КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

„Комунікативні особливості діяльності соціального педагога”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Соціальний педагог як суб`єкт професійної діяльності

1. Професійна діяльність соціального педагога та його роль в соціально-педагогічній діяльності

2. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності

Висновок до 1 розділу

РОЗДІЛ 2. Комунікативні особливості діяльності соціального педагога

2.1 Особливості комунікативної професійної компетентності соціального педагога

2.2 Соціально-психологічна взаємодія як важливий компонент комунікативної підготовки майбутнього соціального педагога

Висновок до 2 розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Спілкування є багатогранним процесом, який вивчається філософією, соціологією, загальною і соціальною психологією, лінгвістикою, педагогікою та іншими науками. Концептуальні основи дослідження феномена спілкування розроблені в працях Бехтєрєва В.М., Рубінштейна С.Л., Леонтьєва А.А. та інших психологів, які розглядають спілкування як необхідну умову розвитку людини, її соціалізації, індивідуалізації, розвитку особистості.

Процес навчання і виховання є певною системою соціально-психологічної взаємодії. Тому, методична структура педагогічної діяльності завжди повинна співвідноситися зі специфікою процесу спілкування, його рівнем, формами тощо.

Спілкування відіграє значну роль при вирішенні практичних завдань педагогічної діяльності. Форма навчання потребує конкретних способів взаємодії педагога і учнів. За Леонтьєвим А.А. для реалізації дидактичних завдань важливі такі комунікативні компоненти діяльності як мотиви, проблемні ситуації і т.д. Дослідник Семіченко В.А. під педагогічним спілкуванням має на увазі цілісну систему соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, в яку входить: обмін інформацією. Виховні впливи і організація взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів. Науковець Бех І.Д. серед напрямків роботи, які сприятимуть становленню комунікативної культури педагога, в процесі оволодіння теорією особистісно орієнтованого спілкування, вказує на пізнання структури спілкування, моральних принципів, входження в технологію цього процесу, набування в результаті цього професійних комунікативних прийомів і навичок, формування власного досвіду комунікативної діяльності. Процес спілкування як двостороння взаємодія потребує від педагога оволодіння технологією діалогічності, він повинен вміти створювати демократичну і гуманну атмосферу педагогічного спілкування. Для цього (вказує Гранюк Л.О.) необхідно: вміння забезпечити позитивний емоційний настрій, оволодіння стилем "теплого" спілкування, вміння налагоджувати контакт із співбесідником і вселяти впевненість у своїх силах; готовність до внесення (на основі психолого-педагогічного аналізу взаємодії з партнерами) необхідні корективи в свою діяльність; установка вчителя на позитивне самосприйняття і сприйняття оточуючих людей. В діалозі зникають жорстко закріплені соціальні ролі "вчителя" і "учня" і рухливими силами спілкування, передбачається, мають бути обидві сторони. Часто науковці у своїх дослідженнях із проблем педагогічної психології вказують на те, що значна частина педагогічних прорахунків і труднощів визначається не стільки недоліками методичної підготовки вчительських кадрів, скільки реформацією сфери професійного педагогічного спілкування.

Отже, актуальність теми визначається наступним:

• Проблемам комунікативної підготовки майбутнього педагога;

• Соціальний педагог має свої комунікативні особливості і їх ефективність забезпечується певними умовами;

• Комунікативні вміння впливають на рівень підготовки майбутніх соціальних педагогів.

Об`єкт дослідження – соціальні педагоги та їх комунікативні особливості.

Предмет дослідження – особливості комунікативної професійної компетентності соціального педагога.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичного матеріалу з даної проблеми показати істотний вплив комунікативних умінь та навичок на майбутню професійну діяльність соціального педагога.

Вихідними положеннями дослідження слугували психологічні сутності та шляхи становлення комунікативних умінь соціального педагога як професіонала; положення про складний і суперечливий процес особистого розвитку соціального педагога.

При розв`язанні визначених нами завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел з досліджуваної проблеми; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Завдання:

1. Опрацювати літературу з питань комунікативних особливостей діяльності соціального педагога;

2. Продемонструвати особливості комунікаційних умінь соціального педагога;

3. Висвітлити особливості різних форм роботи соціального педагога з клієнтами з використанням комунікативних умінь.

Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що його зміст можуть бути використані для подальшої розробки обраної теми.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Соціальний педагог як суб’єкт професійної діяльності

1.1 Професійна діяльність соціального педагога та його роль в соціально-педагогічній діяльності

Потреба в соціально-педагогічній діяльності, спрямованої на соціальний захист, соціально-педагогічну допомогу окремій людині та соціальним групам, які опинилися у важкому становищі, зростає в умовах соціально-економічної і духовної кризи. Водночас, якщо думати на перспективу, в процесі стабілізації суспільства, поряд з наданням допомоги, соціальна педагогіка буде вирішувати завдання щодо створення і підтримки конкретного соціального середовища для молоді, а це вимагає цільової підготовки соціальних педагогів, які володіють необхідними знаннями й уміннями [13, c.22].

Період сьогодення потребує стійких мотиваційних установок, високоморальних принципів суб'єкта, любові і поваги до людей, уміння розуміти інших. Тому в процесі підготовки фахівців у галузі соціальної педагогіки важливу роль відіграє формування психологічної готовності до професійної діяльності, набуття особливої якості – чуйного, психолого і педагогічно грамотного контакту з дітьми та молоддю.

Питання теорії людської діяльності, що охоплюють проблеми психолого-педагогічної взаємодії, розглядаються у працях вітчизняних і зарубіжних учених (К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, В. Бочарової, І. Звєрєвої, В. Лисого, І. Миговича, С. Москвичова та ін.) [3, c.45].

Узагальнюючи зміст соціальної педагогіки як професійної діяльності, насамперед, окреслимо цілі цієї діяльності:

- створення умов, за яких кожна людина може в максимальній мірі проявити свої можливості й отримати все, що вона повинна отримати за законом;

- збільшення рівня самостійності клієнтів, що звернулися до соціального педагога, їхньої здатності контролювати своє життя і більш ефективно розв'язувати проблеми, що з’являються;адаптація або реадаптація людей у суспільстві;

- створення умов, в яких людина, незважаючи на фізичне каліцтво або за умови життєвої кризи, може жити, зберігаючи почуття власної гідності, поваги до себе з боку оточення;

- досягнення соціальним педагогом такого результату роботи, коли необхідність у його допомозі відпадає.

Незважаючи на те, що традиції соціальної допомоги, добродійності, милосердя в нашій країні мають глибокі корені, соціальна педагогіка як наука і як професія проходить своє становлення [6, c.55].

Високий професіоналізм у соціальній педагогіці винятково важливий, тому що ця діяльність належить до типу професій «людина – людина». Від рішень фахівців часто залежать долі клієнтів і їхніх родин, їхня діяльність частково побудована на судженнях оточуючих, а характер роботи такий, що її результати не можуть бути прогнозовані з повною точністю.

Постійно існує небезпека ухвалення помилкового рішення, створюється необхідність для соціальних педагогів отримувати спеціальні знання з різних галузей науки, що вимагаються в роботі з людьми. Пильна увага суспільства до соціальної педагогіки належить до факторів, що змушують соціальних педагогів постійно працювати над підвищенням своєї кваліфікації, часто обговорювати етичні проблеми своєї професії, а також систематично аналізувати результати власних зусиль [15, c. 70-71].

Отже, організація системи використання загального психологічного і педагогічного потенціалів для особистості є змістом соціальної педагогіки. В науковій літературі широко вивчається питання суб’єкт-об’єктних відносин в соціально-педагогічній діяльності. Зокрема, вітчизняними науковцями (А. Капською, А. Міщиком, С. Харченко) зазначається, що об’єктами соціально-педагогічної діяльності виступають „окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги, чи підтримки, діти, молодь та члени їх сімей”.

Об'єктом соціальної педагогіки, на наш погляд, є людина, чи група людей, що добровільно звернулися за допомогою. Об'єктом може виступати окрема особа, родина, група людей незалежно від розходжень (раса, стать, мова, релігія, політичні й інші переконання, національне і соціальне походження чи соціальний статус). Соціальна педагогіка поступово отримала належний розвиток і будується на таких принципах:

- добровільність (допомога повинна виявлятися, виходячи з добровільного звертання або представлення інтересів клієнта службою; зі своєї ініціативи соціальний педагог (працівник) надає допомогу лише за згодою клієнта або особи, нездатної правильно оцінити своє становище: малолітні діти, особи, визнані недієздатними, алкоголіки й ін.);

- своєчасність (допомога не повинна бути запізнілою, вона може бути лише випереджуючою або своєчасною);

- персоналізація (особистісний підхід при наданні допомоги);

- повага (допомога не повинна принижувати честь і достоїнство, самооцінку і самоповагу особистості, що потребує допомоги);

- активізація клієнта;

- комплексність (допомога повинна бути комплексною і спрямованою на зняття небажаних емоційних переживань, на ліквідацію причин, що викликають такий стан у людини). У процесі організації соціально-педагогічної допомоги набуває розвитку ідея створення для людини педагогічно доцільного середовища. В науці наполегливо вирішується питання щодо об'єднання зусиль всіх соціально-виховних інститутів зі створення найбільш сприятливих умов для творчого розвитку особистості в соціумі, надання їй допомоги у складних життєвих ситуаціях. Головним суб'єктом і організатором цієї роботи виступає фахівець соціальної сфери – соціальний педагог (працівник) [10, c.45-53].

Соціальна допомога вимагає від суб'єкта високого рівня спеціальної підготовки, наукового державного регулювання і правового обґрунтування.

Тому, ще раз відзначаємо, що не кожна людина придатна для соціально-педагогічної роботи. Визначальним фактором тут є система цінностей особистості, що, у підсумку, визначає її професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Уявлення про абсолютну цінність кожної людської істоти переходить тут з розряду філософського поняття в категорію базисного психологічного переконання як основи ціннісної орієнтації індивіда. Більшість із тих, хто збирається стати фахівцем у цій галузі, можуть знайти серйозні «розбіжності в поглядах” між своїми установками і системою цінностей соціальної педагогіки як професії і як визнання – у цьому випадку їм доведеться присвятити себе іншій діяльності.

Ті, котрі починають опановувати цю професією, незабаром усвідомлюють величезний вплив на неї таких факторів, як: політична ситуація, економічні умови, демографічні тенденції і технічний прогрес [17, c. 33-35].

Соціально-педагогічна робота була і залишається однією із найбільш складних професій. Вона не завжди адекватно сприймається суспільством. Але водночас соціально-педагогічна робота є однієї із самих шляхетних видів діяльності людини. Стиль поведінки соціального педагога, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями, інтересами, впливає на систему відносин, які він формує не лише з клієнтами, але й зі своїми колегами, підлеглими та адміністрацією [11, c. 15].

Можна спостерігати, що одним соціальним педагогам вдається порівняно легко переборювати конфліктні ситуації, інші почувають себе в них дискомфортно; одні більш уміло вирішують проблеми з багатослівними, занадто балакучими клієнтами, інші швидше „знаходять мову” із відлюдними і мовчазними. Тому роль особистісних якостей соціального педагога, безсумнівно, важлива, особливо при виборі напрямку професійної діяльності.

Розкриваючи особистісні якості соціального педагога, їх можна розділити на три групи:

- перша група: психологічні характеристики, що є складовою частиною здатності до певного виду діяльності;

- друга група: психолого-педагогічні якості, орієнтовані на удосконалення соціального працівника як особистості;

- третя група: психолого-педагогічні якості, спрямовані на створення ефекту індивідуальності.

До першої групи якостей належать вимоги, характерні для психічних процесів: сприйняття, пам'ять, уява, мислення. Також впливають психічні стани: утома, апатія, стрес, тривожність, депресія, увага як стан свідомості.

У формуванні цілісного образу особистості істотну роль відіграють, з одного боку, досвід роботи з людьми, а з іншого – установки і ціннісні орієнтації. Орієнтація на цілісний образ соціального педагога дозволяє результативно вирішувати питання відбору абітурієнтів на навчання або фахівців на роботу.

До другої групи якостей належать психо-аналітичні якості, такі, як самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, а також фізична тренованість, уміння переключитися і керувати своїми емоціями.

До третьої групи якостей відносяться: комунікабельність (швидко встановлювати контакт із людьми); емпатійність (уловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок і чекань, співпереживання їх нестаткам); візуальність (зовнішня привабливість особистості); красномовство (уміння вселяти віру і переконувати словом) та інші [12, c. 66-73].

Визначення особистісних якостей соціального педагога враховує теоретичне обґрунтування ним процесу професійного самовизначення. У зарубіжній психологічній літературі існує безліч теоретичних „конструкцій”, спрямованих на те, щоб суб'єкт правильно обрав професію. Серед них теорія Т. Парсонса, в якій стверджується, що для того, щоб суб'єкт правильно обрав професію необхідно: чітке розуміння „себе”, своїх здібностей, інтересів, прагнень, можливостей; знання вимог і умов для досягнення успіху; правильне співвідношення перших двох факторів.

При самовизначенні особистості щодо обрання професії одним із основних завдань є виявлення загальних здібностей та прогнозування їхнього розвитку, визначення сукупного впливу інтересів і здібностей на процес формування професійних досягнень [7, c. 33].

Як показує досвід, від соціального педагога очікується дуже багато. Так, наприклад, відповідно до Стандарту спеціальності „соціальний педагог”, необхідно знати про:

- теорії і методики роботи з окремим клієнтом і групою;

- ресурси і послуги, які надаються суспільством (громадою);

- програми і цілі соціальних служб як на місцевому, так і на державному рівнях;

- організацію місцевої інфраструктури і розвиток служб охорони здоров'я і соціального забезпечення;

- основи соціально-економічної і політичної теорії;

- расові, етнічні та інші культурні групи, їх моральні цінності, життєві устрої і проблеми, що звідси випливають;

- результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі;

- концепції і методи соціально-виховного планування;

- теорію і практику проведення спостережень, зокрема за практичною соціальною роботою;

- теорію і практику управління діяльністю інших людей;

- соціальні, психологічні, статистичні дослідницькі методи і методики;

- теорію і концепції управління службами для дітей та молодю;

- фактори навколишнього середовища і суспільства, що впливають на клієнта;

- теорію і методи психосоціальної оцінки різних видів і форм;

- теорію організаційних і соціальних методів заохочення дітей та молоді до активної життєдіяльності;

- теорію і методи соціально-правової практики;

- стандарти і практику професійної соціально-педагогічної роботи;

- теорію і методи викладання та навчання;

- тенденції щодо проведення політики соціального захисту і підтримки дітей та молоді;

- закони і постанови на місцевому, регіональному і державному рівнях, що впливають на різні види послуг [8, c. 44-51].

Однак запас теоретичних знань ще не забезпечує ефективного проведення соціальної допомоги.

Соціальний педагог, зокрема , повинен уміти:

- слухати інших цілеспрямовано і з розумінням;

- збирати інформацію, щоб підготувати соціальну оцінку і звіт;

- формувати і підтримувати професійні відносини, спрямовані на надання соціальної допомоги;

- спостерігати й інтегрувати вербальну і невербальну поведінку;

- спрямовувати зусилля юних клієнтів на вирішення їхніх проблем і завойовувати їх довіру;

- обговорювати делікатні проблеми з увагою і підтримкою, викликаючи довіру в клієнта;

- знаходити творчі шляхи вирішення проблем клієнта;

- визначати необхідність припинення допомоги клієнтові;

- проводити дослідження й інтегрувати їхні результати;

- бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;

- забезпечувати зв'язок між різними організаціями й окремими людьми. Крім того, соціальний педагог повинен уміти просто, грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути зразком у професійних відносинах, пояснювати складні асоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, вишукувати джерела і діставати кошти на надання допомоги іншим, оцінювати власну поведінку і почутя [11, c. 70-73].

Формування ефективної професійної діяльності соціального педагога розгортається як дія цілісної структури: управління формуванням професійної діяльності забезпечує функціональне, змістове і структурне усвідомлення діяльності. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку гальненою функціональною моделлю діяльності і різноаспектними її окремими проявами визначається взаємозв’язком загального з окремим через особливе, що здійснюється за умови реалізації принципу відповідності. Без сумніву, діяльність соціальних педагогів на кожному із зазначених рівнів, потребує від нього необхідності реалізувати низку професійних функцій, окреслених у Державному галузевому стандарті. А це, своєю чергою, обумовлює створення оптимальних умов для формування у майбутнього соціального педагога ряд професійних знань, умінь і навичок, тобто формування професіонала, до характеристики якого можна віднести як психологічні якості, педагогічні здібності, так і низку особистісних якостей (гнучкість, емоційність, емпатійність, самоконтроль, самовдосконалення, принциповість та ін.) [19, c. 26-29].

Отже, можна стверджувати, що соціальний педагог повинен володіти чималим арсеналом умінь, навичок, мати глибокі знання в галузі наук про людину: психології, акмеології, соціології, педагогіки, права. Знання й уміння в поєднанні з відповідними особистісними якостями і здатністю до творчості можуть розглядатися як готовність до професійної діяльності [17, c. 20].