6.5. Людський фактор у прийнятті та реалізації управлінських рішень

Виробити добре управлінське рішення, що й само по собі не просто, ще недостатньо, оскільки далі необхідно довести його зміст до адекватних управлінських дій та забезпечити їх виконан­ня. Цей аспект безпосередньо пов'язаний з питанням, коли і як управляти. Несвоєчасні та невдалі управлінські рішення можуть стати джерелом опору позитивним змінам. Тому управління, як зазначав американський вчений Г.Брейбан, має постійно адапту­ватися до вимог суспільства. Особливо важливо це для управлін­ських рішень державного рівня [4, 5].

Можна виділити три основні завдання, які пов'язані з прийнят­тям управлінських рішень, зокрема виділення функції прийняття управлінських рішень; координація співпраці в процесі прийняття рішень; створення умов для ефективної праці керівників.

Ефективне управління — це насамперед результат позитивно­го, відданого та енергійного ставлення до справи. Фактор учас­ті людини в процесі управління, зокрема при прийнятті рішень, завжди супроводжується фактором імовірності, а відповідно й фактором ризику щодо вирішення актуальних проблем для до­сягнення визначених цілей організації. Для прогнозування цих факторів використовують моделювання імовірності досягнення цих цілей, тобто побудову моделі проблемної ситуації з урахуван­ням усіх основних її можливих параметрів та можливих впливів на них вищезазначених факторів. Досвід таких досліджень свід­чить про те, що поведінка людини обумовлена цінністю цілі та імовірністю її досягнення, а також про те, що саме суб'єктивна імовірність (та, що безпосередньо пов'язана з людиною) визна­чає вибір стратегії прийняття рішень. Звідси й необхідність осо­бливого вивчення механізмів формування суб'єктивної імовірнос­ті в процесах прийняття управлінських рішень.

Передусім, при розгляді процесів прийняття рішень слід вра­ховувати вплив на них цілеспрямованої (а не реактивної) пове­дінки людини, в основу якої покладений прояв волі останньої. Модель цієї поведінки, за спрощеною схемою, така: «уявлен­ня про цінність —> дія —+ цінність». Цей підхід пов'язує процеси прийняття рішень з психологічною проблематикою волі людини. Оскільки різні люди мають різну волю та способи її прояву, то вони різняться й способами прийняття рішень. Серед характерис­тик людини, що впливають на прийняття рішень, виділяють сту­пінь схильності до ризику; особисті уподобання при виборі засо­бів досягнення результату; досвід реалізації засобів управлінських впливів; ступінь розвиненості інтуїції; особисті цілі. Останні ви­значаються особистісною системою цінностей; матеріальним ста­новищем; віком; оточенням, в якому людина функціонує та в яко­му вона виховувалася; сімейним станом; станом здоров'я.

Саме тому в науці управління визначився напрям підвищен­ня ефективності організацій за рахунок підвищення ефективнос­ті їх людських ресурсів, який безпосередньо вплинув на подаль­ший розвиток теорії прийняття рішень. На сьогодні запропонова­ні численні методи і прийоми, які, передусім, стосуються психо­логічних та соціологічних аспектів управління людьми і спілку­вання між ними. Серед зарубіжних дослідників найбільший вне­сок в становлення цього напряму внесли М.Фоллетт, Е.Мейо, К.Арджиріс, Р.Лікерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг. їх ідеї є осново­положними для численних сучасних досліджень з проблем проф­відбору та профорієнтації.

Основними напрацюваннями в цій сфері є теорії мотивації, що базуються на двох підходах. Перший пов'язують з теоріями за­доволення (за іншою термінологією — змістовні теорії чи теорії потреб), оскільки він заснований на способах аналізу індивіду­альних потреб і їх задоволення. Серед відомих теорій задоволен­ня — ієрархія потреб А.Маслоу, теорія ЖВЗ, теорія двох чинни­ків Ф.Герцберга, теорія трьох потреб Д.Макклеланда. Другий підхід пов'язують з теоріями процесу (або процесуальними теорі­ями). Він ґрунтується на зосередженні, передусім, на розумових процесах індивідів, а не на їхніх потребах. Серед найбільш відо­мих теорій процесу — теорія справедливості, модель Портера Лоулера та теорія сподівання В.Врума. Теорії мотивації та їхнє використання в управлінні слід розглядати з урахуванням куль­турної специфіки різних країн. На думку американського вчено­го Г.Райта, ключовими поняттями теорій мотивації є зусилля, ор­ганізаційні цілі та індивідуальні потреби. Як правило застосову­ється така схема дій: «задовольняються потреби працівників —* вони докладають енергійних зусиль —♦ в результаті забезпечуєть­ся досягнення організаційних цілей». Саме задоволення потреб працівників є основною метою мотиваційних зусиль. Серед тео­рій задоволення заслуговує на особливу увагу теорія ЖВЗ, оскіль­ки сучасні дослідження підтверджують її справедливість. Вона запропонована К.Алдерфером і складається з трьох рівнів потреб, кожна з яких задовольняється незалежно від інших, а саме: Ж — означає життєві потреби, тобто фізіологічні і безпеки; В - потре­би взаємин, що пов'язані з міжособистими стосунками; 3 - потре­би в підвищенні поваги і самореалізації.

Відповідно до чинного законодавства України, основними мо­тиваційними факторами на державній службі є матеріальне заохо­чення, соціально-побутове забезпечення та пільги (до речі, пільги мають лише вищі посадовці, зокрема, народні депутати України, міністри).

Відповідно до Закону України «Про державну службу», мате­ріальним забезпеченням державного службовця в Україні (що є певною мірою його мотивацією) є оплата праці (заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній служ­бі та інших надбавок), заохочення за сумлінну працю (за сумлін­ну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України).

Крім того, соціально-побутове забезпечення державного служ­бовця може слугувати мотиваційним фактором. Так, Законом України «Про державну службу» визначено такі види цього за­безпечення: щорічні та додаткові відпустки, отримання безвідсо- ткових кредитів на житло, першочергове встановлення телефонів, пенсійне забезпечення тощо.

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Бакуменко В.Д. Державне управління і державно-управлінські рішен­ня : вступ до досліджень / В.Д.Бакуменко // Вісн. УАДУ. — 1999. — № 4. — С. 68-79.

2. Бакуменко В.Д.Державно-управлінські рішення як предмет до­сліджень / В. Д. Бакуменко // Вісн. УАДУ. — 2000. — № 3. — С. 363-374.

3. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень : про­блеми теорії, методології, практики : Монографія / В. Д. Бакуменко. — К. : Вид-во УАДУ, 2000. — 320 с.

4. Бакуменко В.Д. Прийняття рішень в державному управлінні : Навчальний посібник [у 2 ч.] / В.Д.Бакуменко. Ч. 1. Теоретико- методологічні засади. — К. : ВПЦ АМУ, 2010.

5. Бакуменко В.Д. Прийняття рішень в державному управлінні : Навчальний посібник [у 2 ч.] / В.Д.Бакуменко. Ч. 2. Науково- прикладні аспекти. — К. : ВПЦ АМ.У, 2010.

6. Державне управління / За ред. А. Ф. Мельник. — К. : Знання-Прес, 2003. — 343 с.

7. Державне управління : Слов.-довід. / Уклад. : В. Д. Бакуменко (кер. творч. кол.), Д. О. Безносенко, І.М.Варзар, В.М.Князєв, С.О.Кравченко, Л.Г. Штика; За заг. ред. В. М. Князева, В. Д. Бакуменка. — К. : Вид-во УАДУ, 2002. — 228 с.

8. Дєгтяр А. О. Державно-управлінські рішення : інформаційно-аналі­тичне та організаційне забезпечення : Монографія. / А. О. Дєгтяр. — X. : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2004. — 224 с.

9. Дєгтяр А О. Аналітично-організаційне забезпечення прийняття та ре­алізації державно-управлінських рішень. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02. — механізми державного управління. — Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України. — Донецьк, 2005.

10. Дзвінчук Д.І. Психологія ефективного стилю управління / Д. І.Дзвінчук // Джерела (науково-методичний вісник ІПОПП). — 1999. — № 1-2. — С. 3-7.

11. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління : Навч. посібник / Д.І. Дзвінчук. — К. : ЗАТ НІЧЛАВА. — 2000. — 280 с.

12. Малиновський В.Я. Державне управління : Навчальний посібник / В. Я. Малиновський. — Луцьк : Вежа, 2000. — 558 с.

13. Одінцова Г.С. Теорія та історія державного управління : Навч. по- сіб. / Г.С.Одінцова, В.Б.Дзюндзюк, Н.М.Мельтюхова та ін. — К. : Видавничий дім Професіонал, 2008. — 288 с.

14. Щекин Г.В. Теория и практика управлення персоналом : Учеб.-метод, пособ. / Г.В. Щекин. — 2-е изд. стереотип. — К. : МАУП, 2003. — 280 с.

Лекція 7

ЗАКОННІСТЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ