3)Екологічні проблеми ххi ст..

Перед людством постійно виникають багаточисельні проблеми, що потребують невідкладного вирішення. Одні з них мають локальний характер, інші торкаються значних регіонів світу. Розвиток сучасної цивілізації на порозі XXI століття відбувався під знаком посилення всесвітнього характеру багатьох важливих процесів і явищ. Зростання ролі світової політики і міжнародних відносин, взаємопов'язаність і масштабність світових процесів економічного, політичного, соціального і культурного життя, включення в міжнародне життя і спілкування все більших мас населення Землі - все це свідчить про наявність об'єктивних передумов для появи в сучасному світі таких проблем, що мають глобальний характер. Вони торкаються життєвих інтересів усього людства. У свою чергу, виникнення і загострення такого роду проблем сприяє посиленню інтернаціоналізації багатьох суспільних процесів. Таким чином, можна відзначити, що в суспільній свідомості все більш чітко фіксується система якісно нових, тісно взаємозалежних проблем, що одержали найменування глобальних. Відзначимо ознаки, властиві глобальним проблемам людства, які відрізняють їх від інших проблем навіть планетарного характеру:

- глобальні масштаби прояву, що виходять за рамки однієї держави або групи країн;

- гострота прояву;

- комплексний характер; усі проблеми тісно переплетені;

- загальнолюдська сутність, що робить їх зрозумілими й актуальними для всіх країн і народів;

- спроможність визначати в тих або інших аспектах хід подальшої історії людства;

- можливості їх вирішення лише зусиллями усього світового співтовариства.

Серед глобальних проблем людства на початку ХХІ-го століття на перше місце виходять глобальні екологічні проблеми.

Сучасна екологічна ситуація на планеті Земля характеризується, майже повсюдно, різким погіршенням якості навколишнього середовища. Те, що людина зробила з навколишньою природою, по своїх масштабах катастрофічно. Забруднена атмосфера, гідросфера, знищені мільйони гектарів родючих ґрунтів, отрутохімікатами і радіоактивними відходами забруднена планета, величезних розмірів досягло обезліснення і опустелювання – руйнується біосфера. Великий ризик самознищення людства в результаті власної діяльності.

Екологічні проблеми в тій або іншій мірі завжди супроводжували становлення і розвиток цивілізації. Однак, те, що було в минулому, не може йти ні в яке порівняння з протиріччями, що виникають при взаємодії суспільства і природи в сучасну епоху. Необмежене використання природних ресурсів і вільне викидання відходів у навколишнє середовище призвело до того, що в багатьох країнах практично не залишилося непорушених природних екосистем, спроможних повною мірою виконувати свої функції збереження стану навколишнього середовища. Стійкий розвиток суспільства все більш стримується глобальними екологічними проблемами.

Білет № 4

1)Столипінська реформа: мета, зміст та наслідки.

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р.

Зміст: При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба. Мета: — руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить; — надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; — переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії. Наслідки: У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась. Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином. Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході. З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових – і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. 2)Німецький окупаційний режим.

Гітлерівська Німеччина проводила загарбницьку агресивну політику, скеровану на розширення життєвого простору для «вищої раси». Завойовані народи мали бути знищені цілком (євреї, цигани, поляки, росіяни) або частково (українці, білоруси та ін.), у кращому випадку переселені або ж перетворені на дешеву робочу силу. Виходячи з цього, гітлерівське керівництво могло використовувати національно-визвольний рух підкорених іншими державами народів у своїх інтересах, але тільки до певної межі. Власне, у загарбаних народів не було іншого вибору. Однак прихід третьої сили (у даному випадку німців) давав їм певний шанс на реалізацію кінцевої мети національно-визвольної боротьби: здобуття незалежної держави.

Українці, як і білоруси та литовці, землі яких майже повністю були окуповані вже влітку 1941 p., мали небагато варіантів для вибору.

Після того як у 1941 р. майже вся Україна була завойована німецько-фашистськими військами, на її території було встановлено окупаційний режим в особливо жорстокій формі. Його здійснювали і таємна поліція (гестапо), і служба безпеки (СД), і спеціальні війська, насамперед з числа есесівців. Окупанти швидко налагодили систему пограбування України, створили систему потужної експлуатації українського народу. З лютого 1942 р. розпочалося примусове вивезення української молоді на роботи до Німеччини як остарбайтерів — найупослідженішу категорію іноземних робітників. Загалом було вивезено 2,5 млн молодих громадян України, чимало з яких загинули на чужині, втратили здоров'я, в кращому випадку залишилися на Заході. Ті, хто потім повернувся, зазнавали дискримінації, їх часто заарештовували й ув'язнювали у радянських концтаборах, відправляли на заслання.

Гітлерівці ставили за мету також винищення євреїв, циган та психічно хворих людей. Якщо на Західній та частково на Правобережній Україні нацисти створили гетто, то на Сході України вони проводили масові одноразові винищувальні акції. Так, відбувалися масові розстріли євреїв у Бердичеві, Житомирі, Дніпропетровську і багатьох інших містах та містечках. У Києві основним місцем винищення єврейського населення став Бабин Яр, де були розстріляні й десятки тисяч українців, росіян та представників інших національностей. Тільки восени 1941 р. гітлерівці знищили в Україні майже 1 млн євреїв. Дуже тяжка доля випала військовополоненим Червоної армії. Тільки в 1941 р. до німецького полону потрапило понад 3,6 млн радянських солдат і офіцерів (65% кадрової армії), які були приречені на повільну смерть від голоду та хвороб, у кращому випадку — на каторжну працю. Взимку 1941—1942 pp. у німецьких таборах від голоду й холоду загинули сотні тисяч полонених Червоної армії.

Нова окупаційна влада створила систему духовного поневолення українського народу, перетворення його на біомасу для потреб «третього рейху».