Проблема "Нової філософії сучасного олімпійського руху на початку XXI сторіччя"

В одному зі своїх недавніх виступів МОК Х.А.Самаранч заявив , що на його думку, проблему сучасного олімпійського руху полягає у тому, що він не має проблем. Позиція пошуку істини спонукає нас більш критично підходити до оцінки ситуації у сучасному олімпійському русі. Проблеми існують і проблеми дуже серйозні та важливі.

Свій виступ я хотів би присвятити одній проблемі, яка стосується філософії олімпізму, яка відіграє важливу роль у рамках олімпійського руху. "Що придає виключність та силу олімпійському руху, - наголосив у своєму виступі на XI олімпійському конгресі в Баден-Бадені прем'єр міністр Тунісу і член МОК М.Мзалі, - то це , зрозуміло, філософія, котру воно відображає, філософія, яка є стимулом для руху та сама їм стимулюється".

Олімпійська хартія у вигляді філософської основи сучасного олімпійського руху вказує розроблену П'єром де Кубертеном гуманістичну концепцію олімпізму - філософію життя, звеличуючу та об'єднуючу у збалансоване ціле переваг тіла, волі та розуму.

В зв'язку з тими великими змінами які за останні десятиріччя відбулися як у спорті так і у суспільстві в цілому, природно виникає питання: чи повинні ці зміни вплинути та яким чином на олімпійську філософію?

Для позиції МОК з даного питання характерні два моменти. По-перше, передбачається, що в новій ситуації мова не йде про зміну основних ідеалів і цінностей олімпійської філософії. Про це прямо заявив президент ХОК X. А. Самаранч: "Я могу смело утверждать, что олимпийское движение сегодня больше, чем когда бы то ни было опирается на идеалы Кубертена. Эти идеалы братства, дружбы, взаимопонимания и гармоничного развития личности способствуют созданию лучшего и более спокойного мира. Никто не может утверждать, что они устарели или что нет смысла их сохранять" [ Samaranch, 1989 ]. По-друге, ставиться задача всесвітньої активізації олімпійської освіти, головна мета якої - роз'яснення і пропаганда основних ідей олімпійського руху, ідеалів і цінностей олімпізму. У заключному документі XI Олімпійського конгресу у Парижі (1994 г.) підкреслено, що " распространение этических, культурных и воспитательных ценностей олимпизма должно быть интенсифицировано всеми участниками олимпийского движения".

В теперішній час робота з олімпійської освіти набуває все більш широкого розмаху - як в окремих країнах, у тому числі у нашій, так і на міжнародному рівні.

Олімпійська освіта, особливо дітей і молоді, безумовно, має важливе значення. Виходячи з цього, автор доповіді ще на початку 80-х pp. по суті справи вперше у нашій країні почав розробляти науково-методичні основи олімпійської освіти і активно продовжує цю роботу в теперішній час.

І все ж найважливіше значення має не підвищення рівня олімпійських знань і навіть не декларативно проголошуваної орієнтації на ідеали і цінності олімпізма, а формування реальної поведінки, образу (стилю) життя, відповідного цим ідеалам і цінностям. Не випадково в Олімпійській хартії в якості важливого завдання олімпізму, поєднуючого " спорт с культурой и образованием " вказується (на це рідко звертають увагу) завдання створення " образа жизни, основывающегося на радости от усилия, на воспитательной ценности хорошего примера и на уважении к всеобщим основным этическим принципам ".

Помилково вважати, як це часто робиться, начебто цю проблему можна вирішити на основі лекцій, бесід під час " олімпійських уроків ", з допомогою одних лозунгів і закликів. Як справедливо зауважує К. Volkwein [1995] лозунги і заклики дотримуватись принципів моральної поведінки у спорті навряд чи здатні внести будь - які серйозні зміни в ту реальну ситуацію, котра існує в теперішній час в олімпійському спорті, де господарює принцип " успіх за будь-яку ціну".

В роботі з пояснення і пропаганди ідеалів олімпізма все більш явно вимальовуються дві суттєві проблеми.

Перша із них - невизначеність і неоднозначність трактовки олімпізма і його ідеалів. Це проявляється як в багатстві термінів, котрими вони позначаються ("олімпійська ідея "," олімпійський дух "," олімпійська ідеологія "," олімпійська філософія " та інше), так і у невизначеному поясненні цих термінів. Така ситуація дає основи для вельми песимістичних висновків: " то, что можно было бы назвать философией олимпизма находиться пока в зачаточном состоянии " [ Речек, 1986 ]; "...те, кто проявляет к Олимпийским играм научный интерес, почти единодушно сходятся во мнении, что, несмотря на все великолепие и символику, олимпизм фактически лишен внутренней сущности" [ Педдик, 1992] та інше.

Друга проблема – протиріччя між реальною орієнтацією учасників олімпійського руху на прагматичні цінності і тими гуманістичними ідеалами і цінностями, котрі проголошує олімпійська філософія. Ці ідеали, як відмічає відомий німецький вчений О. Групе, " можно свести к следующим пяти моментам: концепция гармоничного развития личности; возможность самосовершенствования на пути к высшим спортивным достижениям; принцип любительства как проявление самодисциплины и отказ от материальной выгоды; этический кодекс спорта; формирование спортивной элиты ".

Практично ці ідеали, вважає вчений, все рідше реалізуються в олімпійському спорті: самовдосконалення вже не розцінюється вище перемоги на Олімпійських іграх; рідко зустрічається орієнтація на гармонічний розвиток: " чи багато знайдеться в сучасному спорті прибічників принципу єдинства физического, интеллектуального и духовного развития личности " [ Групе, 1986 ].

У цій ситуації більшість учених і суспільних діячів звертають увагу на зростаючу " потребность в обновленной олимпийской философии, в новой формулировке философской основы олимпийского движения ", ставлять питання про необхідність розробки " новой философии олимпизма " [ Ленк, 1982; Boulongne, 1993; Leiper, 1980; Lenk, 1980 ; Parry, 1989 та інші ], підкреслюють як це робить, наприклад, С. Ердем, член МОК, президент НОК Турції, що "нуждается в переосмыслении и сама концепция олимпизма, да и сама роль спорта в современном мире в целом " [ Ердем, 1992 ].

Все питання заключається у тому, в якому напрямку повинно відбуватись це переосмислення - в сторону підсилення чи ослаблення гуманістичної направленості олімпізму і спорту. Часто висловлюється думка, що нова соціокультурна ситуація потребує ослаблення гуманістичної орієнтації олімпійської філософії, відмови від раніше проголошуваних цінностей. Так, вважають, що в теперішній час неможливе виконання " потрібність універсальності, що не має смислу вимагати від спортсменів дотримання вже застарівших моральних норм та принципів, по типу " fair play" [Volkwein, 1995] та інше.

Висловлюється і думка проте, що нравственно - етичний початок нібито вже не є провідним в олімпійському русі, що на перший план тут виступають "реалістичні, прагматичні тенденції "," прагматичний підхід ", котрий в майбутньому стане переважаючим: на початку XXI ст. зміниться сприйняття спорту. Він буде сприйматися не як феномен культури, а як звичайна послуга, " товар ", тобто як бізнес... С порт в першій половині XXI ст. - це симбіоз спорту та бізнесу в глобальному масштабі" [ Гуськов, 1996 ]. Протилежний підхід полягає в тому, що сучасна соціокультурна ситуація, ті проблеми і труднощі, з котрими зустрічається олімпійський рух, потребують не послабити, а підсилити гуманістичну направленість олімпійської філософії.

Перш за все мова йде про те, щоб у цій філософії більш чітко були визначені гуманістичні пріоритети, мета і засоби олімпійського руху. Пропонується внести деякі зміни і у Олімпійську хартію. Так, неодноразово ставилось питання про те. щоб змінити олімпійський девіз " Citius. Altius. Fortius ", оскільки він формує у спортсменів і тренерів бажанні досягти перемоги за будь - яку ціну.

Пропонувались і інші пропозиції: більш чітко відобразити в Олімпійській хартії положення про миротворчу місію олімпійського руху, ідею гармонічного розвитку особистості та інше. Внесення такого роду змін в олімпійську філософію і відповідних формулювань в Олімпійську хартію навряд чи здатне кардинально змінити ситуацію. Більш того, це ще більше загострить указані протиріччя, якщо в олімпійському русі не будуть створені такі умови і стимули, котрі б спонукали всіх учасників цього руху орієнтуватись у своїй реальній поведінці на гуманістичні ідеали і цінності. При вирішенні цієї проблеми важливо враховувати, що модель організації олімпійських змагань, котра використовується на практиці (їхня програма, система визначення та заохочення переможців та інше) орієнтує учасників на перемогу за будь-яку ціну (навіть за рахунок здоров'я, порушення моральних принципів), на односторонній розвиток та інше, тобто не сприяє, а перешкоджає їхній орієнтації на ідеали олімпізму.

Відповідно з цим найважливіше завдання олімпійської філософії полягає в тому, щоб знайти таку нову, науково - обґрунтовану модель спорту (організація спортивних змагань і підготовка до них), яка відповідно до ідеалів олімпізма орієнтує спортсменів на красу дій і вчинків, на різнобічний і гармонічний розвиток.

В 1990 році автором даної доповіді розроблений проект під назвою " СпАрт "/" SpArt "/" (воно походить від трьох англійських слів " Spirituality" -духовність, "Sport" - спорт і "Art" - мистецтво),в якому запропонована ця нова модель спорту - Спартанські ігри. З 1991 року ці Ігри регулярно проводяться в Росії, активну участь у них приймають особи різного віку, статі, фізичного стану, включаючи інвалідів.