1)Україна геополітичних планах країн Антанти та Троїстого союзу.

Воєнні дії на території України в роки Першої світової війни.

Істотне місце у стратегічних планах антагоністичних блоків займали українські землі, що мали вигідне геополітичне положення, значні матеріальні ресурси та людський потенціал. Росія, прикриваючись ідеєю «об'єднання всіх руських земель», відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з «мазепинством» і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль найродючіші землі Європи. Не менш важливими були-геополітичні розрахунки. У таємних документах німецького генерального штабу, датованих 1 грудня 1915 p., зазначалося: «Для кожного, хто в дійсності знає і розуміє географічне та економічне положення, у якому перебуває Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України...» Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділили землі й багатства, зрозуміло ж, без відома і згоди їх господаря — українського народу, який тоді був розтерзаний між двома імперіями. Не дивно, що саме українські землі найбільше постраждали від війни. Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250 — 300 тис. в австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, розділеного між двома імперіями, змушені були вбивати один одного.

2)Освіта, наука, література, мистецтво в повоєнні роки.

Відродження культурного життя України у повоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Після звільнення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ.

Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами самого населення – «методом народної будови». У 1944-1945 рр. у республіці було відбудовано і побудовано 1669 шкіл. На 1950 р. довоєнна мережа шкіл була практично відновлена, але для налагодження нормальної системи освіти цього було недостатньо: у середині 50-х років 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, а то і в три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості і у робітничих селищах, була розташована у приміщеннях, мало пристосованих для навчання.

Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах і навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити мінімумом необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу.

У повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, було внесено ряд змін в організацію наукових досліджень.

Якщо у 1945 р. в республіці налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. вже 462, в тому числі більше 30 академічних інститутів. Зміцнювалася, хоча й повільно, їхня матеріально-технічна база, зростав кадровий потенціал. Кількість науковців в Україні досягла у 1950 р. 22,3 тис. осіб.

Головною науковою установою України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював О.Палладін.

Вчені України досягли значних успіхів у дослідженнях з фундаментальних наук, їх наближенні до потреб господарства. У республіці в 1946 р. було запущено перший в СРСР атомний реактор. У 1956 р. Генеральним конструктором будівництва космічних кораблів у СРСР став виходець із Житомирщини С. Корольов.

Під керівництвом С. Лебедєва у Києві у 1948-1950 рр. було виготовлено першу в Європі цифрову обчислювальну машину.

У складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва, але всупереч обставинам, у 40-50-і роки було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу. Переможне завершення війни сприяло зміцненню особистого авторитету Й. Сталіна. Але реалії повоєнного життя потребували зміцнення ідеологічного забезпечення сталінського режиму. Усвідомлюючи себе переможцем, народ хотів кращого, заможнішого і вільного життя. Все частіше стали проявлятисявільнодумство і національні почуття, виразниками яких була в першу чергу інтелігенція. Саме проти неї і було спрямоване вістря сталінських репресій.

3)Основні положення Декларації про державний суверенітет України.

Була прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Складалась з X розділів.

«Державний суверенітет України — верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

I розділ «Самовизначення української нації»

Визначалися витоки суверенної національної Української держави, вказувалося на її невід’ємне право на самовизначення в наявних кордонах.

II розділ «Народовладдя»

Вказано, що єдиним джерелом державної влади в республіці є народ України. Проголошено основні засади народовладдя як прямої демократії, так і через народних депутатів різних рівнів і що від імені всього народу має право виступати Верховна Рада України.

III  розділ «Державна влада»

Вказувалося про те, що з моменту прийняття Декларації Україна є самостійною у вирішенні всіх питань свого життя і що державна влада в республіці здійснюється за принципом поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

IV  розділ «Громадянство Української PCP»

Щодо громадянства УРСР було прийнято компромісне формулювання: «Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР». Але прийнято важливе положення, що громадяни всіх національностей становлять народ України.

V розділ «Територіальне верховенство»

Вказано, що до компетенції України входять територіальний устрій, використання території, порядок використання природних ресурсів. Територія України є неподільною і не може бути замінена і використана без її дозволу.

VI  розділ «Економічна самостійність»

Проголошувалося, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб України.

VII розділ «Екологічна безпека»

Україна самостійно встановлює порядок охорони природи на території республіки, гарантії екологічної безпеки і національного природокористування.

VIII розділ «Культурний розвиток»

Україна перебирає до своєї компетенції питання науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, а також гарантує право вільного розвитку всім національностям, що проживають на території республіки.

IX розділ «Зовнішня і внутрішня безпека»

Наголошувалося на тому, що зовнішня політика України є демократичною і миролюбною, що вона має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки і що в майбутньому має намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї.

X розділ «Міжнародні відносини»

Верховна Рада наголосила, що Україна як суб’єкт міжнародного права сама здійснює зовнішню політику, веде безпосередні зносини з іншими державами через установлення з ними дипломатичних відносин.

Білет № 11

1)Початок Української революції, утворення Центральної Ради.

27 лютого 1917 р. у Росії перемогла революція. Цього дня у Петрограді було утворено два нових реальних органи влади: 1) Тимчасовий комітет IV Думи (згодом - Тимчасовий уряд) на чолі з князем Г. Львовим; 2) Петроградська рада робітничих, солдатських депутатів. Падіння самодержавства, демократизація суспільства сприяли піднесенню національно-визвольних процесів. Виникла можливість самовизначення України і відродження її державності. На порядку денному постало питання про необхідність єдиного центру укр. руху. З ініціативи Товариства українських поступовців (з кінця березня реорганізоване в "Союз автономістів-федералістів") 4 березня 1917 р. представниками українських партій і громадських організацій була утворена Українська Центральна Рада. Період існування ЦР: 04.03.1917-29.04.1918. Політ.партії, що входили до ЦР: 1) Укр.Націонал.Партія (УНП); 2) Товариство Укр.Поступовців (ТУП); 3) Укр.Соціал. Демократ. Робітнича Партія (УСДРП). Мета: здобути автономію України. Голова ЦР: М. Грушевський. 10 червня Центральна Рада прийняла Перший Універсал, який проголосив Україну автономією в складі Росії, відродивши тим самим українську державність. 15 червня був утворений виконавчий орган Центральної Ради - Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. До уряду увійшли С. Петлюра (секретар військових справ), Б. Мартос (секретар земельних справ), В. Садовський (секретар юстиції) та інші. За партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним. ЦР від початку була уособленням 3 представництв: національного, соціально-класового, територіального. З самого поч. утвор. ЦР в її лавах виникло 2 течії: автономісти(за федеральний союз з Росією М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов), самостійники (за повну незалежність У. М. Міхновський).