1)Періодизація історії України хх ст..

1914-1917 - Українські землі в І світовій війні

1917-1918 - українська революція

1918-1920 - Визвольні змагання та їх поразка. Загарбання українських земель сусідніми державами.

1920-1929 - УСРР в умовах НЕПу.

1929-1939 - Радянська модернізація України.

1939-1945 - Україна в роки ІІ світової війни.

1945-1953 - Повоєнна відбудова. Радянізація Західних областей України.

1953-1964 - Україна в роки хрущовської "відлиги".

1964-1985 - Україна в умовах наростання кризи радянської системи.

1985-1991 - Україна в роки перебудови.

1991-до сьогодення.     - Україна незалежна

На цьому етапі відбулося створення правової бази розвитку України як демократичної держави, запровадження національної грошової одиниці, формування Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, митної служби. Було здійснено перехід до ринкових відносин, оформилася багатопартійна політична система, прийнята Конституція 1996 р., проведена політична реформа. Водночас Україна пережила соціально-економічні і політичні кризи, остаточно не ратифіковані угоди про державні кордони з Румунією, Росією.

2)Радянсько-німецькі договори 1939р. І західноукраїнські землі.

«Велика криза» 1929-1933 і наступна депресія, яка охопила всі індустріально розвинені країни світу, призвела до різкого загострення суперечностей як всередині індустріальних держав, так і між ними. Вихід з цього становища вони шукали у війні за новий переділ світу. Німеччина, Італія та Японія готувалися і почали силою кроїти карту світу на свою користь. США, Великобританія і Франція намаалися спрямувати агресію цих країн проти Радянського Союзу і тим послабити СРСР та своїх конкурентів. Сталінських стратегічних план передбачав провокування війни між західними країнами з можливістю подальшого втручання у вигідних момент для забезпечення перемоги «світової комуністичної революції»

Вже весною 1938р фашистська Німеччина захопила Австрію. Мюнхенська угода вересень 1938 р. поклала початок поділу Чехословачини. У березні 1939 р. Німеччина розчленувала і поглинула більшу частину Чехословаччини. Радянсько-англо-французькі переговори про вкладання військово-політичного союзу проти агресора, які точилися у березні-червні 1939 р. закінчились повним провалом і тоді радянська дипломатія наважилася на неймовірний крок. В ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний договір про ненапад. Він був підписаний у Кремлі після кількагодинних переговорів міністрів закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в пристності Сталіна.

Договір, що увійшов в історію як „пакт Молотова-Ріббентропа”, складався з семи статей і передбачав зобов’язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного, як нарізно, так і спільно з іншими державами. Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна булла відійти до Радянського Союзу. Обидві ці документи – договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки ґрунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу. Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс, зафіксований у договорі про ненапад, і особливо в його таємному протоколі, були значною мірою зумовлені фундаментальною спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови світу, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях. Їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі. Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України.