1)Внутрішня і зовнішня політика Української держави п. Скоропадського.

У своїй політиці гетьман П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола, великих землевласників, військових та окупаційні німецько-австрійські війська. Державотворча політика гетьмана почалася зі зміни назви держави: УНР перейменовувалась в Українську державу. Гетьманові належала законодавча (видання законів, універсалів) і виконавча влада (формування і контролювання уряду — Ради міністрів). Але побудувати державну владу на основі рівної участі всіх верств суспільства в політичному житті не вдалося. Гетьманська аграрна політика ґрунтувалася на відновленні приватної власності на землю, яку можна було продавати і купувати. Передбачалося передати землю великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно і земля, конфісковані Центральною Радою, повертались поміщикам. Вони мали право використовувати примусову працю селян, їх знаряддя праці під час збирання врожаю, примушувати селян силою виконувати будь-яку роботу. Політика гетьманського уряду щодо робітників також була консервативною. Власники підприємств дістали право збільшити робочий день до 12 годин, знижувати і нерегулярно видавати заробітну плату, не виконувати умов трудових договорів. Права професійних спілок обмежувались, страйки було заборонено. Гетьманському урядові на певний час вдалося відновити свободу торгівлі і підприємницької ініціативи. Збут товарів за кордон збагачував промисловців і підприємців. Була відновлена робота залізниць. Фінансова реформа була спрямована на введення національної грошової одиниці розміщення українських капіталів в німецьких банківських установах. Метою військової реформи було створення національної армії в 300 тис. бійців і реформування військових частин Запорізької і Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. 16 жовтня 1918 р. гетьман видав Універсал про відродження козацтва в Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. Проте створити багатотисячну армію, як і флот, не вдалося, бо цьому заважала німецька окупаційна влада. Національна політика П. Скоропадського почалась з утвердження законів про розширення громадянських прав усіх, хто на той час проживав в Україні, якщо вони дадуть клятву на вірність Українській державі. Найбільш вдалою і послідовною була політика у сфері культури, пов'язана з іменем міністра освіти М. Василенка. Був ухвалений закон про обов'язкове вивчення української мови, історії і географії України. Почався процес масового відкриття українських шкіл і гімназій, у Києві і Кам'янець-Подільському були відкриті українські університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси були відкриті кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Були відкриті Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, історичний музей. Зовнішньополітичний курс Української держави був спрямований на підтримання дипломатичних стосунків з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, радянською Росією, а восени 1918 р. — з Великобританією і Францією. Однак гетьманська диктатура мала дуже слабку соціальну базу. Її вважали незаконною українські ліві партії, а також селяни і робітники, чиї інтереси відкрито порушувались в Українській державі.