Як видно з рисунку ланцюг “оцінка–коригування” діє у такий спосіб:

• здійснюється вхідна оцінка наявного стану (чи істотних характеристик) об’єкта оцінки (наприклад, користувачів, ресурсів, охоплення);

• протягом певного часу оцінка не проводиться. У цей час триває проектна діяльність, яка справляє свій вплив на об’єкт, що був підданий вхідній оцінці. Цей вплив призводить до змін стану (характеристик) об’єкта, що оцінювався, тобто він набуває вже нового (проміжного) стану (або істотні характеристики набувають нових значень), ще невідомого оцінювачам;

• здійснюється нова (поточна) оцінка, яка показує новий стан (характеристики) об’єкта;

• відбувається порівняльний аналіз даних вхідної і поточної оцінки, який показує відповідність або невідповідність змін, що сталися завдяки проектній діяльності, очікуваним результатам проекту. Якщо визначена неповна відповідність, очевидно, слід змінити якісь характеристики проектної діяльності на майбутнє, аби отримати саме очікувані результати, а не якісь інші. Така зміна діяльності на підставі даних оцінки і є коригуванням. Коригування потрібне майже завжди, тому що а) людська діяльність взагалі не часто буває цілком досконалою і в більшості випадків має резерви для удосконалення; б) запланована діяльність далеко не завжди може бути точно виконана – життя вносить свої корективи; в) соціальні проекти являють собою настільки складну сферу людської діяльності, з таким великим числом змінних, що передбачити усі можливі зміни на етапі первісного планування практично нереально;

• протягом певного часу знов не проводиться оцінка. У цей час знов триває вже скоригована проектна діяльність, яка справляє новий вплив на об’єкт, в результаті чого він знов набуває нового стану (нових характеристик);

• знов здійснюється чергова поточна оцінка, яке показує новий наявний стан (характеристики) об’єкта, знов відбувається порівняльний аналіз і відповідне коригування діяльності.

Описаний ланцюг “оцінка–коригування” розривається (припиняється) лише із оцінкою на виході (підсумковою) тобто тоді, коли об’єкт набуває прикінцевого стану (характеристик). Це відбувається по закінченні того окремого виду проектної діяльності, що оцінювався, або по закінченні проекту в цілому. Дані підсумкової оцінки стосовно прикінцевого стану (характеристик) об’єкта свідчать про ступінь досягнення очікуваного результату.

Результативність процесу “оцінка–коригування” доречно проілюструвати на прикладі такого окремого виду діяльності в складі соціальних проектів, як інформаційно-рекламне забезпечення. Цій діяльності учасники проектів інколи приділяють недостатньо уваги, хоча вона має неабияке значення, а в певних випадках, взагалі може бути вирішальною для досягнення очікуваних результатів.

Наприклад, одним із очікуваних результатів соціального проекту Державного інституту проблем сім’ї та молоді із підготовки дітей-сиріт – випускників інтернатних закладів до самостійного життя поза інтернатом, було створення серії книжок-довідників “На порозі самостійного життя” [47;48;49;50]. Цей окремий вид діяльності із інформаційного забезпечення проекту починався з оцінки вихідного стану знань випускників стосовно самостійного життя поза інтернатом, яка здійснювалося методами соціологічного дослідження. Оцінка показала доцільну тематику книжок, а коли вони були створені, зміст книжок кілька разів оцінювався на підставі досліджень думок і вражень користувачів і, відповідно, кілька разів коригувався, аж до тих пір, доки не були зареєстровані достовірні і надійні позитивні показники, що засвідчили задоволення потреб користувачів. Якщо б дослідники не застосували ланцюжок управління “оцінка–коригування”, цілком імовірним було б створення інформаційного продукту, який виявився б непотрібним користувачам. У такому разі один із очікуваних результатів проекту не був би досягнутий, хоча діяльність здійснювалася б і ресурси були б витрачені.

Слід зауважити, що оцінка може бути достатньо ефективною, якщо здійснюється стосовно конкретної діяльності, яка має власну ціль, визначені процеси, внаслідок яких утворюються (або не утворюються) певні наслідки (результати), і все це пов’язано логічним причинно-наслідковим зв’язком (або гіпотезою щодо його існування). Тобто мається на увазі, що здійснювати оцінку можливо лише стосовно одного окремого соціального проекту, якщо він має один, чітко визначений напрям. Якщо це складний багатоаспектний проект, слід оцінювати окремо кожний його напрям та окремі види діяльності в його складі.

На практиці соціальні проекти часто бувають комплексними, тобто мають кілька напрямів діяльності, пов’язаних окремими причинно-наслідковими зв’язками. Наприклад, виникає потреба оцінювання проекту, діяльність з реалізації якого хоча й має однакове спрямування (скажімо, профілактика куріння серед підлітків), але поширена на кілька адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких має свої особливості. Або потрібно оцінити проект, який діє в одному поселенні, але має кілька напрямів (скажімо, профілактика куріння, вживання алкоголю, наркотиків, небезпечного сексу серед підлітків, заохочення альтернативної поведінки через спортивні, мистецькі осередки тощо). Або розбудовується проект, який має один чи кілька напрямів впливу на кілька об’єктів (діти, жінки, старі тощо).

У таких випадках (а їх зазвичай більше, ніж вузьколокалізованих проектів з одним напрямом впливу на один об’єкт у межах однорідної території) оцінка комплексного соціального проекту може відбуватися як сумарна оцінка окремих проектів (підпроектів, напрямів, видів діяльності) у його складі.

Наприклад, для оцінки комплексного проекту ЮНІСЕФ “Здоров’я та розвиток молоді”, що здійснювався в Україні протягом 1997–2001 рр., дослідники Державного інституту проблем сім’ї та молоді розподілили цей комплексний проект на сім підпроектів за ознаками напряму діяльності, цілей, завдань і очікуваних результатів (перший – просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою “рівний – рівному” тощо; другий – підготовка фахівців для проведення нових для України форм роботи з дітьми та молоддю; третій – адаптація та реалізація існуючих соціальних проектів, розрахованих на роботу з конкретними групами молоді; четвертий – видання інформаційних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя; п’ятий – підтримка проведення заходів – конференцій, ярмарків, – спрямованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціальних проектів; шостий – проведення досліджень, необхідних для подальшої роботи з проблем здоров’я і розвитку молоді, вивчення ситуації та проведення оцінювання з цих проблем; сьомий – технічна підтримка партнерів) [51].

Для оцінки зазначених підпроектів, кожен з яких, фактично, становив окремий соціальний проект, дослідники визначили теоретичні основи ймовірних змін, до яких прагне проектна діяльність, розробили відповідну технологію оцінки і обрали адекватні методи. На прикладах оцінки двох із вищезазначених підпроектів, абсолютно не схожих між собою, – першого і п’ятого, нижче демонструється різний підхід до оцінювання в залежності від специфіки проекту.

Для першого підпроекту (“Просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою “рівний – рівному” тощо”) була розроблена теорія змін, яка ґрунтувалися на відомих психологічних теоріях розвитку людини, що становлять основу різноманітних навчальних і тренінгових програм профілактичного спрямування [46]. Ця теоретична основа оцінки (зокрема уявлення, що вплив просвітницької інформації із проблем здорового способу життя відбуватиметься поступово, через виникнення усвідомлення, отримання знань, формування ставлення і готовності до дії, набуття умінь, і лише це разом може детермінувати поведінку, хоча й не обов’язково) зумовила вибір адекватних методів оцінки.

Наприклад, для визначення змін усвідомлення респондентів, які були об’єктом проекту, були розроблені відповідні соціологічні індикатори для різних варіантів методу опитування; знання тестувалися до початку і після закінчення навчальної програми схожими методами; для виміру змін ставлення застосовувалося кілька методів – вхідне та вихідне анкетування до початку і після закінчення навчальної програми, фокус-групи” до і після реалізації проекту, експертні інтерв’ю із виконавцями та волонтерами. Так само як і ставлення, вимірювалася готовність до дії (віра людини в здатність змінювати свою поведінку); уміння і навички визначалися методом перевірки в ході виконання контрольних завдань на практичних заняттях. Визначаючи поведінку як методом спостереження, так і опитування, дослідники брали до уваги, що зміни поведінки не будуть, в даному випадку, слугувати головним критерієм досягнення цілей проекту, тому що від цього проекту очікувались інші результати. Окрім інших міркувань, покладених у основу проекту, така позиція зумовлювалася ще й тим, що поведінка не обов’язково детермінується усвідомленням, знаннями тощо, і через це проблематично використовувати її як показник ефективності освітніх програм з формування здорового способу життя.

Принципово інший підхід до оцінки був обраний для п’ятого підпроекту (“Підтримка проведення заходів ‑ конференцій, ярмарків, ‑ спрямованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціальних програм”). В основі оцінки було положення про те, що подібні заходи, як правило, орієнтовані на формування громадської думки і державної політики стосовно певної діяльності (наприклад, із захисту прав дітей, формування здорового способу життя молоді, участі молоді у формуванні молодіжної політики тощо). Критеріями ефективності таких заходів можуть бути показники певних процесів і явищ, наприклад, рівень висвітлення заходу в засобах масової інформації, рівень інформованості широкого загалу щодо документів (резолюцій, звернень тощо), прийнятих у процесі проведення заходу, рівень поширення в інших місцях досвіду, оприлюдненого в ході заходу, тощо.

Для оцінки цього проекту дослідники обрали такі показники ефективності:

• кількість, обсяг, зміст і якість публікацій, впливовість і тиражи засобів масової інформації, де висвітлювалися проектні заходи;

• кількість осіб і організацій, що ознайомилися із документами, прийнятими в ході проектних заходів;

• результати соціологічного опитування учасників заходів стосовно перспективи використання досвіду, що пропагувався;

• кількість учасників.

Так само й інші підпроекти комплексного проекту ЮНІСЕФ “Здоров’я та розвиток молоді” оцінювалися окремо. У відповідності із їх істотними характеристиками обиралися доцільні теорії змін, розроблялися технології і методи оцінки адекватно цілям, завданням і очікуваним результатам кожного конкретного підпроекту.