7.Роздуми над долею рідної мови та народу у творах Ліни Костенко

Ліна Костенко розробляє найглибший, ідеєносний шар українського буття — порятунок мови та національної субстанції, без котрих усіляка метушня навколо власного самоздійснення втрачає сенс. Сіє на своєму «шматочку поля» — занедбаному ґрунті автохтонної української екзистенції. Але так само вона перебуває й осторонь від таких етнопсихологічних, закорінених в українській естетичній свідомості художніх систем, як бароко й романтизм.

Творча технологія Ліни Костенко відзначена головною рисою — потягом до реалізму, котрий тривалий час перебував на маргінесі вітчизняної літератури. Але не класичного реалізму XIX ст., що його Дмитро Чижевський назвав «вузьким», і не того «реалізму без берегів», що його колись пропонувала марксистська критика. А того, де сакраментальна «життєподібність» набуває нового змісту, втягуючи в своє розуміння, а отже, і в переживання, інформаційні новації. Справді, скажімо, письменники всіх часів однаково кохаються в рідній природі, але для Івана Нечуя-Левицького зелене листячко — це щось інше, ніж для Ліни Костенко, яка знає, що лист має свою математичну формулу, а після спалення не зникає як фізична реальність, а просто стає невидимим оку. Тому й можливий у неї такий образ: «квадратний корінь листя і трави»... І можливим стає нове обличчя реалізму — таке, як у віршах Ліни Костенко, де можна знайти і експресивну декоративність, і строгу простоту; кольоровість і чорно-біле креслення; не чужа їй також імпресіоністська деталь, лірична гіпербола і викривлений часопростір. Проте зберігається переважна тенденція її творчої праці — унормованість уявлень про речі, прозора означеність їхніх основних вимірів.

Роздуми Ліни Костенко над долею рідної мови невіддільні від її зацікавлень українською історією. Ці теми, а радше — проблеми (бо обидві складні й болючі) контамінуються у творчості поетеси в єдиний ідейно- художній вузол, обростаючи супровідними мотивами: про виродження національної культури, про появу нової генерації українських селян («Уже немає репаних чухонців./Цим простим хлопцям розум пройняла/енергія розплавленого сонця»), яким вже ніби й ні до чого мораль старого села і які швидко простують до духовного здичавіння («Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв./Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на «ти»), врешті — про щезання українського народу як генетичної спільноти («зникає мій народ, як в розчині кристал»).

Ліна Костенко прагне відворотити грядущу катастрофу пристрасним словом. Хай хоч воно залишиться, коли — борони, Боже! — запанує в країні духовна пустка. Може, тому поетеса так настійливо звертається до історії. Щоб «будити мисль затуркану і кволу». Розкопати замулене джерело національної гідності. І пише віршований історичний роман «Берестечко». Пише протягом не одного десятка років, вклавши в нього духовний досвід як минулої, так і сучасної української історії. Величні слова знаходить авторка для визначення ідеї свого твору:

Відбілює душа свою велику правду

У лузі споминів, над річкою Буття.

Висновки

Отже, робимо висновок, що творчість Ліни Костенко направду відображає український національний характер. Українська культура є основним джерелом її творчості. Поетеса бачить світ через призму цієї культури, репрезентуючи її у світовому просторі, вплітаючи у свої твори надзвичайно цінні спостереження над ментальністю українського народу, розгорнуті на матеріалі народнопоетичних символів, які прийшли із сивої давнини, але діють як матриці сучасної культури. Таким чином, письменниця виконує роль провідника історичної місії України - ширити в усі часопросторові сфери вселюдства синтез світового і національно-державного розвитку.

Ім’я Ліни Костенко, «цариці поетів в Україні» (Дж.Луцький, СІЛА), лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка та Літературної премії імені Франческо Петрарки, врученої як «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко», першої лауреатки премії Олени Теліги, почесного професора Національного університету «Києво-Могилянська академія» та багатьох університетів світу, постійної учасниці експедицій у чорнобильську зону щодо дослідження та збереження етнічно-культурного пласту Полісся, вийшло за межі української літератури. Її творчість підносить українську ідею на рівень світової культурологічної думки тим, що розробляє надзавдання нового тисячоліття: животрепетну проблематику остаточного,

«недекоративного» виведення людської та національної особистості «із-під варти» наглядачів духовного концтабору, звільнення від постколоніального синдрому національної летаргії й — нарешті! — створення нової енергетики — «гуманітарної аури своєї нації» (Ліна Костенко).

Список використаної літератури

1. Барабаш С. Етика поетичного живопису Ліни Костенко //Українська мова та література - 2003- №17.- С.24—26.

2. Барабаш С. Поетична історіософія Л.Костенко: безсмертя Духу. - Кіровоград, 2003. - 79с.

3. Карпенко Ю. Літературна ономастика Ліни Костенко / Ю.О. Карпенко, М.Р. Мельник: Одеський національний ун-т ім. І.Мечникова, Південноукраїнський державний педагогічний ун-т ім. К.Ушинського. - Одеса: Астропринт, 2004. - 215с.

4. Ковалевський О. Ліна Костенко. Нарис творчосвітоглядної біографії. Вид. 2-ге, перероб. і доп.-Х.: Прапор, 2004.- 192с.

5. Кононенко П. Українознавство: конспект лекцій / П.П. Кононенко, А.Ю.Пономаренко. - К.: МАУП, 2005. - 392с.

6. Кононенко П. «Свою Україну любіть...» /Худож. оформ. Б.О. Прокопенка. - К.: Твім інтер, 1996. - 224с.

7. Костенко Л. Берестечко. Історичний роман. - К.: Укр. письменник, 1999.- 158с.

8. Костенко Л. Вибране. - К.: Дніпро, 1989. - 559с.

9. Костенко Л. Сад нетанучих скульптур. - К.: Рад. письменник, 1987.

- 207с.

10. Моренець В. Ліна Костенко цього разу як традиціоналіст //Українська культура. - 1996. - №3- С.6-