34

Лекція 9. Державне регулювання приватного сектору національної економіки.

1. Сутність та складові приватного сектору.

2. Критерії функціонування приватого секторру.

3. Держ регулював аграрного сектору.

4. Регуляторна політика держави.

5. Державне регулювання фінансового посередництва.

1. Сутність та складові приватного сектору.

Приватний сектор посідає важливе місце у структурі національної економіки будь-якої країни; його підвалинами є приватна власність та ринковий механізм.

Поняття „приватний сектор” доцільно тлумачити у вузькому розумінні як ту частину національної економіки, яка не є державною, а у широкому – як сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності.

При цьому підприємницький сектор та сектор домогосподарств розглядаються як складові частини приватного сектора економіки. Сектор домогосподарств об’єднує фізичних осіб як споживачів та виробників продукції.

Підприємницький сектор – це сектор малих, середніх та великих приватних підприємств. У перехідних економіках приватний сектор формується у процесі приватизації та у результаті створення нових приватних підприємств.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Порівняльний аналіз становлення приватного сектора в пострадянських країнах виявив, що його результати визначаються дією економічних та інституційних чинників. Близько тридцяти країн Європи та Азії, в яких відбувається ринкова трансформація економіки, отримали різні результати. Звідси зроблено висновок: для формування життєздатного приватного сектора не достатньо лише руйнування механізмів контролю, властивих адміністративно-командній системі, проведення стандартних заходів стабілізації, лібералізації економіки та приватизації. Реальні процеси становлення приватного сектора є набагато складнішими, і їхні результати значною мірою визначаються якістю наявних у тій чи іншій країні формальних та неформальних інститутів.

Приватний сектор в економіці України розвивається доволі швидко. Уже сьогодні понад 70% ВВП створюється приватними фірмами. Обчислені інтегровані коефіцієнти масштабу приватного сектора у промисловості та у сільському господарстві засвідчили, що за останні роки практично вся промисловість (87,7%) і значною мірою сільське господарство (58,5%) перебувають у приватній власності. Проте, економіка України ще не забезпечує економічного зростання та суттєвого підвищення рівня життя населення.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки.

Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

2.Критерії функціонування приватого секторру.

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови¹:

- стабільна національна кредитно-грошова система;

- пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

- активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

- державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

- ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

- спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

- правова захищеність підприємництва;

- формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

Критерії функціонування приватного сектору можна згрупувати наступним чином:

• вільний доступ до ресурсів;

• свобода вибора підприємницької діяльності;

• вільний доступ до ринків товарів (збуту) та послуг;

• гарантія привласнення заробленого доходу.

Функції держави у сфері підтримки приватного сектору є наступними:

Ø Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці;

Ø Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

Ø Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між приватним сектором і державою є основоположним елементом функціонування економіки країн. Ці відносини включають в себе широкий спектр видів діяльності та різних дійових осіб, що ускладнює чітке визначення поняття партнерства.

Партнерські відносини формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою:

а) зниження витрат;

б) забезпечення підвищення якості послуг;

в) удосконалення механізму їх надання.

Діяльність, у рамках якої складаються партнерські відносини, порівнянна з створенням якогось суспільного блага, яке приватний сектор або не може, або не бажає створювати самостійно.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній.

Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі:

• Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції,

- Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями.

Інший шлях підтримки корпоративного управління - через розвиток освітніх інструментів, які можуть використовуватися діловими та судовими секторами в розумінні комплексу складних законів і постанов, що регламентують цю область.