3)Політичний розвиток України на сучасному етапі.

Україна подолала початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності й набуття атрибутів державності — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного

облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основоположний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лінкольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу.  Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.

На керівні посади всіх рівнів необхідно призначати, шляхом жорсткого добору, найбільш підготовлених, компетентних фахівців, інтелектуалів, які за професійними, моральними якостями здатні служити народові. І поки ми не відійдемо від формування владних структур за кольором прапора чи за принципом сімейності, кумівства, поки не буде у нас державницького підходу до призначень посадовців за професійними якостями, доти процвітатимуть корупція, зловживання, організована злочинність, доти не може бути й мови про порядок у державі, про добробут населення і, безумовно, й поваги до усіх без винятку гілок влади.

З приходом до влади Партії Регіонів відбулися кардинальні зміни в політичній системі України. За ширмою тісних стосунків між усіма гілками влади ховається жорсткий контроль Президента. Використовуючи досвід попередньої правлячої верхівки, теперішні політичні діячі не дають чварам набути розголосу.

Що стосується української політичної еліти, то в її середовищі процвітає корупція і кумівство, більшість її представників ніколи не служила Україні – лише собі. В Україні склалася парадоксальна політична модель, у якій збільшення об’єму влади означає зменшення відповідальності, тоді як має бути навпаки. В результаті цього встановився один із найбільш неефективних і корумпованих політичних режимів у світі. Внаслідок цього в Україні відбулось повалення режиму В. Януковича. Партія регіонів, як політична сила перестала існувати. Однак при новій владі старі проблеми залишились.

Білет № 17

1)Утворення Директорії. Її внутрішня і зовнішня політика.

Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.

Внутрішня політика. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Однак влада у формі диктатури була виправданою лише на перший погляд. Насправді ж це призвело до кризи влади. По-перше, серед членів Директорії не було згоди щодо напряму найближчої політики. По-друге, її діяльність паралізувалася особистим суперництвом В. Винниченка і С. Петлюри.  Зовнішня політика. Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею. 31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР

2)Головні завдання сучасного етапу розвитку України.

1. Рішучість і цілеспрямованість правителів

 Для досягнення своєї мети претенденти на посаду президента України діють рішуче і цілеспрямовано. Але отримавши владу, президент має не "заснути летаргійним сном", як це відбувалося раніше, а спрямувати свою наполегливість і цілеспрямованість на розбудову країни.

2. Державне мислення

У президента України має бути стратегічний план – чітке бачення того, якою він (вона) уявляє свою державу. Жоден з попередніх президентів України стратегічного плану не оприлюднив. Їм це було "не вигідно", бо прийшлося б відповідати за виконання. Це показник того, що ті, хто раніше керував Україною, дбали у першу чергу про себе, а не про державу. Має бути навпаки. 

3. Добре розвинена судова справа

На сьогоднішній день правова система України не витримує жодної критики. Завдання діючого юриста – взяти хабар у клієнта і передати його судді. Допоки це буде існувати, Україна залишиться країною третього світу.

4. Власне виробництво

Україна досягне добробуту і процвітання лише налагодивши власне виробництво товарів і послуг. Завдання влади – створити для цього умови. Економічна експансія (експорт) на інші країни має стати магістральним засобом отримання ззовні грошей.

5. Безпека держави

 Безпеку Україні може гарантувати лише професійна армія, здатна стримувати зазіхання на українські території як із Заходу (Румунія) так і зі Сходу (Росія). Найближчим часом створити власну потужну армію Україна не спроможна. Вихід – вступ до НАТО. Але не менш важливо мати добрі стосунки з усіма сусідами і вміти з ними домовлятися. Наполегливо вістоювати територіальну цілісність України. Повернути втрачений Крим. Вигнати окупанта з нашої держави.

6. Залучення громадян до європейського способу життя

Україні необхідно орієнтуватися на європейські економічні традиції. Лише відхід від звичних російсько-совєцьких моделей дозволить українцям потрапити до так званого золотого мільярда мешканців планети, до якого належать громадяни економічно розвинених країн.

7. Запрошення до держави талановитих іноземців

Залучення талановитих іноземців ("притік мізків") – тактика, яку використовує будь яка розвинена країна. У нас нажаль відбувається («відтік мізків»). Тому Україні теж необхідно створити умови для плідної роботи талановитих спеціалістів, і не лише футболістів, тренерів, телеведучих, але й бізнесменів, артистів, кінорежисерів, наукових працівників, тощо. 

8. Велика увага розвитку науки і культури

Україна має багату наукову та культурну спадщину і потужний творчий потенціал. Його розвиток дозволить Україні не лише ввійти до світової еліти найрозвиненіших країн, але і, як колись Київська Русь, стати взірцем для наслідування. Високий рівень науки і культури – це те, що обумовлює процвітання.

9. Повага до людини

Сьогодні в Україні ще присутнє татарсько-радянське ставлення до людини, як до гвинтика, не вартого особливої уваги. У першу чергу нехтують "пересічною" людиною ті, хто дорвався до влади. Влада не шанує народ, народ не шанує владу. Має бути протилежне: влада шанує народ, народ шанує владу. Цей принцип присутній  в київоруських (від Ольги до Мономаха), козацьких, а отже і в українських традиціях.

10. Неприйняття підлабузництва та брехні

Україна досягне добробуту і процвітання лише тоді, коли її правителі припинять казати неправду своїм громадянам.

3)Спроба державного перевороту в серпні 1991р.

Намагаючись запобігти розпадові СРСР, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу в свої руки.

19 серпня 1991 р. М. Горбачов перебував на своїй дачі в Криму (мис Форос), заколотники вирішили діяти негайно. Із Кремля на весь світ було повідомлено про «хворобу» М. Горбачова, його неможливість подальшого виконання своїх обов’язків президента СРСР і про перехід повноважень глави держави до віце-президента Г. Янаєва. Заколотники створили надзвичайний орган, який увійшов в історію під назвою Державний комітет надзвичайного стану (ДКНС). До його складу ввійшли: Г. Янаєв — віце-президент СРСР, В. Павлов — прем’єр-міністр, В. Крючков — голова КДБ, Д. Язов — міністр оборони, О. Бакланов — перший заступник голови ради оборони СРСР, Б. Пуго — міністр внутрішніх справ, та інші. Основні події розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив ці події заколотом, а його організаторів — державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист «Білого дому».

21 серпня відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту М. Горбачов повернувся в Москву. Тим часом після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський «Білий дім», де перебував Б. Єльцин та його прибічники, коли група «Альфа» (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати «Білий дім», стало зрозуміло, що заколот провалився. 22 серпня 1991 р. М. Горбачов скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони обіймали. Керівників заколоту було заарештовано, а Б. Пуго (за офіційною версією) застрелився. Консервативні сили після провалу заколоту були паралізовані, а опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу. Серпневі події продемонстрували високий рівень свідомості народу    й перемогу демократичного курсу та створили сприятливі умови    для виходу України з СРСР. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України.

Білет № 18