3.Репрезентація визначальних ознак української культури у творчості Ліни Костенко

Своєю багатовимірністю українська культура завдячує потужній духовній насиченості; для неї характерні дві визначальні ознаки:

1. Вона вбирає світовий досвід для власного розвитку, процвітання й поступу;

2. Має місію ширити синтез світового й національно-державного розвитку в усі часопросторові сфери вселюдства .

Ці риси репрезентовано й у творчості Ліни Костенко, в якій віддзеркалено найвеличніші культурні досягнення всесвітнього часопростору, закодовані в антропоніми-назви зверхників людського духу: Шевченко, Сковорода, Леся Українка, Миколайчук, Дега, Лист, Шопен, Бетховен, Галілео Галілей, Данте, Пастернак, Моцарт, Паганіні, Марія Складовська...

Культурологічна насиченість творчого світу Ліни Костенко дозволяє їй, використовуючи колажну поетику, не просто інтерпретувати різнорідні шари української культури, що є історичними її пластами, але й, скориставшись народнопоетичними алюзіями, пояснити світ душі і таїни Всесвіту. Так, наприклад, у драматичній поемі «Скіфська одіссея» авторка поєднує літературний міф про подорож Одіссея, космологічні міфи скіфо-сарматської цивілізації, перекази та легенди українського народу зі свідченнями стародавніх і сучасних істориків. «Прапамять народу, закріплена у фольклорі, зберігає відбиток древніх вірувань, уявлень про світ, природу, людину, що влився в нашу мову, поетичні слов’янські міфи і сталі образи» .

4.Відображення історичних фрагментів у творах авторки

Українська культура, зокрема, вибудовувалась шляхом перехрещення різних культур, хоча основоположною для України була культура Трипілля, на яку посилається Ліна Костенко у поезії „Акварелі дитинства”: «Бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом Черніг» . П.П. Кононенко цитує Івана Огієнка, який зауважує, що „вже з початку IV віку...проповідував апостол Андрій..., якому в уділ припала Скіфія... Три українські племена - уличі, тиверці, поляни були найближчими сусідами грецьких колоністів... Зносини з грецькими колоніями та їхнє християнство мали великий вплив на наших полян, і скоро зробили те, що вони стали найкультурнішими серед українських племен”, і додає, що українська культура поєднувала в собі і могутні чинники власної творчості, і найвищі надбання світової цивілізації різних епох та континентів» . Л. Костенко майстерно вводить у тканину тексту «Скіфської одіссеї» відомості про історію України, її торговельні звязки з різними країнами, скіфо-сарматські міфи. Спостерігається велика обізнаність поетеси з науковими гіпотезами про витоки скіфо-сарматської цивілізації, які базуються на легендах, переказах, міфах, археологічних розкопках .

Вкотре у нашій літературі заявляє про себе міфопоетична спадщина, що веде свій родовід з докняжої доби. Спроба інтелектуального осягнення динаміки духовного поступу людиною потребує чуттєвого заглиблення у сенс первинного, природного, архетипного. Духовно-творчий вимір явищ

національної реальності має глибоку внутрішню сутність. «Концепція священного простору «уможливлює створення світу - там, де священне виявляється у просторі, розкривається реальне, починає існувати світ» . Спадщина, що увійшла до творчості Л.Костенко, не лише приземленого, домашнього ґатунку, а небесного, дійсно солярного, буттєво-перспективного, що характеризує і «шістдесятництво». Домашня міфологія у костенківському контексті стає оказіональною, порівняймо: «Чи я не справдив сподівання Долі, / що так вона розгнівалась?» і «Але ж ні це не Смерть моя, це іще не за мною» . Паралельний асоціативний ряд простежуємо між назвою рослини «Вернисонце», що є у творі антропоморфізованою і пишеться з великої літери: «Чого схотів - лебідоньки в бур’ян. Вернисонця у дурнопян» , і казковими богатирями Вернидубом, Вернигорою і Верниводою, які теж увійшли в поезію ЛКостенко. Ці образи є суто національними фольклорними символами рушійних сил космосу і відбивають світосприйняття моделі світу в цілому, його циклічність. Як зазначає П.Кононенко, «тріади Людина - Бог - Природа; віра - діяльність - розум; життя - смерть - безсмертя визначають і сутність праслов’янського язичництва» . З приходом християнства світовідчуття й світобачення давніх українців не змінилися, відбулося накладання нового на вже існуюче, і сприймали те, що вже було: розуміння Бога як Абсолюту, шукання Істини як шлях до благодаті, боротьба зі злом, темними силами Космосу. Зауважимо, що в найтрагічніших ситуаціях суспільних трансформацій саме національна реальність зберігала правічний внутрішній звязок з найшляхетнішими проявами людського духу. Пошук духовних скарбів народу бачимо у звертаннях поетеси до національної історії, культури, ментальності: „Маруся Чурай”, „Повернення Шевченка”,

„Кобзарю...”, „Дума про братів неазовських”, „В маєтку гетьмана Івана Сулими...”, „Українське альфреско”, „Сувид”, „Львівські голуби”, ,3 виросла у Київській Венеції”, „У Корчуватому під Києвом”, „У селі одному на Поділлі”, „Люблю Чернігівську дорогу”, „Княжа гора”, „Чадра Марусі Богуславки”, „Чумацький віз”, „Чигиринський колодязь”.