3) Соціально-економічний розвиток урср у першій пол.. 1950-х рр.

Істотною рисою економіки постсталінського періоду була поступова переорієнтація економіки на соціальні потреби, на інтереси людей, якими протягом тривалого часу нехтували ніби заради «найвищих інтересів держави та всього прогресивного людства». У серпні 1953 р. на сесії Верховної Ради СРСР уперше було порушено питання про необхідність вирівняти темпи розвитку промисловості груп «А» і «Б». За період 1940-1953 pp. виробництво засобів виробництва збільшилося більш ніж у 3 рази, а виробництво предметів споживання — лише в 1,7 раза. На сесії було поставлено завдання «у найближчі два-три роки добитися створення в нашій країні достатку продовольства для населення і сировини для легкої промисловості». Незабаром у магазинах з’явилося більше продуктів, розпочалася закупівля деяких товарів за кордоном і т. ін. Навесні 1956 р. були ухвалені документи, спрямовані на поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей. У березні 1956 р. на 2 год скорочено тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшено тривалість відпусток у зв’язку з вагітністю й пологами (з 77 до 112 календарних днів). У квітні 1956 р. скасовано закон 1940 p., що прикріплював робітників до підприємств, де вони працювали. Тепер працівники мали право змінювати місце роботи, попередивши адміністрацію про свій намір за два тижні. Для селян, однак, зберігалося попереднє становище: не маючи паспортів, вони не могли залишити колгосп або радгосп. У травні 1956 р. був установлений 6-годинний робочий день для підлітків 16-18 років. Скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл і 104 вищих навчальних закладах. Найболючішою побутовою проблемою того часу була нестача житла, хоча після війни влада докладала значних зусиль для відбудови знищених міст і сіл. Проте темпи будівництва були недостатніми, а рівень забезпеченості населення житлом — низьким. У 1955 р. відбулася переорієнтація в житловому, цивільному та промисловому будівництві: будівлі споруджувалися «без надмірностей», на основі індустріальних методів. Згідно з постановою ЦК КПУ та Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1955 p., будівництво житлових і культурно-побутових будинків мало вестися за типовими проектами. За індивідуальними проектами здійснювалося будівництво з дозволу Держбуду УРСР, а в Києві — Київського міськвиконкому. Це давало можливість заощадити кошти, значно розширити й прискорити будівництво, але водночас була започаткована типова одноманітність міст і селищ.

Білет № 29

1)Перебудова та її особливості.

Соціально-економічна криза потребувала корінних змін у всіх сферах життя суспільства, які дістали назву «перебудова».

Перебудова — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя, спроба способом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства.

Причини перебудови

1. Відставання СРСР від провідних країн світу.

2. Глибокі кризові явища в політичному, економічному й духовному житті країни.

3. Низький науково-технічний рівень соціально-економічного розвитку СРСР.

4. Нездатність СРСР належним чином реагувати на важливі глобальні проблеми й виклики.

5. Загроза соціального вибуху й розпаду СРСР.

Мета перебудови

• зберегти радянську систему через вдосконалення її та оновлення;

•   зробити її життєздатнішою;

• розкрити потенціал соціалізму, обновити його, встановити повне народовладдя формуванням громадянського суспільства і правової держави;

• побудувати суспільство, яке спирається на ефективну економіку, високі досягнення науки й техніки, культури, демократизацію всіх аспектів суспільного життя, створити умови для активного творчого життя і діяльності людей.

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства

Економічну — перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, подолання відставання від передових країн світу.

Внутрішню політику держави — перехід до демократизації суспільного життя та народовладдя, розв’язання національних проблем.

Зовнішню політику держави — припинення гонки озброєнь та «холодної війни», побудову спільного європейського дому.

Соціальну сферу — поліпшення матеріального та культурного добробуту людей, домогтися активної участі людей у громадському житті.

Ідеологію — ліквідацію цензури, розвиток гласності, вільне виявлення думки людей.

 Етапи перебудови

Перший етап (1985-1986 рр.)

Пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства. Взято курс на здійснення прискорення соціально-економічного розвитку СРСР.

Другий етап (1987-1988 рр.)

Це етап формування основного змісту й напрямів перебудови (формування концепції перебудови), початок реальних перебудовчих процесів, спроби реформ у промисловості, гласність, перебудова «згори».

Третій етап (1989-1991 рр.)

Це етап практичного здійснення перебудови, перехід до регульованої ринкової економіки. Проведення політичної реформи, розбудова правової держави.

Падіння авторитету Комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій, зародження реального плюралізму, активні дії народних мас, перебудова «знизу». Спроби оновлення федерації, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР, прагнення республік до незалежності.

Особливості перебудови в Україні

1. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися партійно-державним апаратом на чолі з В. Щербицьким.

2. На здійснення перебудови великий вплив мала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р.

3. Перебудова в Україні гальмувалася економічною, політичною і духовною залежністю від центру.

4. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

5. Гласність в Україні була не повною.

Від громадськості приховували страшну правду про катастрофу на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого мільйони людей зазнали впливу радіоактивного випромінювання і не було вжито необхідних заходів щодо медичної профілактики.