4. Науково-технічна революція та її складові
Науково-технічна революція – процес, який полягає у корінному якісному скачку розвитку продуктивних сил людства, викликаний перетворенням науки у безпосередню продуктивну силу суспільства (наука та виробництво створюють певну систему). НТР розпочалася у ХХ ст. Особливо швидкий її розвиток почався у другій половині XX століття.
НТР – результат масових накопичень науково-технічного прогресу, революційний стрибок розвитку науки і техніки.
Найважливіші риси НТР:
універсальність і всеосяжність – охоплює не лише усі галузі матеріального виробництва, але і сферу послуг, впливає на побут і світогляд людей);
прискорення науково-технічних перетворень (внаслідок того, що відкриття і нові технологічні рішення швидко впроваджуються у виробництво);
зміна ролі людини – витіснення важкої фізичної праці, внаслідок впровадження процесів автоматизації та інтенсифікації виробництва, що дає можливість збільшити зайнятість у сфері послуг, інтелектуальних видах діяльності людини;
НТР розпочалося як військово-технічна революція, результати якої пізніше збагатили цивільне виробництво;
Виключно високий рівень затрат на наукові дослідження та експерименти (характерно для розвинутих країн, де відбувається швидкий процес переходу на інноваційну модель розвитку, характерний для інформаційного суспільства);
Особливе значення приділяється проблемам управління виробництвом, яке ускладнюється і потребує ретельної підготовки керівників;
Використання більш складних комп’ютерних та інформаційних систем.
Складові частини НТР:
1) наука;
техніка і технологія, розвиток яких направлені на зниження праце-, енерго- і матеріаломісткості продукції;
виробництво, яке розвивається по шляху комплексної автоматизації, електронізації, використання нових матеріалів, зокрема досягнень біотехнології і космічних технологій;
управління, менеджмент, який забезпечує зв'язок між складовими частинами НТР.
Технологічні уклади в Україні
Аналіз технологічного рівня розвитку в Україні показує, що технологічна багатоукладність виробництва стає сьогодні однією з головних структурних проблем української економіки. Як і в Росії, різнотипні ТУ існують і відтворюються паралельно та незалежно один від одного (таблиця 2).
Таблиця 2
Технологічні уклади в Україні
|
Технологічні уклади |
|||
3-й |
4-й |
5-й |
6-й |
|
Об’єм виробництва продукції
|
57,9 % |
38 %
|
4 %
|
0,1 %
|
Фінансування наукових розробок
|
6 %
|
69,7 % |
23 % |
0,3 % |
Витрати на інновації
|
30 %
|
60 %
|
8,6 %
|
0,4 %
|
Інвестиції |
75 % |
20 % |
4,5 % |
0,5 % |
Капітальне вкладення на технічне переозброєння і модернізацію |
83 % |
10 % |
6,1 % |
0,9 % |
У наш час в Україні домінує відтворення 3-го ТУ. Це панування залізничного транспорту, чорної металургії, електроенергетики, неорганічної хімії, споживання вугілля, універсального машинобудування. В розвиненому світі домінування 3-го укладу приходилося на довоєнні роки.
Частково присутній 4-й уклад, що вичерпав себе в розвинених економіках в середині 1970-х років – розвиток органічної хімії та полімерних матеріалів, кольорової металургії, нафтопереробки, абтомобілебудування, точного машинобудування та приладобудування, розвиток традиційного ВПК, електронної промисловості, розповсюдження автоперевезень, широке споживання нафти.
Щодо 5-го ТУ, то на його частку припадає дише 3-5% в загальній структурі національної економіки. Цей уклад сьогодні визначає власне постіндустріальний тип виробництва (розвиток складної обчислювальної техніки, сучасних видів озброєння, програмного забезпечення, авіаційної промисловості, телекомунікацій, роботобудування і нових матеріалів).
Аналіз статистики доданої вартості по галузях промисловості показує, що на сьогодні вона створюється переважно за рахунок розвитку технологій, закладених в 3-му ТУ, що є загрозливою тенденцією з точки зору конкурентоздатності української економіки.
Сьогодні фактично формується майбутня структура промислового виробництва із домінуванням 3-го ТУ. Технічний рівень більшості виробництв України відстає від рівня західних країн як мінімум на 50 років. В системі міжнародного поділу праці Україна займає збиткові і доволі безперспективні позиції. Причому технологічне відставання збільшується, адже кожен наступний ТУ є більш коротким у часі і більш глибокий за характером соціально-економічних змін, ніж попередній.
Існують два шляхи виходу із ситуації, що склалася.
Перший шлях – постійно наздоганяти розвинений світ, використовуючи ще не реалізовані можливості 3-го та 4-го укладів та інтенсивно розвивати нові 5-й та 6-й уклади.
Другий шлях – замість того, щоб наздоганяти розвинені країни в технологіях 5-го укладу, зосередити увагу на становленні ключових напрямків 6-го ТУ, де країна може вийти в лідери. Іншими словами – використовувати стратегію “інноваційного прориву”.
Висновки. Час панування технологічних укладів незмінно скорочується. Якщо перший протримався біля 60 років, то п’ятий, який вже домінує в розвинених країнах сьогодні, за більшістю прогнозів буде триматись лише біля 30 років і скінчиться в 20-х роках ХХІ сторіччя. Скорочення часу панування укладів пов’язане з підвищенням ролі і значення інновацій в економічному розвитку та з небувалою активізацією інноваційної діяльності, як окремих компаній, так і цілих держав.
За домінуючим технологічним укладом та співвідношенням інших в тій чи іншій країні можна визначити темпи її економічного розвитку та росту. Можна прослідкувати таку тенденцію: чим вищий технологічний уклад, тим більш інтенсивний шлях розвитку економічного росту країни. Тобто, зі зміною технологічного укладу в країні на наступний, більш прогресивний, країна впроваджує все більш високовиробниче устаткування, збільшує кваліфікацію робітників та застосовує ресурсозберігаючі технології.
Література:
Дубровська Г.М., Ткаченко А.П. Системи сучасних технологій. – К., 2004.
Дудко И.Д. Системы технологий. – Харьков, 2003.
Збожна О.М. Основи технологій. Навч. посібник. – Тернопіль, 2002.