвитку інститутів громадянського суспіль­ства, зміцненню їх ролі у вирішенні питань загальнодержавного, регіонального та місцевого значення;

21. здійснює забезпечення діяльності створених Президентом України консультативних, дорадчих та інших допоміжних орга­нів і служб;

22. забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію держав­ної політики стосовно державної таємниці та контроль за її збе­реженням;

23. здійснює матеріально-технічне, фінансове, соціально-побу- тове забезпечення діяльності Президента України, його консуль- тативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб;

24. виконує інші функції для забезпечення здійснення главою держави своїх повноважень.

Кадрова та установча функції у Адміністрації Президента значною мірою є прерогативою Глави Адміністрації Президента України. Глава Адміністрації Президента України здійснює за­гальне керівництво Адміністрацією, координує діяльність усіх його структурних підрозділів, постійних представників Прези­дента України, розподіляє обов'язки між Першими заступника­ми та заступниками Глави Адміністрації, затверджує положення про структурні підрозділи Адміністрації.

Відповідно до Указу Президента України № 352/2011 «Деякі питання Адміністрації Президента України» [25] від 5 квіт­ня 2011 року гранична чисельність працівників Адміністрації Президента України затверджена у кількості 514 штатних одиниць.

До складу Адміністрації входять: Глава Адміністрації Президента України;

Перший заступник Глави Адміністрації Президента України; два заступники Глави Адміністрації Президента України; радники Президента України, в тому числі Радник Президента України — Представник Президента України у Конституційному Суді України, Радник Президента України — Керівник Головного .управління з питань безпекової та оборонної політики, Радник Президента України — Керівник Головного управління з питань судоустрою, Радник Президента України — Керівник Головного управління з питань діяльності правоохоронних органів, Радник Президента України — Керівник Головного управління з питань міжнародних відносин, Радник Президента України — Керівник Головного управління Державного Протоколу та Церемоніалу, Радник Президента України — Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації, Радник Президента України — Керівник Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань;

Прес-секретар Президента України; уповноважені Президента України;

Прес-служба, головні управління, управління, які є самостій­ними структурними підрозділами Адміністрації.

Глава Адміністрації Президента України, його Перший заступ­ник та заступники, радники Президента України, Прес-секретар Президента України, уповноважені Президента України призна­чаються на посади і звільняються з посад Президентом України.

Інші працівники Адміністрації призначаються на посади і звільняються з посад Главою Адміністрації Президента України, якщо інше не передбачено актами Президента України.

Конституційно визначеним органом, який діє при Прези­дентові України є Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО України), яка характеризується як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони. Цей орган діє на підставі Закону України «Про Раду національної безпеки і оборо­ни України» [5] від 5 березня 1998 року. Президент України осо­бисто очолює цей орган. Аналогічні органи існують і при пре­зидентах інших держав. У Грузії Президент головує на засі­даннях Ради національної Безпеки та призначає її членів (п. 4 ст. 73 Конституції), Президент Республіки Казахстан формує Раду Безпеки (п. 20 ст. 44 Конституції), Президент Російської Федерації формує і очолює Раду Безпеки Російської Федерації (ст. 83 Конституції), Президент Французької Республіки «го­ловує у вищих радах і комітетах національної оборони» (ст. 15 Конституції). Водночас аналогічного права не мають президенти Узбекистану, Вірменії, Киргизії, хоча вони і є головнокомандува­чами Збройними Силами.

По відношенню до цього органу держави Президент України: 1) формує персональний склад Ради національної безпеки і обо­рони України (за виключенням призначення посадових осіб, які входять до її складу за своєю посадою: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України) та вирішує питання діяльності її Апарату; 2) головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України; 3) вво­дить у дію своїми указами рішення Ради національної безпеки і оборони України; 4) опосередковано через Раду національної безпеки і оборони України може контролювати і координувати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпе­ки і оборони.

У той же час Рада національної безпеки і оборони України не є органом, який може підміняти Міністерство оборони України чи Генеральний штаб Збройних Сил України або ж інший вищий чи центральний орган державної виконавчої влади. Кожен з цих ор­ганів має виконувати свої повноваження як у звичайних умовах, так і при виникненні надзвичайних обставин. Рада національ­ної безпеки і оборони України має бути координуючим центром як центральних так і місцевих органів виконавчої влади з метою ішявлення та подолання обставин, які деструктивно впливають на стабільне існування країни, її громадян, важливих суспільних І державних інституцій.

Відповідно до Указу Президента України № 353/2011 від 5 квітня 2011 року «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» [26] гранична чисельність працівни­ки! Апарату Ради національної безпеки і оборони України затвер­джена у кількості 90 штатних одиниць.

До складу Апарату Ради національної безпеки і оборони України входять:

Секретар Ради національної безпеки і оборони України;

Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і обо­рони України;

два заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборо­ни України;

Прес-секретар;

Управління експертно-аналітичного забезпечення;

Управління координаційної та адміністративної роботи;

Управління організаційного забезпечення;

Юридичний відділ;

Фінансово-економічний відділ;

Відділ документообігу та архіву;

Відділ забезпечення доступу до публічної інформації;

Відділ кадрів;

Служба Секретаря Ради національної безпеки і оборони - України;

Сектор контролю виконання актів Президента України;

Режимно-секретний сектор.

Відповідно до свого Положення Апарат Ради:

1. готує матеріали для розгляду на засіданнях Ради, проек­ти рішень Ради та указів Президента України про введення в дію відповідних рішень Ради;

2. забезпечує здійснення контролю за станом виконання рі­шень Ради;

3. готує для розгляду Радою питання щодо організації роботи з виявлення загроз національним інтересам і національній безпе­ці, визначення шляхів та засобів їх відвернення та нейтралізації, щодо пріоритетів державної політики у сфері національної безпе­ки і оборони;

4. готує на основі Стратегії національної безпеки України для розгляду Радою пропозиції щодо Стратегії воєнної безпеки, уточ­нення, в разі потреби, положень Воєнної доктрини України, за­вдань Збройних Сил України та інших військових формувань, проектів концепцій і програм їх розвитку та інших документів з питань національної безпеки і оборони;

5. бере участь у розробленні проектів нормативно-правових ак­тів, міжнародних договорів та інших документів з питань націо­нальної безпеки і оборони;

6. готує в установленому порядку висновки щодо проектів нормативно-правових актів з питань національної безпеки і обо­рони;

7. вивчає та аналізує діяльність Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, їх готовність до виконання покладених на них завдань, здійснення правоохоронними органами заходів щодо профілакти­ки і боротьби зі злочинністю;

8. аналізує стан забезпечення національної безпеки, зокрема щодо матеріальних, фінансових, кадрових, організаційних аспек­тів, готує відповідні пропозиції;

9. опрацьовує пропозиції щодо вдосконалення системи забез­печення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

10. аналізує стан виконання законодавства з питань національ­ної безпеки і оборони, готує пропозиції щодо його вдосконалення;

11. готує пропозиції щодо утворення тимчасових міжвідомчих комісій, робочих та консультативних органів Ради;

12. бере участь у підготовці пропозицій щодо складу україн­ських делегацій для участі в міжнародних переговорах та роботі міжнародних організацій з питань безпеки і оборони;

13. організовує підготовку та узагальнення пропозицій щодо проектів перспективних та поточних планів роботи Ради;

14. здійснює документальне забезпечення діяльності Ради;

15. виконує інші функції відповідно до законів України, актів Президента України.

У 2000 році з метою зменшення управлінських витрат, ско­рочення апарату, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших дер­жавних органів, та на виконання завдань, які випливали з ад­міністративної реформи, Указом Президента України від 23 лю­того 2000 року № 278 було ліквідовано Управління справами Адміністрації Президента України та утворено Державне управлін­ня справами як єдиний орган з матеріально-технічного, соціально- побутового, лікувально-профілактичного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів. Першим Керівником Державного управлін­ня справами було призначено Дагаєва Юрія Олександровича, за­ступника Глави Адміністрації Президента України — керуючо­го справами Адміністрації Президента України. Новоутвореному Державному управлінню справами було передано об'єкти держав­ної мласності, що забезпечують діяльність Президента України.

Па сьогоднішній день Державне управління справами продо- мжує здійснювати покладені на нього функції та виконувати за- ндання щодо забезпечення діяльності Президента України, як і ліній держави, з метою виконання його конституційних повно- ііііжєнь, підготовки та проведення протокольних заходів за учас­тю нищих посадових осіб України, інших держав, зарубіжних делегацій.

І і управлінні Державного управління справами перебуває по­над 00 державних підприємств, установ і організацій, їх діяль­нії'п. дозволяє Державному управлінню справами виконувати по­кладені на нього завдання у повному обсязі та наповнювати дер­жавний бюджет.

З метою впровадження системних економічних реформ, що спрямовані на вихід із фінансової та економічної кризи, забезпечен­ня сталого економічного розвитку України як передумови зростан­ня добробуту її населення Указом Президента України № 273/2010 «Про утворення Комітету з економічних реформ» [23] від 26 лю­того 2010 року утворено Комітет з економічних реформ (далі — Комітет) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України, основними завданнями якого визначено наступні:

опрацювання з урахуванням нинішньої соціально-економічної ситуації в Україні та на основі кращого світового досвіду загаль­нодержавної стратегії економічних реформ, спрямованих на впро­вадження передвиборної програми «Україна — для людей»;

визначення напрямів, пріоритетів, механізмів здійснення не­обхідних економічних реформ та підготовка відповідних законо­проектів для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України;

забезпечення проведення громадських обговорень загальнодер­жавної стратегії економічних реформ та механізмів її впроваджен­ня з метою досягнення суспільного консенсусу;

здійснення постійного моніторингу ефективності реалізації за­гальнодержавної стратегії економічних реформ та підготовка про­позицій щодо необхідного її коригування.

Відповідно до Указу Президента України № 469/2010 «Про Громадську гуманітарну раду» [24] від 2 квітня 2010 року створе­на Громадська гуманітарна рада (далі — Рада) як консультативно- дорадчий орган при Президентові України. Основними завданнями Ради є:

1) вивчення процесів у сфері гуманітарного розвитку України та вироблення пропозицій щодо:

визначення пріоритетів та механізмів здійснення реформ у сфері гуманітарного розвитку, додержання при цьому консти­туційних прав і свобод людини і громадянина у сфері освіти, на­уки, культури і мистецтва, охорони здоров'я, інтелектуальної та творчої діяльності, досягнення відповідності європейським стан­дартам захисту таких прав;

забезпечення збереження громадянської злагоди в суспільстві, формування толерантності в міжнаціональних відносинах, досяг­нення компромісу і консенсусу у питаннях формування та ре­алізації мовної політики, збереження історичної та культурної спадщини;

запобігання проявам політичної некоректності, конфліктоген- ним та екстремістським тенденціям у суспільному житті;

забезпечення взаємодії органів державної влади, громадських організацій, підприємств, установ і організацій у питаннях спри­яння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідо­мості, збереження традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної самобутності національних меншин України;

забезпечення виконання зобов'язань України за міжнарод­ними договорами України, зокрема за Європейською хартією ре­гіональних мов або мов меншин та Рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин;

2. забезпечення проведення громадських обговорень, науко­вих конференцій, круглих столів з питань реформ у сфері гумані­тарного розвитку, забезпечення додержання конституційних прав людини і громадянина у цій сфері, вивчення громадської думки з питань, що розглядаються Радою;

3. розгляд законопроектів, які пропонуються для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України і сто­суються питань гуманітарного розвитку, зокрема з питань осві­ти, науки, культури, охорони здоров'я, з мовних, етнонаціональ- них та інформаційних питань, проектів актів Президента України з цих питань та підготовка пропозицій щодо таких проектів;

4. участь у підготовці послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

5. вивчення стану забезпечення додержання в Україні прав громадян у гуманітарній сфері, здійснення порівняльного аналі­зу ситуації з цих питань в Україні та іноземних державах та під­готовка на основі кращого світового досвіду пропозицій щодо вдо­сконалення законодавства України.

Відповідно до Указу Президента України № 890/2011 «Пи­тання Національного антикорупційного комітету» [27] від 1 ве­ресня 2011 року Національний антикорупційний комітет (далі — Комітет) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України.

Комітет у своїй діяльності керується Конституцією та зако­нами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також Положенням.

Основними завданнями Комітету є:

1) здійснення системного аналізу стану протидії корупції н Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, за­ході», що вживаються для запобігання і протидії корупції;

2. розроблення антикорупційних заходів, зокрема, спрямова­них на гармонізацію законодавства та усунення наявних у ньо­му протиріч;

3. підготовка пропозицій щодо спрощення дозвільних та ін­ших процедур ведення малого і середнього бізнесу та ліквідації причин, які зумовлюють порушення у цій сфері;

4. розроблення з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду, рекомендацій провідних світових організацій проектів ак­тів законодавства з питань посилення боротьби з корупцією.

Комітет відповідно до покладених на нього основних завдань:

1. здійснює моніторинг стану виконання законодавства у сфе­рі запобігання та протидії корупції;

2. бере участь у підготовці для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України законопроектів у сфері запо­бігання та протидії корупції;

3. готує пропозиції щодо законопроектів, проектів інших нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії ко­рупції;

4. бере участь у підготовці проектів актів і доручень Прези­дента України з питань запобігання і протидії корупції;

5. бере участь у підготовці послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

6. організовує вивчення громадської думки з питань, що роз­глядаються Комітетом, забезпечує висвітлення у засобах масової інформації результатів роботи Комітету;

7. виконує інші функції відповідно до актів Президента України.

Головою Комітету є Президент України. Виконавчим секрета­рем є за посадою Міністр юстиції України. Персональний склад Комітету затверджується Президентом України за поданням ви­конавчого секретаря Комітету.

Організаційно-технічне забезпечення діяльності Комітету здій­снюється Адміністрацією Президента України, Державним управ­лінням справами.

Президент України має право формувати інші консультативно- дорадчі органи. Як правило, органи, які створюються при Прези­дентові України, носять назву комісії, міжвідомчі комісії, ради, комітети, робочі групи (групи) та інші структури. їх кількість при главі держави постійно змінюється. Це пов'язано з тим, що одні з них утворюються на певний строк, інші для виконання пев­ної функції, треті функціонують постійно.

Повноваження Президента України щодо допоміжних органів свідчать не лише про його політичний статус, урегульований нор­мами конституційного права, а й про його чисто адміністративні (управлінські) функції. До останніх належать: 1) організація, тоб­то формування та визначення структури органів, необхідних для забезпечення конституційно окреслених повноважень; 2) управ­ління персоналом, насамперед підбір і призначення їх керівни­цтва; 3) здійснення контролю і координації цих органів та 4) ре­гулювання їх діяльності відповідними указами і розпоряджен­нями (наприклад, указами Президента України затверджуються положення про структурні підрозділи Адміністрації Президента України та про консультативно-дорадчі органи).

11.4. Президент України : перспективи розвитку

Основними напрямками удосконалення статусу президентства в Україні мають стати напрямки, пов'язані з:

1. реалізацією основних конституційних положень щодо ха­рактеристики України як правової, демократичної і соціальної держави. Лише законність та демократизм функціонування ін­ституцій держави і, зокрема, Президента України стане реальною передумовою реального втілення цих характеристик;

2. визначенням президентської влади в Україні та її місця і ролі у системі державної влади;

3. формальним наділенням Президента України, поряд з існу­ючими функціями, функцією узгодження діяльності органів дер- жавної влади;

4. удосконаленням існуючих правових норм і прийняттям но- пих, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю

11 резидента України;

5. необхідністю удосконалення правового регулювання взаємо- мідносин Президента України з Верховною Радою України та ор­гій і а ми державної виконавчої влади.

Основою реалізації цих напрямків має бути відповідне зако­нодавство.

Подальший розвиток президентства в Україні є похідним від іпмначення статусу України як правової, демократичної, соці­альної держави (ст. 1 Конституції України). З цих характерис- і ик держави як соціальної, правової і демократичної, насамперед, ппжлішою видається її характеристика як політичного арбітра V пораненні внутрішніх питань. З політичним арбітражем держа­нії (у даному випадку мова йде про Україну) прямо пов'язаний ар- пи раж її глави як уособлення цієї держави.

Для України є доцільним закріплення на конституційному рів­ні арбітражу глави держави між органами державної влади, а не її гілками. Президент (хоча і обраний всенародно) як орган в дер­жаві, не може стояти над гілками влади, бо це дає йому фактич­но неконтрольовану владу і відповідно ні про яку демократичну і правову державу не може іти мова. Саме у такому аспекті функ­ція арбітражу Президента України є необхідною, оскільки інсти­тути державної влади, навіть за наявності розвинутої правової системи, не можуть залишатися, без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у прямих відносинах влади- підпорядкування, однак забезпечує злагоджене їх функціонуван­ня, здатний оперативно виводити державну систему із можливих тупикових ситуацій, які не завжди мають форму правового спору.

З метою вдосконалення правотворчості Президента України пропонується:

• проведення систематизації правотворчої діяльності Президента України з метою виявлення актів Президента України, які не відповідають Конституції та законам України, актів, існу­вання яких втратило актуальність тощо;

• врегулювання процедури опрацювання проектів актів Президента України в Адміністрації Президента України шляхом затвердження спеціального регламенту чи внесенням змін і допо­внень до існуючого Положення про порядок підготовки та внесен­ня проектів актів Президента України;

• упорядкування консультативно-дорадчих органів, утворених при Президентові України з відповідних напрямів реалізації дер­жавної політики.

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Авер'янов В. Президент і Уряд : новий розподіл повноважень / В. Авер'янов // Юрид. вісник України. — 09-16.05.2003. — С. 8.

2. Берназюк Я. О. Послання Президента України до народу та до Верховної Ради України як офіційні документи (акти) глави дер­жави / Я. О. Берназюк // Форум права. — 2010. — № 4. — С. 63-68 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : ЬМр://\тл¥.пЬиу.£ОУ.иа/е- Іоигпа1з/ГР/2010-4/10Ь]оа£с1.рс1£.

3. Горбулін В.П. Діяльність Ради національної безпеки і оборони України з реалізації Концепції національної безпеки держави / В.П.Горбулін // Наука і оборона. — 1999. — № 3. — С. 3-6.

4. Дахова 1.1. Розподіл повноважень між Президентом України і Кабінетом МіністрівУкраїни / 1.1. Дахова // Форум права. — 2011. — № 1. — С. 241-245 [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу: Ьіір://\у'№\у.пЬиу.§оу.иа/е-^оигпаІ8/ГР/2011-1/11(ііікти.р(ії.

5. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР. — Режим до­ступу : Мір : // Мір://гакоп.гас1а.§оу.иа/с§і-Ьіп/1а'\У8/тат. с£і?пге£=183 % 2Р98- % Е2 % ГО.

6. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 року № 2591-УІ. — Режим доступу : Мір : //гакоп.гасІа.£ОУ.иа/с£і- Ьіп/1а\у8/таіп.с£і?ра£е=1&пге£=2591-17.

7. Житник О.О. Деякі питання становлення інституту президен­та в Україні / О. О. Житник // Форум права. — 2010. — № 4. — С. 369-375 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Мір://\¥№\у. пЬиу.£ОУ.иа/е-.)оигпаІ8/РР/2010-4/10£ооруи.рсІ£.

8. Зозуля О.І. Правове регулювання діяльності апарату Президента України / О. І. Зозуля // Форум права. — 2010. — № 4. — С. 391-396 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Мїр://\¥\у№.пЬиу.£ОУ.ііа/е- Іоигпа1з/ГР/2010-4/102оіс1ри.рсії.

9. Кармазіна М. Президентство : український варіант / М. Кармазіна. — К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН Укра­їни, 2007. — 365 с.

10. Конституція України в редакції від 4 лютого 2011 року. — Режим доступу : Мрр : // гакоп.гасіа.^оу.иа/с^і-Ьіп/Іатез/тат. с£і?пге£=254 % ЕА% 2Г96.

11. Конституція України : огляд і коментарі / В.Ф.Погорілко, В. Л.Федо- ренко. — К. : Наукова думка, 2006. — 212 с.

12. Конституция Российской Федерации : Научно-практический коммен- тарий / Под ред. акад. Б.Н.Топорнина. — М. : Юристь, 1997. — 716 с.

13. Литвиненко О. Україну нікому розколювати / О. Литвиненко. — Режим доступу : Мір : // ут^.исерз.ог£/икг/агІ,іс1е.рЬр?пе\У8_іс1=683.

14. Конституции государств Європейского Союза. — М. : ІНФРА-М- НОРМА, 1997. — 816 с.

15. Олексенко О. Політична еліта і демократія : дилема поєднання / О.Олексенко // Вісн. Черкаського ун-ту. Політологія та культуроло­гія. — 2008. — № 5. — С. 166-168.

16. Окуньков Л. Президент Российской Федерации. Конституция и поли- тическая практика / Л. Окуньков. — М. : ИНФРА-М, 1996. — 240 с.

17. Осавелюк А.М. Вспомогательньїе государственньїе органи зарубежньїх стран : конституционно-правовой аспект / А. М. Осавелюк. — М. : Юристь, 1998. — 192 с.

18. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні : становлення та розвиток. Монографія / Н. Г. Плахотнюк, В. І. Мельниченко. — К. : Вид. дім. Максімус, 2004. — 224 с.

19. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціону­вання інституту президентства в Україні / С. Г. Серьогіна. — Харків : Ксилон, 2001. — 280 с.

20. Сравнительная политика. Основньїе политические системьі современ- ного мира / [Под общ. ред. В.С.Бакирова, Н.И.Сазонова]. — X. : ХІІУ имени В. Н. Каразина, 2005. — 592 с.

21. Тускоз Жан. Міжнародне право / Жан Тускоз. — К. : АртЕК, 1998. — 416 с.

22. Указ Президента України від 3 квітня 2005 року № 593 «Про вдоско­налення структури місцевих державних адміністрацій». — Ііірр : // Шр://гакоп.гагїа.£ОУ.иа/с£І-Ьіп/1аж8/таіп.с£І?пгее=593 % 2Р2005.

23. Указ Президента України від 26 лютого 2010 року № 273/2010 «Про утворення Комітету з економічних реформ». — Режим до­ступу : Ьірр : // ЬМр://2акоп.гас1а.£ОУ.иа/с£І-Ьіп/1а\У8/таіп.

* с§і?пге§=273 % 2Р2010.

24. Указ Президента України від 2 квітня 2010 року № 469/2010 «Про Громадську гуманітарну раду». — Режим доступу : Мрр : // гакоп. гас!а.£оу.иа/с£і-Ьіп/1алуз/таіп.с£І?пге§=469 % 2Р2010.

25. Указ Президента України від 5 квітня 2011 року № 352/2011 «Деякі питання Адміністрації Президента України». — Режим доступу : Ьірр : // 2акоп.гагїа.£ОУ.иа/с£і-Ьіп/1а\У8/таіп.с£і?пге£=352%2Р2011.

26. Указ Президента України від 5 квітня 2011 року № 353/2011 «Деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України». — Режим доступу : Ьірр : // гакоп.гасІа.£ОУ.иа/с£І-Ьіп/1а\У8/таіп. с§і?пге£=353% 2Р2011.

27. Указ Президента України від 1 вересня 2011 року № 890/2011 «Питання Національного антикорупційного комітету». — Режим до­ступу : Мрр : // МІр://уу-№\у.ргезіс1еп1.§оу.иа/<іоситепІ,8.

28. Черкасов А. И. Глава государства и правительство в странах современ- ного мира / А. И. Черкасов. — М. : Зкзамен, 2006. — 222 с.

Лекція 12

СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ : ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА