1)Розвиток культури України в 1930-ті рр..

Освіта

У 30-ті роки держава докладала великих зусиль для ліквідації неписьменності, піднесення загальноосвітнього рівня населення. І хоча в ці роки не було досягнуто стовідсоткового результату, показники були вагомими. Перепис населення в 1939 р. засвідчив: в Україні письменних у віці до 50 років стало 85,3%.

Особливо гостро стояло питання про залучення всіх дітей до навчання. Вже восени 1930 р. розпочалося впровадження всеобучу. Одночасно вирішувались проблеми створення підручників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів. У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98 % дітей віком до 10 років, а 95% випускників початкової школи продовжували вчитися далі. Проте ці дані сумнівні, оскільки більшу частину навчального року в сільській місцевості лютував голодомор і дітям було не до навчання.

Наука

Головним осередком наукової діяльності в 30-х роках залишається ВУАН, президентом якої 1930 р. став О. Богомолець. Із затвердженням у лютому 1938 р. нового статуту її було перейменовано на Академію наук УРСР.

Першим кроком до реформування стало створення в 1930 р. на базі наукових кафедр науково-дослідних інститутів (НДІ). Водночас було ліквідовано комісії історії Лівобережної України та новітньої історії України. Ліквідовано також історичну секцію, а Археологічну комісію відокремлено від кафедри М. Грушевського, який втратив вплив на розвиток історичних досліджень, що виконувалися Академією наук. У результаті політичних процесів проти української науки сотні вчених були позбавлені роботи, близько 250 науковців заарештовані і відправлені на заслання. Протягом 1931—1933 pp. було знищено кабінет національних меншин, у складі якого діяли албанський, грецький, німецький, польський, циганський, російський, чеський відділи та відділ східних народів.

Література

Слідом за розгромом наукових кадрів удар було спрямовано на письменницькі організації й об'єднання. Керівники партії вбачали в них носіїв націоналізму, політично небезпечних людей. Пік прийшовся на 1933—1934 pp. Було заарештовано 240 письменників, багато з яких розстріляно або відправлено до таборів, звідки мало хто повертався; більшість їхніх творів було заборонено.

Масові акції звинувачення розпочалися в 1933 р. арештом поета, прозаїка і драматурга М. Ялового. Вражений арештом свого друга і подіями, свідком яких був, 13 травня застрелився М. Хвильовий. За звинуваченнями у причетності до "української військової організації" був ув'язнений Остап Вишня. У грудні 1934 р. було заарештовано і розстріляно Г. Косинку, Д. Фальковського, К. Буревія, О. Близька. Було репресовано галицьких інтелігентів, які, повіривши в українізацію, приїхали в УРСР.

У липні 1934 р. відбувся Перший з'їзд письменників, який об'єднав 300 чол. в єдину Спілку радянських письменників України.

Українська поезія, незважаючи на утиски, знаходить можливості реалізувати свій творчий потенціал

2)Реформи 1988-1991 рр.

1988-1991 рр. - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Наприкінці 1988 р. було прийнято закони, що змінювали структуру, порядок виборів і зміст роботи органів влади. Вищим законодавчим органом влади в СРСР був проголошений з'їзд народних депутатів. Водночас вживались недемократичні заходи, щоб забезпечити прийнятний для партноменклатури склад з'їзду: третина місць народних депутатів була зарезервована для КПРС та підконтрольних їй громадських організацій. Однак і такий варіант нового закону порівняно з попередніми "виборами" був значним кроком уперед, підривав основи тоталітарного режиму. Вибори відтоді мали відбуватися на альтернативній основі, на одне місце могли балотуватися кілька кандидатів.

Велику роль у демократизації суспільно-політичного життя відіграла гласність. Вона відкрила можливість сказати через засоби масової інформації, літературу, кіно правду про існуючий тоталітарний режим, його численні злочини (сталінщину, голодомори, жах колективізації, ціну індустріалізації, правду про війну, огидність "застійного" періоду тощо). Завдяки гласності були зруйновані ідеологічні міфи радянської доби, розвінчані теоретичні догми марксизму-ленінізму, з'ясована утопічність комуністичної ідеї, безплідність соціалістичного експерименту в СРСР. Як наслідок, відбувся обвальний крах ідей, які протягом всього радянського періоду вважалися безпомилковими і незаперечними. Крах комуністичної ідеології у свідомості людей робив неминучим крах радянської політичної системи, що базувалася на цих ідеях. Події, започатковані реформами М. Горбачова, почали розвиватися за своїми внутрішніми законами, не підвладними директивам компартійних верхів.

Під тиском національно-демократичної громадськості, долаючи шалений опір русифікаторів, 8 грудня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мови в Українській РСР. Українська мова отримала статус державної, сфера її використання істотно розширювалася.

Лютневий (1990) пленум ЦК КПРС був змушений, на вимогу демократичних сил, вилучити з Конституції СРСР статтю 6 про керівну й спрямовуючу роль Комуністичної партії у радянському суспільстві. Законодавчо це було оформлено на III з'їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 р. У вересні того ж року Президія Верховної Ради України ухвалила постанову "Про порядок реєстрації громадських об'єднань", що створило відповідну юридичну базу для існування багатопартійності в республіці. Компартія втратила політичну монополію.

Важливою складовою національно-культурного відродження було відновлення діяльності заборонених Української греко-католицької (УГКЦ) та Української автокефальної православної (УАПЦ) церков.

Таким чином, у пошуках виходу із кризи реформаторське крило партійно-радянського керівництва розпочало політичну реформу, суть якої полягала в демократизації суспільства. Були запроваджені новий виборчий закон, послаблена, а згодом і ліквідована цензура, гласність відкрила очі мільйонам радянських громадян на історичне минуле радянської епохи, сприяла розвінчанню ідеологічних міфів. Події в країні почали розвиватися за своїми внутрішніми законами, непідвладними директивам зверху.

Крах комуністичної ідеології неминуче вів до краху радянської політичної системи. На стрімку політизацію мас, пробудження інтересу до громадсько-політичного життя вплинули вибори народних депутатів СРСР і УРСР в 1989—1990 pp. Відкрилися реальні перспективи для здобуття Україною суверенітету, створення самостійної Української держави. 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан. Однак державний переворот провалився.

Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним став Леонід Кравчук. На карті світу з'явилася нова самостійна демократична держава — Україна.