2)Опозиційний рух в Україні 60-70-х рр..XXст.

З середини 60-х - у 80-і рр., з відходом влади від політики лібералізації, в республіці посилилося відверте ігнорування правлячою компартійною верхівкою конституційних прав людини.

Закономірним наслідком цих процесів стала поява руху захисту прав людини. Його представники, як і учасники вже традиційних опозиційних груп культурницького та самостійницького спрямування, також жорстоко переслідувалися владою.

Ще одним новим різновидом опозиційного руху стала боротьба за свободу совісті, свободу віросповідання, яку вели, як правило, представники забороненої в 1946 р. Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Таким чином, основними напрямами опозиційного руху в Україні 60-80-х рр. були:

самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами і організаціями;

 національно-культурницька, представлена колишнім шістдесятництвом;

 правозахисна, учасники якої виборювали права людини;

релігійно-захисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ.

Представники українського опозиційного руху в своїй боротьбі проти правлячого режимувикористовували різноманітні форми і методи діяльності.

Радикально налаштовані дисиденти, як правило, об'єднувалися у підпільні групи та організації. З метою поширення своїх ідей вони створювали нелегальні видання – «самвидав», в яких друкували літературні твори, документи, публіцистичні статті.

Арсенал засобів і методів боротьби з інакомислячими був досить різноманітним.

Спочатку невдоволених намагалися просто залякати. Для цього практикувалися спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організовувалися різноманітні «кампанії» в пресі. Якщо ці «профілактичні» заходи не допомагали – застосовувалися адміністративні санкції, включаючи звільнення з роботи.

Заключним актом репресивних заходів були арешт і ув'язнення

У 60-80-і роки окремі групи інтелігенції виступали із заявами, протестами, спрямованими на захист прав людини та її свобод, збереження культурної спадщини минулого, надання реального суверенітету Україні.

Радянський режим не шкодував зусиль, щоб припинити діяльність опозиції. У 1964 р. в Одеській області «компетентні органи» (так називали органи державної безпеки) викрили «Демократичний союз соціалістів», який порушував питання про надання суверенітету Україні.

На Миколаївщині в 1969 р. була припинена спроба утворити організацію «Боротьба за суспільну справедливість». Того ж року в Луганську були заарештовані й засуджені на тривалі строки ув'язнення організатори «Партії боротьби за реалізацію ленінських ідей».

3)Становлення багатопартійної системи в Україні.

Рух до політичного плюралізму та багатопартійності в Україні, в якій, як у всьому СРСР, була однопартійна система, розпочався у другій половині 80-х років XX ст., у роки перебудови. У цей час у прибалтійських республіках СРСР почали створюватися народні фронти, що об'єднували опозиційні до правлячої комуністичної партії сили.  У вересні 1989 р. було створено Народний рух України за перебудову (невдовзі просто — Народний рух України) — об'єднання усіх опозиційних до КПРС сил України. Саме він був головним опонентом комуністів на перших альтернативних виборах 1990 p., склавши за їх результатами основу першої парламентської опозиції — Народної Ради — на чолі з І. Юхновським, яка об'єднала понад чверть опозиційних комуністичній владі депутатів. За безпосередньої участі НРУ Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а в жовтні 1990 р. — рішення про вилучення з Конституції УРСР сумнозвісної 6-ї статті — про "керівну роль" комуністичної партії. Так було відкрито прямий шлях до створення багатопартійності. Народний рух України став саме тим "дахом", під яким виросли і сформувалися основні національно-демократичні сили (1990 р. було заборонено членство у НРУ комуністів).

Першою з НРУ вийшла Українська гельсінська спілка, яка після проведення у квітні 1990 р. установчих зборів отримала назву Української республіканської партії. Вона стала першою зареєстрованою українською партією. Протягом 1990 р. було створено Селянсько-демократичну партію, Партію "Зелених", Соціал-демократичну, Народну, Народно-демократичну партії тощо. На основі реформаторського крила — так званої "Демплатформи" утворилася Партія демократичного відродження України.

Білет № 16