33. Олімпійські ігри стародавньої Греції

Датою проведення перших Олімпійських ігор офіційно вважається 776 р. до н. е., хоча достеменно вченими ця дата не встановлена. Є історичне джерело, що повідомляє про укладання угоди про перемир’я у 884 р. до н. е. напівлегендарними правителями Еллади Іфітом і Спарти Лікургом, які були занепокоєні частими війнами між своїми народами. На честь цієї події вони вирішили провести Олімпійські ігри. Проте існують гіпотези, що олімпійські ігри проводилися і раніше.

Проте переконав більшість учених елладський філософ Гіппій, який жив у VI ст. до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім’я, на його думку, першого олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар із міста-поліса Еліди Кореб, переможець змагань із бігу. Саме з 776 р. до н. е. Гіппій склав список усіх переможців, відзначених на олімпіадах, що відбулися за два століття до нього. При цьому сам підкреслював, що веде відлік лише від 27-ої Олімпіади.

Пізніше, у IV ст. до н. е., ці списки перевірив і доповнив Аристотель.

Проведені вченими розкопки всередині XVIII — на початку XIX століть показали, що в Греції, у долині ріки Алтеї, було п’ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд прямокутника або видовжену підковоподібну форму. Вздовж арен розміщувалися трибуни для глядачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.

Змагання з бігу відбувалися не на овальних доріжках, як це прийнято зараз, а по прямій — туди і назад. Поруч були місця для ігор із м’ячем, поєдинків борців, метальників, кулачних бійців. Існували також лазні, кімнати для масажу тощо. Розкопано кілька приміщень «олімпійського селища», у якому розташовувалися учасники ігор.

Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, жертвопринесенням, посвяченням у ранг олімпійців.

На перших Олімпіадах атлети змагалися з бігу на один стадій (звідси — стадіон). Не в усіх місцях стадії були однакові. Найдовший становив 192,27 м і був саме в Олімпії. Стверджували, що завдовжки він мав 600 стоп Зевса і що його вимірював сам Геракл.

Нічого не відомо про те, який час показували атлети під час забігів. Досить було фінішувати першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь.

Олімпійські ігри мали велике суспільно-політичне значення. На початку V ст. до н. е. до Олімпії прибув македонський цар Александр І, щоб узяти особисту участь у змаганнях. Однак йому в цьому було відмовлено, оскільки Македонія не належала до Греції, а її населення вважали варварами. Організаторів змагань переконало лише те, що Александр довів своє походження із міста Аргуса і те, що він — нащадок самого Геракла. Фінішувавши разом з іншим атлетом, цар домігся визнання Македонії складовою частиною еллінського світу. З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін: приблизно 42 км. Першим цю дистанцію подолав відомий із переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він мав повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами, які несподівано із загарбницькими намірами висадилися десантом на березі Егейського моря. 24-м тисячам завойовників протистояло 11-тисячне військо греків. Зате всі вони були чудово фізично підготовлені, загартовані, рухливі, швидкі, витривалі, майстерно володіли рукопашним боєм. Вони так стрімко атакували супротивника, що він навіть не встиг розгорнути бойові порядки. Греки зім’яли атакуючих і погнали їх у паніці, не даючи змоги оговтатись та перегрупуватися. Було це у 480 р. до н. е. Радісні звістки приносили, як правило, найкращі воїни. Коли Фідіппід прибіг на міську площу Афін, він зміг вимовити лише два слова: «Ми перемогли!». І впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають нині цю марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевал у Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де, звичайно, перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження.

Для нагородження героїв змагань існувало чимало почестей. На їхню честь установлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експансивні та темпераментні греки понад усе цінували благородство та мужність, чесність і відвагу, виявлені у відкритому двобої. Водночас було заборонено сміятися над переможеними.

Славнозвісний Мілон Кротонський шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять — на Істмійських, дев’ять — на Німейських, шість — на Піфійських. Свою першу перемогу він здобув ще хлопчиком у 532 р. до н. е.

Упродовж 30 років перемагав у кулачних двобоях Феаген. На олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко зараз повірити такому досягненню спортсмена. Але історичні джерела — річ уперта.

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родос. Чемпіонами ставали також троє його синів та двоє онуків. Цей рекорд спортивної династії не перевершено досі.

Видатними атлетами та олімпіоніками були: Одіссей, який дивовижно поєднував фізичні та розумові здібності; математик Піфагор, чудовий кулачний боєць; лікар Гіппократ, славний борець і вершник; мислитель і філософ Платон, який мав нагороди в атлетичних змаганнях.

У день перемоги атлет отримував із рук суддів пальмову гілку, а в останній день змагань — скріплений стрічкою оливковий вінок. До рідних місць переможців Олімпіади відправляли скороходів або найвитриваліших бігунів, щоб заздалегідь повідомити громадянам про радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили у місто на кріслах-носилках, возили на розмальованих колісницях.

Усе це супроводжувалося гімнами, бенкетами, що тривали по кілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким із них міста надавали постійне забезпечення, виділяли безкоштовні місця в театрі, під час інших цікавих церемоній.

Але і в далекі часи траплялися прикрі випадки. Так, борець зі Сікіона Сосрате, щоб виграти двобій, під час боротьби ламав суперникам пальці. Кревг із Епідамни загинув в одному з двобоїв від заборонених ударів, які йому наніс Дамоксен із Сіракуз. Померлому поставили пам’ятник, а порушника правил змагань назавжди вигнали з олімпійського селища.

Суворо засуджували і так звані «переходи», що нині широко практикуються в спорті. Зокрема, розгнівані кротонці звалили статую свого кумира Астіла, довідавшись, що той за винагороду погодився бігти за Сіракузи. На довічне заслання був покараний Сотад із Крита, який намагався видавати себе за мешканця Ефеса.

Згодом до змагань почали допускати не тільки аристократів, а й вільних громадян бідного походження, а ще пізніше — й рабів.