3. Застосування добрив
Сорти озимої пшениці селекції ПДАА на протязі багатьох років випробовувались та випробовуються на здатність формування високої потенційної врожайності, як при застосуванні високих доз мінеральних добрив, так і при використанні різних ґрунтових відмінностей та попередників. Слід відмітити, що майже всі сорти мають дуже високий потенціал врожайності, який становить біля 80-100 ц/га ібільше і формування такого потенціалу залежить від багатьох факторів і, перш за все, від застосування добрив та попередників.
Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під озиму пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10-16 ц/га і більше.
На сприятливому удобреному фоні в пшениці формуються: добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м2/га, трубкування – 20 тис., колосіння – 40-45 тис., молочної стиглості 10 тис. м2/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1-3 %, сирої клейковини на 3-6 % і більше, підвищується маса 1000 зерен та скловидність.
Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні – під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, в яких вміст гумусу не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20-25 т/га, дерново-підзолистих і сірих опідзолених – 30-35 т/га.
Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фітосанітарні культури – ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Кореневі виділення цих рослин і зароблена у грунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують його на органічну речовину. Ці культури при формуванні зеленої маси 80-150 ц/га плоскорізять або приорюють. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.
Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами. Їх слід вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом всієї вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени і вони втрачають морозо- та зимостійкість, рослини у посівах загущуються, взаємо затіняються через надмірне кущення знижуючи продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх зменшується, як і при нестачі азоту. На чорноземах Лісостепу вносять по 60-90 кг/га мінеральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.
Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових рослин та багаторічних бобових застосовують повні мінеральні добрива, з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними – азотних, після кукурудзи – з підвищеними нормами азоту, наприклад, після картоплі або цукрових буряків – калію.
При застосуванні добрив слід враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, менші норми – при використанні під високорослі сорти схильних до вилягання.
Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин та сприяє швидшому наростанню вегетативної маси.
На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) використовують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих – фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).
Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NРК). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.
Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомендованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відміну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся – збільшують, норми фосфорних добрив підвищують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.
Азотні добрива при інтенсивній технології вирощування вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведених діагностик живлення – ґрунтової, листкової, тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.
Великий ефект для підвищення потенціалу врожайності спричиняють комплексні мінеральні добрива, з вмістом цілого набору мінеральних солей, особливо при використанні позакореневого підживлення. Сьогодні виробництву відомі такі комплексні добрива, як кристалон, рексолін, вуксал, які на ранніх етапах розвитку рослин (4-й етап органогенезу) активізують фотосинтетичну активність рослин, тобто налаштовують рослину на активізацію всіх фізіологічних, біохімічних процесів, підвищують атрагуючу здатність і тим самим сприяють підвищенню потенціалу врожайності, викликаючи епігенетичний ефект на ранніх етапах розвитку рослин.
Кислі орні землі потрібно вапнувати, щоб: поліпшити агрохімічні, біологічні та агрофізичні властивості ґрунту; підвищити доступність поживних речовин ґрунту і добрив; створити сприятливі умови для розмноження і активізації життєдіяльності корисної мікрофлори; поліпшити водо – і повітропроникність. При цьому не тільки підвищується врожайність озимої пшениці, а й зменшується ураження рослин борошнистою росою, бурою листковою іржею.
Для досягнення нейтральної реакції в шарі ґрунту 0-15 см. Вносять вапно перед сівбою пшениці із старанним зароблянням його у ґрунт. З вапнякових матеріалів застосовують гашене і негашене вапно, дефекат, крейду, а на піщаних ґрунтах, де озима пшениця реагує на магній, слід застосовувати доломітове борошно.
Потрібно нейтралізувати також кислі мінеральні добрива, додаючи по 2,21 кг СаСО3 на 1 кг діючої речовини за азотом, який вносять у вигляді аміачної селітри. При урожаї озимої пшениці, наприклад 50 ц/га із внесенням середньої норми азоту 130 кг/га на його нейтралізацію потрібно 330 кг СаСО3. Такої кількості достатньо для компенсації виносу врожаєм карбонату кальцію, магнію, а також для нейтралізації кислих туків.
Особливості азотного удобрення озимої пшениці
Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату, та пов’язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нижче.
1. Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N30. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики.
2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому і називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох факторів — стану посівів і часу
відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30 % (N30-60) від повної норми азоту.
Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-700 шт./м2.Якщо посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м2), під час першого підживлення вносять N40-60. За наявності 180-200 рослин на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують до N60-90.
Норму азоту збільшують в роки з пізньою весною, що характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації, внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. В роки з ранньою весною на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводити недоцільно.
Оптимальним ЧВВВ у районі Полтави вважається 28 березня плюс-мінус 2 доби, тобто оптимальний період відновлення весняної вегетації триває з 26 по 30 березня. Раніше від 26 березня – рання вегетація, пізніше від 30 березня – пізня вегетація. Найбільша віддача добрив від першого підживлення забезпечується у випадку прикореневого внесення з використаним тукових сівалок з боронуванням, коли гранули добрив загортаються в грунт [7].
3. Друге підживлення (продуктивне) – найбільш впливає на врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IVетап органогенезу). Сприяє кращому росту
бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50 %. або N60-90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.
Друге підживлення вирішальний чинник роздрібного внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а значить – і на підвищення врожайності озимої пшениці.
4. Трете підживлення (якісне) — вносять решту азоту (N30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIІІ-Х етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Як правило, використовують для третього підживлення добрива в сухому вигляді або водний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані тканинної діагностики.