1)Становлення багатопартійної системи в Україні

Рух до політичного плюралізму та багатопартійності в Україні, в якій, як у всьому СРСР, була однопартійна система, розпочався у другій половині 80-х років XX ст., у роки перебудови. У цей час у прибалтійських республіках СРСР почали створюватися народні фронти, що об'єднували опозиційні до правлячої комуністичної партії сили.  У вересні 1989 р. було створено Народний рух України за перебудову (невдовзі просто — Народний рух України) — об'єднання усіх опозиційних до КПРС сил України. Саме він був головним опонентом комуністів на перших альтернативних виборах 1990 p., склавши за їх результатами основу першої парламентської опозиції — Народної Ради — на чолі з І. Юхновським, яка об'єднала понад чверть опозиційних комуністичній владі депутатів. За безпосередньої участі НРУ Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а в жовтні 1990 р. — рішення про вилучення з Конституції УРСР сумнозвісної 6-ї статті — про "керівну роль" комуністичної партії. Так було відкрито прямий шлях до створення багатопартійності. Народний рух України став саме тим "дахом", під яким виросли і сформувалися основні національно-демократичні сили (1990 р. було заборонено членство у НРУ комуністів).

Першою з НРУ вийшла Українська гельсінська спілка, яка після проведення у квітні 1990 р. установчих зборів отримала назву Української республіканської партії. Вона стала першою зареєстрованою українською партією. Протягом 1990 р. було створено Селянсько-демократичну партію, Партію "Зелених", Соціал-демократичну, Народну, Народно-демократичну партії тощо. На основі реформаторського крила — так званої "Демплатформи" утворилася Партія демократичного відродження України.

2)Напад Німеччини на срср. Причини невдач в перші дні війни.

Прославляючи перемогу, радянська історіографія часто пропускала найважливіший, найтрагічніший період війни з фашистами – початковий. В 1941 році українські землі опинилися в епіцентрі боротьби двох тоталітарних імперій за панування в світі.

Найсуттєвішими ознаками цього періоду війни на українських землях були:

− відчайдушний опір і величезний героїзм воїнів Радянської армії, особливо на західних кордонах України;

− справді самовіддана, кровопролитна оборона міст-героїв: Києва – липень-вересень 1941 р., Одеси – серпень-жовтень 1941 р.;

− евакуація промислових та сільськогосподарських об'єктів, населення України в глибокий тил. На схід було перевезено 550 великих заводів і близько 3,5 млн. населення України, значна частина якого не повернута і донині;

− знищувались промислові, транспортні об'єкти, зібраний урожай і запаси продовольства, затоплювались шахти, зруйновані усі 54 домни Донбасу, – тобто застосовувалась тактика "спаленої землі";

22 липня 1942 року вся територія Української РСР була остаточно окупована;

− перший період війни призвів до величезних військових і мирних втрат, до прорахунків, помилок політичного і військового керівництва. За перші тижні війни Червона армія втратила 850 тис. воїнів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, тобто половину довоєнного потенціалу. Втрати вермахту в живій силі були в 10 разів меншими.

Які причини трагедії і невдач першого періоду радянсько-німецької війни?

Сучасна історична наука розвінчує сталінську оцінку невдач у перший період війни: нібито це був наслідок раптовості нападу, неготовності СРСР до війни, тимчасових прорахунків командування.

Насправді історичні факти підтверджують, що СРСР мав об'єктивні передумови для належної відсічі агресору, особливо кількісну перевагу над ворогом. Наприклад, лише за танками і літаками Червона армія майже удвічі переважала Німеччину, Японію, Італію, Румунію, разом узяті.

Київський військовий округ переважав німецьку групу "Південь" у співвідношенні в живій силі 1,2:1, в танках 4:1, авіації 2,5:1 і т. д.

Причини трагедії криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму:

1. Сталін і його керівництво вперто ігнорували численні попередження про підготовку нападу на СРСР, надіючись виграти час для підготовки превентивного удару по Гітлеру.

2. Згубно позначилося на обороноздатності масове знищення Сталіним і його поплічниками військових кадрів. Протягом 1937–1938 років були репресовані і знищені понад 40 тис. командирів, в т. ч. 1800 генералів Радянської армії.

3. Трагічну роль відіграла наступальна концепція Москви, згідно з якою збройні сили були підтягнуті впритул до західних кордонів. Вони зазнали раптового і нищівного удару в перші години війни.

4. Врешті, народ, який відчув на собі жорстокість сталінізму, його тоталітарного режиму (форсована індустріалізація, примусова колективізація, голодомор, масові репресії тощо), особливо на західноукраїнських землях, не міг одностайно підтримувати і захищати режим, який по-звірячому знищив до 1941 року мільйони людей. Були розпач, пасивність, нейтралітет і навіть сприяння німцям, яких зустрічали спочатку як визволителів.

Таким чином, провина командно-адміністративної системи в трагедії першого періоду радянсько-німецької війни очевидна і зрозуміла. Але – сьогодні це може здатись дивним і несприйнятним – була і її заслуга. В чому?

На нас пішов фашистський тоталітарний режим, і йому було протиставлено такий же тоталітарний більшовицький режим, який здатний швидко приймати рішення і, головне, оперативно і жорстко організовувати їх виконання. Наприклад, мобілізація сил і трудових ресурсів, евакуація заводів, налагодження їх роботи на нових місцях, організація оборонних і наступальних операцій – усе це було зроблено рішуче, жорстко, блискавично.