7. Впровадження здорового способу життя

Здоровий спосіб життя — це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміцнення здоров’я людей.

Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму навчання та відпочинку, правил харчування й особистої гігієни, обов’язкове виконання фізичних вправ, що забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвідомлення шкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну. Велике значення має правильний вибір індивідуальних оздоровчих систем або їх поєднання та практичне використання з метою зміцнення здоров’я (самомасаж, загартовування, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо).

Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров’я, сприяє інтелектуальному і духовному розвитку особистості, успішному навчанню.

Здоровий спосіб життя людини, позитивно впливаючи на стан її здоров’я, духовність, моральні орієнтири, формування певних рис характеру (волі, оптимізму, цілеспрямованості тощо) та інші якості, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, насамперед, про високий рівень психічного здоров’я людини.

Підтриманню такого рівня сприяє, наприклад, релаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольового управління станом людини. Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров’я особистості та суспільства загалом. Він включає в себе цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, вдосконалення індивідуальних якостей особистості.

Учений І. П. Павлов стверджував: «Здоров’я — безцінний дар природи, але він дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Тому здоров’я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок».

До основних складових здорового способу життя належать:

1) власне спосіб життя, що має велике значення для здоров’я людини і складається з чотирьох категорій:

• економічної (рівень життя);

• соціологічної (якість життя);

• соціально-психологічної (стиль життя);

• соціально-економічної (устрій життя);

2) рівень культури особистості — слід пам’ятати, що людина — суб’єкт і одночасно — головний результат своєї діяльності. Культура з цього погляду — самосвідоме ставлення до самого себе. Однак люди дуже часто нехтують своїм здоров’ям, ведуть неправильний спосіб життя, не дотримуються режиму, переїдають, зловживають шкідливими звичками. Тому для здоров’я потрібні знання, які стали б її переконаннями, увійшли б у повсякденну звичку людини;

3) здоров’я в ієрархії потреб — здоров’я має займати перше місце

в ієрархії потреб людини;

4) мотивування — на жаль, цінність здоров’я більшість людей усвідомлює лише тоді, коли воно значною мірою втрачене. Тільки тоді виникає прагнення подолати захворювання, стати здоровим;

5) зворотні зв’язки — нерозумне і довге випробування стійкості свого організму нездоровим способом життя (алкоголь, нікотин, недостатня рухова активність, неправильне харчування тощо). Тільки через певний час спрацьовують зворотні зв’язки людини, коли вона кидає шкідливі звички, проте часто це буває запізно;

6) настанова на довге здорове життя — у повсякденному житті треба вміло мобілізувати резерви свого організму на подолання життєвих негараздів, зменшення ризику захворювань, що сприяє довголіттю;

7) навчання здоровому способу життя — джерелом навичок із цього питання є, передусім, приклад дорослих. Допомагають також санітарно-гігієнічна освіта в школі та через засоби масової інформації;

8) психічний стан — сучасна людина стикається з багатьма факторами ризику, що негативно впливають на стан її нервової та серцевосудинної систем, знижують опірність організму. При цьому виникає стресова ситуація організму. Так, наприклад, психічна травма, отримана внаслідок конфлікту, виводить людину з нормального психічного стану, що може призвести до суттєвих змін у виконанні професійних функцій і загального функціонального стану. У перекладі «стрес» означає напруження, тобто відповідь організму на поставлену перед ним проблему. Повне звільнення від стресу означає смерть, тому слабкий стрес є нормальним явищем у житті, він потрібен для реалізації людської повноцінності. Однак якщо він інтенсивний і довготривалий, то може стати основою розвитку захворювань або зумовити смерть.

Стійкість організму до різноманітних станів дуже індивідуальна. По-перше, індивідуальна чутливість до екстремальних ситуацій зумовлена типом вищої нервової діяльності. По-друге, вміння володіти собою, керувати емоціями, психологічним напруженням залежить від морально-етичного виховання людини. Під впливом несприятливих факторів рівень фізичного стану здоров’я знижується, а поліпшення умов сприяє його підвищенню.